"Позивний "Бандерас": Чому українське кіно варте перегляду

Журналісти Depo.

ua завітали на допрем'єрний показ фільму в Києві і поспілкувалися з акторами і знімальною групою.

"Позивний Бандерас" - це військова драма, історія про те, як восени 2014 року в зоні АТО група розвідників на чолі з капітаном Саєнком, позивний "Бандерас", намагається запобігти диверсії та знешкодити ворожого агента, що затесався в їхній підрозділ.

В головних ролях – Олег Шульга ("Бандерас"), Юлія Чепурко (кохана Бандераса Женя), Олег Волощенко (Коцюба), Олег Власов (комбат), в епізодах та ролях другого плану знімалися справжні військові-атовці.

Режисер стрічки – Заза Бузадзе, відомий українському глядачу за фільмом "Червоний".

Автори сценарію – Сергій Дзюба та Артемій Кірсанов, за основу вони взяли щоденники нацгвардійця Сергія Башкова з позивним "Індіанець" і розповіді інших атовців.

Продюсер – Сергій Баранов.

Зйомки відбувалися в селах на Херсонщині та Одещині.

Робота над фільмом тривала два роки, він створений компанією "Три-я-да Продакшн" за підтримки Держкіно.

Загальна вартість виробництва становила 39,3 млн.

Сюжет фільму.

Антон Саєнко родом з цього селища, але давно вже мешкає в Києві зі своєю коханою Женею.

АТО в розпалі, Антон – колишній військовий і збирається їхати на війну.

Кохана – проти.

Він розмовляє українською, вона – російською.

Він каже, що все одно поїде, а вона – що в такому разі вона від нього йде.

Женя, кохана "Бандераса", кадр з фільму.

Сепаратисти розстрілюють цивільну маршрутку і звалюють все на "укрів".

Антон "Бандерас" має провести розслідування і дізнатися, хто це зробив.

Паралельно – зламати плани ФСБ, врятувати кохану жінку і розібратися, хто холоднокровно, по одному, винищує кращих людей в підрозділі.

Українське кіно про війну: чи варто порівнювати з "Кіборгами".

Військова драма з елементами детективу.

Звісно, їй не піти від порівняння з "Кіборгами" - фільмом Ахтема Сейтаблаєва, що наразі має статус найкращого українського фільму про атовців і гриміла в усьому світі.

Хоча фільми, на нашу думку, геть різні.

Що дуже тішить - в українських стрічках про війну все менше театрального.

Зрозуміло, що головні ролі майже завжди грають театральні актори, а в режисерів теж більшість життя було пов'язано з театром, але і ті й інші потроху перетворюються на кіношників.

Олег Шульга на зйомках.

Військові в "Бандерасі" доволі схожі на військових, а не на відфотошоплені портрети, що раптом ожили і стали розповідати про війну текстами, над якими працював літредактор каналу "Культура".

Вони не проголошують пафосних промов, перебивають один одного, регочать, плачуть, випивають, матюкаються і припускаються помилок.

Серед них з'являються аватари, крадії і зрадники...

Сепаратист, який викличе у вас багато емоцій.

Кадр з бекстейджу.

Складний образ "Бандераса" у стрічці.

Змінюється і зображення сепаратистів: з військових і цивільних, вже не роблять тупе бидло.

Вони без лозунгів обґрунтовують свою позицію, сумніваються, сперечаються, переходять з одного боку на інший.

Хоча авторам фільму все одно закидали звинувачування в дещо карикатурному зображенні місцевих жителів, задурених російською пропагандою.

В цьому, мабуть, одна з великих складнощів знімання фільму про війну під час цієї війни.

Покажеш ворога в суто чорних тонах – звинуватять в схематизації, дай їм людські риси – і тебе звинуватять у співчутті до "Новоросії".

Виконавець головної ролі – Олег Шульга, актор Дніпропетровського театру.

Уважні глядачі впізнають в ньому радянського льотчика Віктора Гурова з іншого екшена Зази Бузадзе "Червоний", (хоча, зізнаємося, автор цих строк спочатку прийняв його за самого виконавця Червоного Миколу Березу, вони доволі схожі), з чого можна зробити висновки що це в режисера улюблений типаж.

З цим актором Бузадзе не помилився.

Олег Шульга працює дуже переконливо і виглядає справжнім військовим.

Власно, як і багато інших акторів – рудий "Коцюба" ніби приїхав на своєму танку прямо з АТО.

А от чому так – про це буде далі.

І ви навряд чи скоро забудете днрівця – "Ходока", засланого до атовців під видом українського військового.

Але, на жаль, не можемо поділитися докладно своєю думкою щодо нього, бо вийде спойлер.

Фільм має обмеження – 16+.

В ньому буде трохи голого жіночого тіла.

Інтимні сцени – щирі і зворушливі.

Радує, що жінки в цьому фільмі – не тільки героїні і коханки, і зображені не схематично, хоча мотиви їхніх вчинків часто залишаються незрозумілими.

Незважаючи на щедрий хронометраж (113 хвилин!) сюжетна лінія непогано побудована і тримає глядача.

