Кримська декларація: Чому в Трампа дали публічного ляпаса Путіну

Офіційна заява державного секретаря США Майкла Помпео із описом політики США щодо відновлення територіальної цілісності України вийшла несподіваною.

Після переговорів у форматі Трамп-Путін, після неоднозначних фраз американського президента стосовно ставлення до анексії Криму Росією, ми нарешті маємо достатньо чіткий, логічний і адекватно написаний документ, який розставляє зовнішньополітичні пріоритети США.

Які полягають у дотриманні принципу недопустимості зміни кордонів між сучасними країнами за допомогою силових методів.

Документ написаний чіткою і зрозумілою мовою, яка не допускає будь-яких подвійних трактувань.

І відсилка до декларації Веллеса, прийнятої, до речі, теж в кінці липня 1940 року, тут цілком доречна — документи вельми схожі.

До слова, Кримська декларація вийшла навіть жорсткіша за декларацію Веллеса, в якій Радянський Союз, що анексував три балтійські країни, так жодного разу і не був згаданий прямо — його сором'язливо назвали "одним із потужніших сусідів".

Декларація викликала беззаперечне схвалення європейських союзників США.

Європейський Союз підтримав Кримську декларацію та вважає, що документ "відображає сильну і принципову позицію США".

Міністерство закордонних справ Великої Британії оголосило, що "підтримує тверду заяву Сполучених Штатів про незгоду із незаконною анексією Криму Росією".

З аналогічною заявою виступив очільник німецького МЗС.

Цілком передбачувано огризнулися в Кремлі.

На тлі заяви про неможливість візиту Володимира Путіна до Вашингтону, ця декларація - похоронний подзвін за надіями Росії на подолання міжнародної ізоляції.

З одного боку, у Кримській декларації немає нічого радикально нового.

Фактично кожна її теза в той чи інший момент вже була озвучена західними дипломатами.

Але одна річ- розмови чи інтерв'ю, а інша річ — документ, що претендує на певну принципову роль у формуванні зовнішньої політики.

Звичайно, цей документ не затверджений ні Конгресом, ні президентом США.

Але аналогічна декларація Воллеса діяла впродовж більш ніж півстоліття, маючи той самий юридично-правовий статус, і жоден із президентів США не наважився нею знехтувати.

А окрім того, Кримська декларація продемонструвала глибокі методологічні протиріччя між президентом США та його власною командою.

Йдеться не про політичний антагонізм – хоч і він, звичайно, наявний.

Йдеться про вкрай різні уявлення про те, як робляться важливі справи.

Кримською декларацією Помпео намагається повернути ясність, зрозумілість і якусь логічну послідовність міжнародній політиці США.

Яка в останніх декілька тижнів стараннями його боса перетворилась у химерну суміш взаємовиключних заяв, скандалів і не передбачуваних, хаотичних заходів.

Кримська декларація стала очевидною поступкою команди чинного президента США.

Поступкою критикам в Конгресі, які почали гуртуватись проти політики президентської адміністрації, забуваючи потроху про партійні відмінності.

Поступкою пересічним американцям, більше половини яких, як показали нещодавні опитування, вірить чуткам про те, що в Росії є компромат на Дональда Трампа, за допомогою якого Кремль може впливати на його рішення.

Поступкою європейським партнерам, які остаточно втратили орієнтири в потоці непослідовних зовнішньополітичних дій чинного президента США.