Сибірська виразка в Україні: Що робити, аби не захворіти

ua розповість про небезпечну інфекцію, спалах якої зафіксували на Одещині , її симптоми, наслідки та способи її лікування та засоби попередження зараження.

Сибірська виразка: Як убезпечити себе і близьких від небезпечної інфекції.

За словами провідного лікаря-інфекціоніста Крамарьова Сергія Олександровича, перш за все, хвилюватися і бути напоготові слід тим, хто живе в області спалаху інфекції.

"Це стосується тільки регіону цього.

Взагалі, слід згадати, як відбувається інфікування сибірською виразкою - через ґрунт, немиті овочі, трави.

Навіть борошно може стати причиною зараження, якщо колоски росли на зараженому спорами ґрунті.

Також небезпечне вживання хворих на сибірку тварин.

Інфекція передається і через хутро тварин.

Єдиний метод - повна ізоляція хворих тварин", - зазначив спеціаліст.

Сибірська виразка в Україні: Чи буде карантин.

Ситуацію із зараженням в Одеській області прокоментував лікар-інфекціоніст Крамарьов Сергій Олександрович.

За його досвідом, існує класична схема.

"Всі, хто спілкувався із зараженими сибіркою, будуть ізольовані на 8 днів.

Контактним особами буде введений противиразковий імуноглобулін.

Якщо в Україні на даний час не буде у наявності глобулін, тоді хворим і тим, хто з ними контактував, буде проведена терапія антибіотиками", - заявив лікар.

Також інфекціоніст наголосив, що спалах сибірської виразки зачепить лише регіон, де це сталося.

На Україну загалом цей випадок не має вплинути.

То ж українцям з інших регіонів країни хвилюватися не варто.

"Наголошу ще раз.

Усі міри по профілактиці сибірської виразки та її запобіганню відбуватимуться локально.

У тому регіоні, де це сталося", - підсумував Крамарьов.

Що таке сибірська виразка.

Сибірська виразка (карбункул злоякісний, антракс) - це гостре зоонозне інфекційне захворювання, яке спричиняє Bacillus anthracis і перебігає в людей найчастіше з ураженням шкіри з утворенням специфічного карбункулу, набряку та регіонарного лімфаденіту на тлі гарячки та інтоксикації, рідше з ураженням легеневої, кишкової систем і генералізацією процесу.

Назву хвороба в світі отримала від схожості забарвлення чорного різновиду вугілля — (антрациту) і центральної зони сибіркового карбункулу.

В Україні ще використовують, в тому числі і в офіційних медичних документах, стару назву "сибірка", що мала поширення в країнах колишнього СРСР.

Сибірська виразка як біологічна зброя.

Спори збудника сибірки можуть бути використані як біологічна зброя, що отримало підтвердження у США в 2001 році.

На сьогодні збудника сибірки віднесено до тих біологічних агентів, які офіційно визнано чинниками біологічної зброї.

Як розповсюджується сибірка: Джерело, механізм і фактори передачі інфекції.

Основне джерело інфекції — хворі на сибірку переважно травоїдні тварини (велика і дрібна рогата худоба, коні, віслюки, мули, верблюди, олені, кролі, зайці).

Хворобу взагалі іноді відносять навіть до групи сапронозів (інфекційна хвороба людей та тварин, резервуаром збудників яких є абіотичні (неживі) об'єкти навколишнього середовища, - ред.).

Первинні ґрунтові осередки утворюються в результаті безпосереднього інфікування землі виділеннями хворих тварин на пасовищах , в місцях стійлового утримання тварин, в місцях поховання трупів (худобомогильники) тощо.

Спори з глибини виносять на поверхню ґрунту дрібні тварини , що риють землю, та дощові черв'яки.

Вторинні ґрунтові осередки виникають через змив і занесення спор на нові території дощовими, талими і стічними водами.

Травоїдні при своєму харчуванні випадково ковтають спори сибіркової бацили , що є в ґрунті, на поверхні трави на контамінованих пасовищах, в сіні та соломі.

Ті потрапляють у кишечник, де проростають у вегетативні форми, відбувається розвиток або відразу смертельного сепсису, або кишкової форми з тяжкою кривавою діареєю.

Велика кількість збудників знаходиться в крові захворілої тварини, у випорожненнях.

По смерті її більшість вегетативних форм гине всередині трупа, але частина збудників, що потрапила в зовнішнє середовище з виділеннями, швидко перетворюється на спори.

Сибірку інколи реєструють й у деяких м'ясоїдних тварин в результаті вживання інфікованого м'яса, а також у всеїдних свиней (тільки в них зустрічається практично безсимптомна ангінозна форма).

Люди не відіграють ніякої ролі в передачі сибірки.

Навіть при легеневому ураженні, коли в мокротинні багато збудників, інфікування оточуючих не відбувається, тому що головним чинником зараження є спори, які не утворюються в цій ситуації, а вегетативні формі вірулентно слабішають через перебування в організмі людини та серйозного тиску на них захисних факторів людини.

