Гра Z вогнем на каналі ZIK. «Над сутичкою» чи в політичній грі?

Можу помилятися, але, здається, «Гра Z вогнем», прем'єрний випуск якої вийшов 14 березня, прийшла на заміну програмі Роксани Руно «Zіткнення», щоби зберегти формат дебатів на каналі.

Адже програма Руно була досить рейтинговою.

Програму Тетяни Даниленко поставили в інший слот.

Якщо програма Роксани Руно виходила у пік прайму (о 20:00), то «Гра Z вогнем» виходить уже після завершення всіх праймових новин на великих телеканалах (о 21:30).

Тому показники обох програм важко порівнювати, але вони більш-менш подібні.

Попри те, що ведуча, як і її попередниця, запрошує до студії тих самих гостей — Євгена Червоненка, Георгія Туку, Оксану Корчинську, Борислава Розенблата, Едуарда Долинського чи Віру Савченко (замість Надії, котра фізично не може бути присутньою у студії), Тетяна Даниленко вміє приборкувати особливо буйних учасників, направляючи дискусію в потрібне їй русло.

На відміну від Роксани Руно, яка воліла доводити іноді кипіння пристрастей учасників програми майже до мордобою.

Ця риса Тетяни Даниленко як модераторки виявилася передусім під час ефіру 11 червня, присвяченого майбутньому «Київпрайду-2018».

Випуск називався Марш рівності.

Й без Євгена Червоненка, давнього завсідника деяких телеканалів, у тому числі й ZIK, тут не обійшлися.

У дужках зауважу: за чотири місяці існування програми «Гра Z вогнем» Євген Червоненко був її гостем двічі.

Що, з огляду на його специфічні погляди й постійну «прописку» на деяких телеканалах, які небезпідставно вважають «рупорами їхніх власників», викликає певні підозри в залежності ведучої програми від побажань топ-менеджменту щодо вибору гостей-дискутантів.

Запрошення колишнього політика, якого титрували як «міністра транспорту та зв'язку (2005)», вести дискусію з представниками ЛГБТ-спільноти ведуча пояснила тим, що не хотіла влаштовувати у студії кровопролиття.

Яке, на її думку, могло би статися, якби в студії навпроти координаторів «Київпрайду-2018» опинилися представники організації С14.

І сталося диво.

Попри те, що Євген Альфредович періодично наливався кров'ю, слухаючи слова координаторів Маршу рівності про те, що геї та лесбійки мають такі ж самі права, як усі інші меншини, він вибухав значно рідше, ніж можна було очікувати від цього «альфа-самця» (самохарактеристика Червоненка.

— Авт.).

Підтримувала антигейську спрямованість колишнього міністра психологиня Наталія Кухтіна.

По інший бік барикад стояли Анна Шаригіна, програмна директорка «Київпрайду», й Тимур Левчук, керівник піар-кампанії «Київпрайду».

Дискусія «за» і «проти» проведення Маршу рівності завершилася, як і варто було очікувати, тим, що всі лишилися на своїх позиціях.

«Альфа-самця» та «найкращого психолога країни» (так вважає пан Червоненко) переконати в тому, що ЛГБТ-спільнота має право ходити маршем центральною вулицею Києва замість ховатися по кутках зі своїм нетрадиційним сексом, не вдалося.

Але й координаторів цього маршу не збила з пантелику відверта гомофобія опонентів.

Голосування глядачів так само очікувано показало — 85,7 % їх вважає Україну гомофобною державою.

Що, як зазначили представники ЛГБТ-спільноти, за їхніми власними відчуттями, відповідає дійсності.

Але принаймні у процесі дискусії ніхто нікому не погрожував фізичною розправою, хоча Євген Альфредович періодично стукав якимись предметами об студійний стіл так, що Анна Шаригіна сприймала це як загрозу.

Як на мене, головним досягненням цієї програми стали слова Тетяни Даниленко, сказані нею на початку.

Ведуча розповіла про реакцію своєї десятирічної дочки на гомосексуальну пару, яку вони побачили під час вуличної прогулянки.

«Мамо, дивись, відкриті геї пішли!» — сказала дитина як про щось само собою зрозуміле, просто констатуючи факт.

Хоча Євген Червоненко в розпалі дискусії показав: політик завжди чує лише те, що хоче.

Пан Червоненко геть перекрутив наведену ведучою ситуацію у своїй гомофобній аргументації.

Він звернувся до Тимура Левчука зі словами на кшталт: «Я не хочу, чтобы мой сын, как Танина дочка, глядя на этот парад в центре Киева, спрашивал у меня: папа, а кто это?».

«Таня», яку пан Червоненко, за паскудною звичкою всієї пострадянської еліти, називає дуже фамільярно, не змогла не втрутитись у цю маніпуляцію гостя.

Тетяна Даниленко уточнила, що все було з точністю до навпаки — її дочка, побачивши гей-пару на вулиці, нічого в мами не питала.

Вона просто констатувала факт.

