Мовний закон: Чому БПП має шанс підкласти свиню Порошенку

Досі Верховна Рада стимулювала українізацію маленькими кроками.

Спочатку було прийнято закон про квоти на українську пісню на радіо.

Він набув чинності 8 листопада 2016 року і відтоді радіостанції навіть перевиконують вимоги щодо квот.

Рік тому набув чинності закон про мовні квоти на телебаченні, ухвалений 23 травня 2017-го.

З його виконанням справи дещо гірше.

Нещодавно Нацрада оприлюднила результати моніторингу, згідно з яким загальна частка української мови на регіональних і супутникових українських телеканалах становить понад 75%.

Утім ціла низка регіональних мовників порушує закон, найбільше таких знайшли на Одещині.

У вересні минулого року набув чинності закон про освіту, який у статті 7 регулює мовну політику в освітній сфері.

Він викликав шалений спротив з боку як агентів російського впливу всередині країни, так і з боку декого з наших сусідів.

Найбільший галас здійняли у Будапешті.

Попри це закон діє, хоча й з умовами.

Залишалося прийняти ще кілька законів, зокрема, про мову обслуговування в ресторанах і магазинах, і поступово питання функціонування державної мови було б знате.

Проте частина депутатського корпусу вважає, що українізацію не слід здійснювати маленькими кроками.

Так у парламенті почали виникати мовні законопроекти.

19 грудня 2016 року група депутатів з БПП і "Народного фронту" зареєструвала законопроект за номером 5556 (Ярослав Лесюк, Ігор Васюник та інші) "Про мови в Україні".

Рівно за місяць, 19 січня 2017 року, нардеп Ірина Подоляк із "Самопомочі" ініціювала законопроект про державну мову.

До авторства долучилася чисельна група депутатів із різних фракцій.

Того ж дня ще одна група авторів, переважно "свободівців", зареєструвала законопроект №5669 "Про функціонування української мови як державної та порядок застосування інших мов в Україні".

Тоді експерти зауважували, що "Самопоміч" і "Свобода" просто вирішили не проґавити благодатну тему для піару.

Проте трьома документами парламентарі не обмежилися.

9 червня 2017-го "фронтовик" Микола Княжицький та ще чисельніша група авторів (аж 76) запропонували законопроект "Про забезпечення функціонування української мови як державної".

До складу авторського колективу, до речі, увійшла і Подоляк.

Цей документ отримав найбільшу підтримку і серед громадськості.

Але це ще означає, що саме його завтра прийме Верховна Рада.

Скоріше, варто очікувати на тривале і конфліктне обговорення всіх запропонованих проектів.

У чому відмінність мовних законів.

Depo.

ua та інші медіа неодноразово аналізували депутатські пропозиції.

То ж зупинимося лише на деяких із них.

Почнемо із законопроекту Лесюка та інших.

Згідно з ним, під час виборів вся політична реклама та агітаційні матеріали мають бути українською, у місцях компактного проживання нацменшин, двома.

Державна також є мовою з'їздів і конференцій партій та інших об'єднань.

Українською здійснюється діловодство, судовий та освітній процес (у місцях компактного мешкання національних меншин він регулюються окремими нормами), нею послуговується сфера торгівлі і сервісу.

Загальнодержавні канали мовлять державною мовою, у випадку використання учасниками ефірів інших мов, має бути забезпечений синхронний переклад на українську.

Дві третини приватної преси має видаватися державною мовою, вона є обов'язковою для кінематографу та реклами.

У той же час відповідальність за порушення норм закону прописана декларативно: "Органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи, громадяни, винні у порушенні Закону України "Про мови в Україні", несуть адміністративну або кримінальну відповідальність відповідно до законодавства України".

Незрозуміло, який саме орган контролюватиме дотримання вимог законодавства.

За законопроектом Подоляк та інших авторів, усі телеканали і радіостанції, незалежно від форм власності, повинні мовити українською.

Преса також має стати україномовною, допускаються видання іншими мовами, проте у такому випадку їх періодичність повинна бути такою ж, як у версії державною мовою, а наклад української версії має становити не менше 50 % сукупного накладу всіх мовних версій.

Двомовними можуть бути й інтернет-сайти, але українська версія має завантажуватися за замовчуванням.

У кожній книгарні книжки державною повинні становити не менше половини від загальної кількості найменувань, окрім книгарень, які розповсюджують виключно книги офіційними мовами ЄС.

Законопроект передбачає створення державних інститутів для забезпечення стандартів та захисту державної мови: Національної комісії зі стандартів державної мови, Центру української мови, Термінологічного центру української мови, уповноваженого із захисту державної мови включно зі службою мовних інспекторів.

