Правда від Волкера: Чому миротворців на Донбасі не буде

Опублікована учора розмова Курта Волкера з головредом "Еха Москви" Олексієм Венедиктовим стала, з якоїсь точки зору, розчаруванням для публіки.

У ній не було не те що жодних сенсацій — навіть нові факти в ній звучали вкрай нечисельні.

Інформагенства змогли "вилущити" із тексту одну-дві новини: про країни, які згодні надіслати миротворців (що не є, насправді, чимось надто новим), і про місця, звідки, на думку Волкера, варто почати розгортання миротворчої місії (що прозвучало, насправді, як припущення) — і по всьому.

Натомість при більш вдумливому прочитанні залишається враження, що бачимо перед собою інтерв'ю вельми втомленої людини.

Професійний дипломат, який впродовж двогодинної, здається, розмови не знайшов жодного реального приводу для оптимізму стосовно майбутнього Донбасу — це цілковито невеселий прогноз.

Відчув це навіть Венедиктов, вставивши фразу про те, що "коли мої співрозмовники, які займаються політикою, кажуть "я вірю", це означає "безнадійно".

Але що є цінного в цьому не надто оптимістичному тексті — це чітке пояснення причин, через які Володимир Путін не допустить розгортання повномасштабнї миротворчої місії на Донбасі.

Пояснення, базоване на великому дипломатичному досвіді і блискучому здоровому глузді Волкера.

Відповідаючи на питання Венедиктова щодо пропозицій Путіна президентам Обамі та Трампу "поділити світ на сфери впливу" - при тому, що Україна неминуче потрапляє в "російську сферу", Волкер констатує, що це "відображає фундаментальну відмінність у поглядах".

Оскільки "Росія дотримується точки зору, що вона має право вирішувати долю сусідніх країн та інших народів, будь то українці, або молдавани, або грузини, або хтось ще".

Що, власне, і робить неможливим діалог.

Путін вважає, що йому немає сенсу розмовляти з кимось ще про "свою" територію — байдуже, що там існує суверенна держава, мешканці якої готові воювати з російською армією за можливість самостійно вирішувати власну долю.

І миротворці — хоч шведські, хоч турецькі, а хоч і білоруські — йому там не потрібні.

Частково у США, і навіть більшою мірою у ЄС все ще вважають, що Путін справді боїться за долю російськомовних на Донбасі — і тому миротворча місія, яка після виходу російських військ контролюватиме, щоби українці тих не скривдили, є вирішенням проблеми із завершенням конфлікту.

Натомість все зовсім інакше.

Якби Україна відмовилась від руху в бік ЄС та НАТО, і цілковито повернулась в геостратегчіну орбіту Росії, доля мешканціві "Л-ДНР" різко перестала би цікавити Кремль.

Київ міг би вирішити ситуацію на Донбасі в тому ж стилі, як Росія воювала з Чечнею — килимовими бомбардуваннями і "зачистками", більше схожими на геноцид — і нікого в Кремлі це б не цікавило.

Мир на Донбасі на прийнятних для України умовах можливий тоді — і тільки тоді — коли у Кремлі примиряться з тим фактом, що Україна вийшла із зони впливу Росії.

Ця сентенція виглядає банально, але вона найточніше відображає суть конфлікту.

Поки що такого не сталося.

І не до кінця зрозуміло, що повинно трапитись, щоби думка Кремля змінилась.

Швидше за все, це відбудеться тільки тоді, коли чинна кремлівська влада опиниться перед загрозою соціального вибуху чи дієвого сепаратизму в самій Росії.

До того моменту дипломати, на жаль, ризикують займатися узгодженням параметрів миротворчої місії, на введення якої одна зі сторін конфлікту принципово не дає згоди.