Вочевидь, тому, що в свої 10 років належить до покоління, яке обертається в іншому всесвіті.

Де немає й точно не буде жодних страхів перед «гомодиктатурою».

Здавалося, що в цьому випадку ведуча одним-єдиним штрихом, тобто замальовкою з власного життя, позначила своє ставлення до теми про права ЛГБТ-спільноти, точніше, ставлення до неї тих, за ким майбутнє.

Але, з іншого боку, цей приклад із власного життя Тетяна Даниленко навела, щоб заперечити розповідь Тимура Левчука про те, як на нього з партнером напали за те, що вони в порядку експерименту пройшли по вулиці, тримаючись за руки.

Ведуча завершила випуск, керуючись виключно хронометражем програми.

Але сказала, що в цій темі варто поставити трикрапку.

Приблизно так само, тобто коли сторони дискусії розійшлися кожен при своєму, не дійшовши згоди за найбільш дражливими питаннями, закінчила Тетяна Даниленко й випуск на тему «Свобода слова» від 16 липня.

Щоправда, цього разу пообіцявши зробити другу серію на тему, як мають діяти медіа в умовах війни.

У студії зійшлися непримиренні супротивники з цього питання — журналіст Богдан Буткевич та психологиня, блогерка і громадська діячка Лариса Волошина, з одного боку; й Тетяна Попова, експертка ГО «Інформаційна безпека», та Ліна Кущ, перша заступниця голови Національної спілки журналістів України — з іншого.

Перші щосили наполягали — українська держава мусить захищати свій інформаційний простір від російської пропаганди.

І в досягненні цієї мети можна застосовувати всі засоби, аж до закриття проросійських медіа.

Не кажучи вже про те, щоб запрошувати російських журналістів на конференцію ОБСЄ щодо плюралізму медіа в Києві.

Опоненти ж, навпаки, всіляко захищали право кожного журналіста на власну думку, аж до використання ним тез кремлівської пропаганди.

Тетяна Даниленко, як і завжди, намагалася бути начебто над сутичкою, надаючи слово по черзі всім учасникам.

Ведуча зв'язалася з головою НСЖУ Сергієм Томіленком, який, зі слів Богдана Буткевича, начебто злякався, дізнавшись, хто опонуватиме йому у студії «Гри Z вогнем», і послав замість себе заступницю.

Ведуча поцікавилася в голови НСЖУ, які медіа він вважає «незручними».

Сергій Томіленко сказав, що це всі медіа, які дозволяють собі критикувати Президента й провладну коаліцію.

Передусім це журналісти-розслідувачі, як-от програма «Схеми» на «Радіо Свобода», а також телеканали, які не перебувають під впливом влади — «1+1» та News.

One (дивно, чому до цього переліку не потрапив канал ZIK.

— Авт.).

Ведуча під час телефонного діалогу поставила Сергієві Томіленку й запитання щодо того, чому в Україні вільно почуваються проросійські медіа або ж чому він не поділяє українські медіа на проросійські та проукраїнські.

На що голова НСЖУ відповідав, що спілка — це організація захисту прав усіх українських журналістів.

Усі ЗМІ, зареєстровані на українській території, є українськими, й саме тому голова НСЖУ й не ділить медіа на проросійські та проукраїнські.

А якщо в СБУ є претензії до діяльності ЗМІ, спецслужба має в законний спосіб їх доводити, а не вриватися до ньюзруму з автоматами, як це було на «Радио Вести».

І це справді так.

Щоправда, при цьому Сергій Томіленко традиційно «забував», що є першим обов’язком того, хто вважається власне журналістом, згідно з Декларацією Міжнародної федерації журналістів, членом якої є і НСЖУ.

На жаль, Тетяна Даниленко не скерувала розмову саме в напрямку виконання деякими мас-медіа обов’язків журналістів та ЗМІ, тобто стандартів журналістики.

Незалежно від їхньої позиції.

Адже насправді саме невідповідність журналістським стандартам є лінію розколу між прихильниками мас-медіа типу News.

One та їхніми противниками серед медійної спільноти, а не позиція останніх (у всякому разі, поки вони не порушують законів).

Важко сказати, чому саме так повелася ведуча: чи просто не заглибившись у тему, а чи свідомо підігруючи одній зі сторін дискусії.

На зауваження Тетяни Даниленко, що, на думку зарубіжних аналітиків, Росія обов'язково спробує втрутитися в українські вибори, Сергій Томіленко перевів розмову на претензії директора «Радіо Свобода» до української влади, яка, на його думку, ніяк не сприяє розвитку свободи слова в Україні.

Отож, ведуча в цьому діалозі просто вислухала аргументи телефонного співрозмовника, навіть не поставивши запитання про те, чи можуть українські медіа ретранслювати пропаганду Кремля під час гібридної війни на українській території, нехтуючи стандартами.

Хоча мала би це зробити, будучи сама досвідченим журналістом.

Те ж саме відбувалося й у студії, коли ведуча просто сумлінно надавала слово всім учасникам дискусії.