Вони здійснюватимуть мовні експертизи та мовне інспектування.

Останнє стосується лише порушення вимог обов'язкового застосування державної мови і не має стосунку до порушення стандартів української мови.

До речі, саме введення інспекторів викликало найбільше зауважень.

У цьому побачили не лише нову бюрократичну інституцію, а й ледь не "мовну охранку".

Законопроект "свободівців" у цілому схожий до попередніх.

У деяких пунктах він ліберальніший (приміром, допускається реклама іншими мовами під час трансляції цим мовами, але з українськими субтитрами), у деяких жорсткіший: можливе видання приватної преси українською та іноземною мовою, за умови, що наклад іноземною мовою не перевищує 15 % загального накладу друкованого ЗМІ.

За порушення порядку застосування української мови телерадіоорганізаціями та друкованими ЗМІ передбачено штраф від 300 до 400 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, за повторне протягом року порушення — штраф від 300 до 500 неоподатковуваних мінімумів для громадян і від 400 до 700 неоподатковуваних мінімумів для посадових осіб і громадян — суб'єктів підприємницької діяльності.

Також створюється Національна комісія зі стандартів державної мови, Центр української мови та Термінологічний центр української мови.

Пропонується і посада уповноваженого із захисту державної мови, мов національних меншин, регіональних (міноритарних) мов.

Саме на нього покладаються основні функції із захисту державної мови, він приймає рішення щодо мовної експертизи.

Законопроект Миколи Княжицького та інших авторів пропонує ввести розгалужену систему контролю за виконанням норм закону.

Національна комісія зі стандартів державної мови затверджує її стандарти, правопис, термінологію, транскрибування і транслітерацію.

Вона ж визначає вимоги до рівня володіння державною мовою.

Їй "підвідомчі" посібники та підручники, методика та порядок перевірки рівня володіння мовою.

Вона ж затверджує зразок сертифікату про рівень знань державної мови.

До її функцій належить утворення Термінологічного центру української мови, який ініціює зміни до правопису та працює над стандартами української термінології в різних галузях.

При урядовому уповноваженому із захисту державної мови діє служба у складі 27 мовних інспекторів.

Крім того, створюється Центр української мови, який проводить іспити та видає державний сертифікат встановленого зразка на знання мови.

Тут, як і в законопроекті Подоляк, зауваження в основному стосуються бюрократизації процесу.

Чому у законопроектів про мову можуть виникнути проблеми.

Перше із зауважень, яке зараз звучить і від опонентів згаданих проектів, і від частини депутатського корпусу – чому до питання про мову вирішили повернутися перед президентськими виборами.

Дехто із критиків убачає в цьому політичну кон'юнктуру, адже мова поряд із церквою й армією з'явилася у президентській риториці.

Мовляв, треба було прийняти закон про державну мову давно, а не повертатися до нього зараз.

Утім, такі закиди можна парирувати тим, що Конституційний Суд лише у лютому скасував закон про "Про основи державної мовної політики" (закон Ківалова-Колесніченка), прийнятий за панування "регіоналів".

І, тим самим, зробив зміни до законодавства актуальними.

Друге зауваження – перед тим, як братися за закони про мову депутати, насамперед, коаліції, мали домовитися про якийсь спільний документ.

У БПП кажуть, що підтримуватимуть законопроект Лесюка.

А якщо він не пройде, тоді законопроект Княжицького.

Цікаво, що вчора було оприлюднено листа на підтримку законопроекту 5556 видатними діячами культури і правозахисниками.

Листа підписали 149 осіб, серед яких і померлий Левко Лук'яненко.

Це свідчить, що підписи збиралися тривалий час.

Підтримка законопроекту цими людьми дає йому додаткові позитиви, але не гарантії проходження в парламенті.

Там існують й інші думки.

Зокрема, Олексій Гончаренко з БПП озвучив позицію частини депутатського корпусу: з мовними законами зараз потрібно бути обережними, аби не нашкодити.

"Сьогодні в країні є абсолютний баланс і немає жодних мовних проблем.

І не треба їх створювати", – наголосив він.

З іншого боку – гасло президента про мову потрібно наповнити законодавчим змістом.

Не варто також забувати, що опозиційно налаштована частина сесійної зали розуміє, якої шкоди може завдати президентові провал голосування за мовний закон.

Там сподіваються, що БПП до кінця стоятиме на своєму, вони ж, у свою чергу, вимагатимуть підтримати або законопроект Подоляк, або Княжицького.

Всі отримають чергову нагоду для піару, і, не виключено, у підсумку, закон про державну мову так і не відбудеться.