Висновок.

Головний механізм передачі — контактний.

Відбувається потрапляння збудника через пошкоджену (навіть й мікротравмами) шкіру або слизові оболонки при догляді за хворими тваринами, кров та виділення яких містять багато збудників, при білуванні туш, подальшій обробці м'яса, при роботі з забрудненою тваринною сировиною (хутро, шкіра).

Можливе зараження аліментарним, повітряно-пиловим шляхом і трансмісивно через укус жалючих мух (описаний в субтропічних і тропічних країнах).

Казуїстичним є зараження медичних працівників при помилковому розкритті виразки, коли вони не дотримуються захисту й ріжуть руки самі при цій маніпуляції.

Фактори передачі — інвентар для догляду за тваринами , контаміновані предмети зовнішнього середовища, інфіковані продукти.

Крім того, небезпеку може представляти ґрунт, вода, сіно, солома , що забруднені спорами Bacilus anthracis.

Інкубаційний період сибірки: Симптоми інфікування, діагностика захворювання.

Інкубаційний період — від кількох годин до 2 тижнів, в середньому 2-3 дні.

Вхідними воротами інфекції є шкіра, слизові оболонки верхніх дихальних шляхів, рідше — слизова оболонка кишечнику.

При шкірній формі бактерії проникають через дефекти шкіри.

В місці проникнення збудника в шкіру розвивається вогнище серозно-геморагічного запалення з некрозом, значним набряком оточуючих тканин і реґіонарним лімфаденітом.

Формується сибірковий карбункул з некрозом в центрі.

Для шкірної форми характерна така послідовність змін:.

пляма,.

везикула (пухирець),.

пустула (гнійний пухирець),.

Спочатку утворюється червона пляма, потім вона стає червонувато-синього відтінку.

Вона безболісна, нагадує укус комахи, дуже швидко протягом 2-3 годин перетворюється на папулу мідно-червоного забарвлення інколи з багровим відливом.

З'являється і наростає шкірне свербіння.

Діагноз сибірки встановлюють на підставі епідеміологічних даних (догляд за хворими тваринами, білування померлих тварин, обробка м'яса, робота з забрудненою сировиною, вживання в їжу непевного м'яса тощо), клінічних і лабораторних даних.

У більшості розвинених країн вважають, що за наявності типової клінічної картини і позитивного епідеміологічного анамнезу лабораторне підтвердження антраксу не є необхідним.

Лікування та профілактика сибірки.

При всіх клінічних формах сибірської виразки лікування повинно бути комплексним.

Із специфічних засобів основними є: антибіотикотерапія, сіркотерапія і хіміотерапія (сальварсан).

В останні роки замість сироватки вводять глобулін.

З антибіотиків найбільш ефективні пеніцилін, біоміцин, тетрациклін, тераміцин, стрептоміцин.

Антибіотики можна поєднувати з сіркотерапією.

Місцево при шкірній формі сибірки застосовують пов'язку з маззю.

Важливий ретельний догляд, особливо у випадках кишкової та легеневої форми сибірської виразки, повідомляє medical-enc.

Профілактика сибірки складається з системи ветеринарно-санітарних і медико-санітарних заходів.

Своєчасне виявлення, ізоляція хворих тварин, встановлення карантину, контроль за знешкодженням трупів тварин, правильне утримання скотомогильників, поточна і заключна дезінфекція.

Імунізація тварин в місцевостях, неблагополучних щодо сибірки.

Велике значення має контроль за виконанням ветеринарно-санітарних правил при заготівлі, обробці, зберіганні та транспортуванні сировини.

Необхідний суворий контроль за дотриманням правил гігієни пастухами, гуртоправами, робочими боєнь, підприємств по обробці овчин, шкір та іншої сировини тваринного (спецодяг, носіння респіратора і рукавичок при обробці сировини, підозрілого на зараження, миття рук з милом і т.

Хворий сибіркою терміново госпіталізують в окрему палату, забезпечується індивідуальним посудом і предметами догляду.

Персонал повинен дотримуватися заходів особистої профілактики.

Для з'ясування джерел і причин зараження хворого у вогнищі сибірської виразки проводиться епідеміологічне обстеження з дослідженням підозрілих матеріалів на реакцію Асколі.

Особам, що стикалися з хворими на сибірку тваринами, сировиною і продуктами, а також доглядають за хворими, з профілактичною метою вводять глобулін проти сибірської виразки.

Профілактичні щеплення проти сибірки проводять у плановому порядку та з урахуванням епізоотичної ситуації.

Для вакцинації тварин і людини застосовують живу вакцину СТІ.

Вона відрізняється високою ефективністю і нешкідливістю.

Щеплення проводять одноразово нашкірно або підшкірно.

Ревакцинацію проводять через рік.