Тетяна Попова та Ліна Кущ у словесній дуелі з Богданом Буткевичем та Ларисою Волошиною мали дуже непереконливий вигляд, захищаючи право на існування таких ресурсів, як «Вести» чи «Страна.

Знову ж таки, як і Сергій Томіленко, керуючись при цьому виключно формальною логікою.

Емоційно врешті-решт у цій дискусії переміг дует Буткевича й Волошиної.

Позиція «над сутичкою» ведучої, яка всіляко її демонструвала, але водночас самою суттю питань явно допомагаючи одній стороні, останній цього разу не допомогла.

Так само спокійно Тетяна Даниленко провела випуск 23 липня на тему «Референдум про Донбас».

До студії запросили заступника міністра у справах тимчасово окупованих територій Георгія Туку та голову організації «Відповідальні громадяни» Енріке Менендеса.

Знову-таки, не зовсім зрозуміло, навіщо в українському ефірі обговорювати відверте інформаційне вкидання російського походження.

Тим паче, як зауважив Георгій Тука з самого початку програми, ця «новина» від агенції «Блумберг» прожила буквально кілька годин.

Адже вже по обіді у США заявили, що жодні референдуми на окупованих українських територіях неможливі.

Пан Тука із притаманним йому специфічним гумором сказав, що на сьогодні хіба що Бенджамін Франклін і дерева в Центральному парку не заявили про неможливість референдуму на Донбасі.

Проте закривати тему ведуча не збиралася, перетворивши її на обговорення шляхів розв'язання військового конфлікту на Донбасі.

Слово «деокупація» у програмі пролунало від пацифіста Менендеса, в контексті однойменного плану Арсена Авакова.

Причому з дуже негативною конотацією щодо його пунктів.

Ведуча ж знову й знову намагалася з'ясувати в гостей і глядачів, чи змусять Україну провести референдум на Донбасі.

Попри діаметрально протилежні погляди Туки й Менендеса на майбутнє тимчасово окупованих територій, які вони мали можливість висловити абсолютно вільно, за цілковитого сприяння ведучої, обидва, зрештою, разом із глядачами, дійшли висновку — ніхто не змусить Україну провести референдум на Донбасі.

Бо, і з цим погодився навіть Енріке Менендес, який усе-таки не відкидає якогось опитування щодо окупованих територій, місцеві референдуми в нас заборонено, а якщо проводити всеукраїнський плебісцит, невідомо, яке питання вносити в бюлетень.

Тетяна Даниленко поставила запитання Енріке Менендесу, що би він як мешканець Донбасу зробив задля врегулювання конфлікту.

Відомий пацифіст відповів, що час пошуку компромісів між українською владою та населенням вільних і окупованих територій минув і цей конфлікт не матиме шляхів вирішення впродовж наступних п'яти років.

Єдине, що ми можемо зробити, — розвивати підконтрольні Україні території так, щоби рівень життя в Маріуполі й Краматорську був набагато вищим, ніж на окупованій частині Донбасу.

Ведуча втрутилася в палкий монолог гостя реплікою: «А хіба це зараз не так? Адже на підприємствах Ахметова в Маріуполі мінімальна зарплатня становить 10 тисяч гривень!».

Енріке Менендес відповів, що висока зарплатня не зупиняє відтік людей із цього міста, бо воно в дуже складній логістичній ситуації.

Якщо поїзд із Києва до Маріуполя йде 18 годин, це ще можна зрозуміти.

Але стільки ж часу триває й поїздка від Маріуполя до Краматорська, бо дорога пролягає через Запоріжжя й Харків.

Автомобільні шляхи, через те, що попередній губернатор ігнорував цю проблему, настільки погані, що ними дуже важко проїхати.

І він дуже сподівається, що новий губернатор нарешті зверне увагу на дороги.

Тетяна Даниленко після практично монологу Менендеса звернулася із запитанням до Георгія Туки, мовляв, як він вважає, чи справді немає вирішення питання Донбасу в найближчій перспективі.

Це було дуже правильне запитання, адже воно позначило засадничу розбіжність у поглядах гостей, про що й сказав заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій.

І ця розбіжність — у ставленні до військового конфлікту на Донбасі.

Георгій Тука зауважив, що його опонент виходить у своїх пропозиціях мирного врегулювання з логіки внутрішнього конфлікту, а він, навпаки, вважає, що війна на Донбасі — породження військової агресії з боку РФ.

І якщо Росія виведе звідти своїх вояків, мирне життя на нині окупованих територіях можна буде налагодити дуже швидко.

Ведуча в цьому випуску була «над сутичкою», не дозволивши собі підтримати жодного з гостей.

Вочевидь, достатньо було самої теми й запрошення до студії гостя, який вважає ситуацію на Донбасі виключно внутрішнім конфліктом.

Чи є подібне ведення та спрямування програм явним підігріванням певним політикам, політичним силам та певним меседжам? Або це шлях до налагодження нормального діалогу між опонентами, іноді непримиримими? Вирішувати глядачам.