Буде ще момент посеред трагедії, над яким реготав увесь зал.

Варто зазначити, що кіно дуже емоційне, велика заслуга в цьому і Франко Еко – улюбленого композитора режисера.

Загалом, якщо вам сподобалися "Кіборги" і "Червоний", ви любите фільми про війну і маєте патріотичну позицію, то сміливо ідіть й на це кіно, не будете розчаровані.

Актори на допрем'єрному показі.

Фото автора.

Фільми про АТО: як досягти достовірності.

До речі, заяви знімальної групи і голови Держкіно наводять на висновки, що всі вони не сподівалися, що так добре вийде.

"Коли комісія при Держкіно приймала рішення запускати цей фільм в фінансування, ми відчували хвилювання і страх.

Не тому що ми не вірили в проект, а тому що завжди складно знімати жанрове кіно про війну, яка триває.

Це непроста задача, особливо коли це жанрова інтерпретація теми.

З дуже великим хвилюванням я перший раз переглядав цю стрічку.

Дуже приємно, що задум вдалося реалізувати", - зазначає голова Держкіно Пилип Іллєнко.

Артемій Кірсанов також каже про те, що коли вони з Сергієм Дзюбою написали і показували сценарій, "всі боялися його брати, казали, що війна триває, тема важка, треба зачекати 3-4 роки після того як війна закінчиться".

Режисер Заза Бузадзе помітно хвилюється.

Наголошує, що цей фільм було знято в першу чергу для українського глядача і що він дуже хотів би, щоб відбулася синергія.

До речі, він вже непогано опанував українську мову.

Актор Олег Волощенко (Коцюба) дякує військовому інструктору.

Виявляється, виконавці головних ролей перед зйомками пройшли тижневий вишкіл по програмі для спецназівців на військовому полігоні.

"Це мабуть був найкращий комплімент в моєму акторському житті, коли хлопці після сцени бою підходили і питали: де ти служиш? Це найкращий комплімент для актора, коли тебе не відрізняють від того, кого ти граєш", - зізнався він.

От чому військові в фільмі такі переконливі.

Але не тільки з цієї причини, Олег Шульга, він же "Бандерас", журналісту Depo.

ua розповів, що рік воював в АТО добровольцем.

Але грав не самого себе – під час АТО він командував мотопіхотним взводом, в званні лейтенанта.

"А грав капітана розвідки, підвищення", - сміється.

На питання, чи не було в нього флешбеків, чи не розвинувся ПТСР перепитує: "А що це таке – флешбеки, ПТСР?".

Каже, що від його участі у війні і до зйомок пройшло цілих два роки.

"Знаєте, я так довго працюю в театрі (20 років) і так мало був на війні (1 рік)… Це звичайно допомогло, це унікальний досвід, але я більше користувався професійними навичками.

Звісно, я знав, чого очікувати від армії, що я почую, коли зустрінуся зі справжніми військовими, ну і всілякі дрібниці: як тримати автомат, як входити-виходити - це дрібниці для військового, але важливі деталі для актора", - зізнається він.

А ще виявилося, що людина, яка зіграла головну негативну роль – сепаратиста "Ходока" , є справжнім військовим ЗСУ.

Про це розповіла партнерка Дзюби по фільму, Юлія Чепурко, яка зіграла Женю.

"Найважче було тим, хто грав сепаратистів.

Особливо Колі Озерову, який грав "Ходока", тому що він якраз є солдатом, він є снайпером української армії.

Люди, які грали у фільмі сепаратистів, кадирівців - от їм було важко", - уточнила вона.

Мирне населення у фільмі великою мірою зіграло мирне населення селищ, де проходили зйомки.

Із великим задоволенням.

Але, як зазначає продюсер, ніхто не хотів грати сепаратистів.

Навіть на ролі акторів масових сцен людей було знайти вкрай важко.

"Селян, – нема питань, бійців ЗСУ – будь ласка.

Сепаратистів, особливо кадирівців – ні в якому разі.

Це дійсно було проблемою", - розповів він.

Голова Держкіно Пилип Іллєнко розповів Depo.

ua , що фільм, який держава фінансувала в розмірі 50% від його виробничого кошторису (це 19.265.100 гривень).

Йому цікаво, який буде касовий збір, на те, що фільм окупиться, зізнається, навіть чекати не варто.

"Фільм такої вартості навряд чи окупиться в українському прокаті навіть теоретично, - зазначає він.

– Він для цього має зібрати суму втричі, як мінімум, більшу ніж його вартість.

Якщо вартість – приблизно 40 млн грн, він має зібрати не менше 120 мільйонів, це не під силу на українському ринку навіть більшості американських фільмів.

Якби можна було б знімати українські фільми на українському ринку для українського ринку і окупати їх, я би ні дня не працював в Держкіно.

Єдина причина існування державної програми з фінансової підтримки кіноіндустрії- це покриття отієї різниці між можливостями ринку і тими коштами, які необхідні для створення якісного контенту.

Якби ми не робили цього, то максимум, що мав би український глядач – це недорогі у виробництві комедії".