Кидок на 14 млн: Чому Рудьковський опинився в буцегарні на Росії

Міністр транспорту, соціаліст, " регіонал ".

Це все у Миколи Рудьковського в минулому.

Віднині він знаходиться під арештом за рішенням одіозного навіть для Росії Басманного суду Москви.

Колишнього українського чиновника звинувачують за ч.

2 ст.

360 КК РФ ("Напад на установи, які користуються міжнародним захистом, вчинений з метою провокації війни чи ускладнення міжнародних відносин").

За версією російських слідчих, екс-міністр транспорту, активіст українського об'єднання "Свобода" Володимир Назаренко і ще один громадянин України, Володимир Романцов, "діючи в групі з іншими особами, брали участь у псуванні майна посольства Росії".

Всі вони, як вважають в Слідкомі, "підручними засобами закидали фасад будівлі".

Збиток, який був заподіяний російської дипмісії, слідчі оцінили в суму понад 14 млн руб.

Екранізація біографії Рудьковського могла б стати захоплюючим триллером – як із сільського хлопця можна злетіти в " князі " , а потім знову опинитися в " грязі ".

З життєпису Миколи Миколайовича відомо, що по завершенню навчання в сільській школі і служби в ракетних військах він опинився у Відні.

За офіційною версією, там він навчався в економічному університеті і займався бізнесом.

Проте авантюрний характер Рудьковського привів його назад до України, де він швидко просувається по кар'єрній драбині: 1994-96 рр.

– головний консультант управління з питань економіки Адміністрації президента, 1996-97 рр.

директор АТ " Держінвест України " , з січня 1998 р.

на різних посадах в " Нафтогазі ".

Того ж року робить першу спробу потрапити до Верховної Ради по 208 округу з центром у Козельці на рідній Чернігівщині.

Тоді у ЗМІ писали, що Рудьковського спочатку не хотіли реєструвати кандидатом через те, що з Австрії він повернувся в 1994 році, тобто постійно не жив в Україні необхідні для балотування 5 років.

Та все ж зареєстрували.

Вибори він виграв, але через порушення закону про вибори, результати скасували.

На повторних виборах у серпні 1998 року тут переміг Олександр Волков, на той час близький до президента Леоніда Кучми.

Відтоді Микола Миколайович перейшов в опозицію до режиму Кучми.

Протягом 2000-02 рр.

був помічником нині покійної депутатки Валентини Семенюк, яка дала йому шлях у велику політику.

У 2002 році Рудьковський отримує престижне 9 місце у списку Соцпартії і стає депутатом.

Та до цього він встиг засвітитися у скандалі з "плівками Мельниченка".

18 січня 2001 року працівники ГПУ й СБУ провели обшук у його квартирі за підозрою у фальшуванні аудіо- і відеозаписів з голосами президента та інших посадових осіб.

2 лютого Рудьковський оскаржив у суді заяву тодішнього Генпрокурора Михайла Потебенька про те, що у нього нібито знайшли лабораторію, адаптовану для виготовлення аудіофальшивок.

Згодом ця справа зійшла на манівці, а вже за рік Рудьковський отримав депутатську недоторканність.

А з нею – місце в у "хлібному" комітеті з питань паливно-енергетичного комплексу, ядерної політики і ядерної безпеки .

У 2006 році він одночасно балотується в депутати за списками Соцпартії та в мери Чернігова.

Мешканці обласного центру обирають Рудьковського, але він відмовляється від мерства заради мандату нардепа.

Як виявилося, недарма, адже вже у серпні за квотою соціалістів отримує посаду міністра транспорту і зв'язку в уряді Віктора Януковича.

На час його перебування на посаді припало кілька серйозних аварій на залізниці.

В них він звинуватив… секретаріат президента Ющенка.

У грудні 2007 р.

СБУ запідозрила Рудьковського у незаконному використанні коштів Мінтрансу для оплати приватного чартеру до Парижу.

Виявилося, що із собою міністр взяв відому модель Олександру Ніколаєнко.

Його любов до красивих жінок і коштовних автомобілів – це окрема історія.

У середині грудня 2007 р.

парламент відправив у відставку уряд Януковича, втратив свою посаду і Рудьковський.

А вже за місяць проти нього порушили ще одну справу – за незаконне використання службового становища під час поїздки української делегації до Токіо.

У складі делегації виявили "зайців".

9 лютого 2008 р.

Рудьковського затримали.

На суд його возили в інвалідному візку, оскільки у нього саме в цей період виявилися проблеми зі спиною.

Варто згадати ще три історії цього періоду.

Перша – звинувачення екс-міністра у фальшуванні дипломів про вищу освіту.

Депутат Петро Шийко у березні 2007 року заявив: з усіх документів, які під час балотування в депутати в 1998 році подав Рудьковський, справжнім був лише атестат про закінчення середньої школи.

Як зазначалося, в Чернігівському педінституті він провчився лише 2 роки, а в Російській економічній академії імені Плеханова наявність свого диплому у зазначеної особи не підтвердили.

На це у Мінтрансі відповіли: цей компромат пов'язаний з перебуванням Рудьковського в опозиції.

Інша історія датується листопадом 2008 року.

Тоді до міліції надійшла заява екс-міністра транспорту (він уже вийшов із СІЗО) про напад на нього нардепа Нестора Шуфрича.

Варто нагадати, що цих двох персонажів раніше пов'язували товариські стосунки (і нафтогазовий бізнес), Шуфрич навіть постраждав, допомагаючи "інваліду" Рудьковському, якого доставляли до суду, - на ногу Нестору Івановичу міліціонери ненавмисно впустили автомобіль.

Але дружба закінчилася: як пояснював Шуфрич причину бійки – Рудьковський різко змінив позицію стосовно основних політичних процесів.

Сміх та й годі.

Третя історія може дещо прояснити у ситуації із затриманням колишнього урядовця в Росії.

У відкритих джерелах є інформація, що до Австрії той потрапив не просто так, а нелегально.

Там начебто мешкав його дід Микола Приходько, якого звинувачували у колабораціонізму в роки Другої світової війни.

Тоді поповзли чутки, що Микола Миколайович може співпрацювати з російськими спецслужбами.

Правда, доказів цьому не знайшли.

Або просто не особливо хотіли шукати.

У 2010 році після років "поневірянь" Рудьковський отримує друге політичне життя.

Спочатку він обирається депутатом Чернігівської облради, а вже за два роки повертається до парламенту завдяки перемозі на мажоритарному окрузі №210 з центром у Прилуках.

Аж до кінця лютого 2014 р.

перебуває в лавах фракції Партії регіонів.

У жовтні 2013 р.

він очолює Соцпартію, але на дочасних виборах парламенту восени 2014-го по тому ж 210-му округу балотується самовисуненням.

Вибори Рудьковський програє кандидату від БПП Олегу Дмитренку, але набирає аж 20%.

Після цього Микола Миколайович зникає з політичного небосхилу, у серпні 2015-го він йде з керівної посади в Соцпартії і відтоді про нього нічого не було чути аж до травня цього року, коли з'явилося повідомлення про затримання екс-чиновника в Арабських Еміратах.

У процесі затримання у нього начебто знайшли кілька паспортів інших держав.

Писали, що він навіть місяць просидів у в'язниці.

І ось – нове затримання.

Причому за смішним звинуваченням.

Чи кидався Рудьковський камінням по вікнах російського посольства в Києві? З Арсенія Яценюка в Росії також зробили " чеченського бойовика ".

То ж у затриманні одіозного українського діяча має бути щось інше, якась підлянка Україні.

Не виключено, що російські пропагандисти ліпитимуть з нього " альтернативного Сенцова " , аби звинуватити Київ у подвійних стандартах – одного він хоче визволити, іншого – ні.

А якщо про співпрацю екс-міністра з російськими спецслужбами правда, тоді історія із затриманням бачиться в іншому світлі.

Хоча, не виключено, пана Рудьковського затримали по наводці з України, де у нього залишилося достатньо недругів і ненависників.

Коли так, то вже скоро Микола Миколайович, якщо погодиться поступитися якимось своїм активом, опиниться на свободі.

І, не виключено, повернеться в Україну перед виборами.

В якості живої " жертви Путіна ".

Аби звинуватити владу в тому, що не захотіла визволяти його з неволі.