Війна під килимом: Як в США поділять посаду посла при ООН Хейлі

Несподівана і по своєму "блискуча" відставка Ніккі Хейлі з посади постійного представника США при ООН стала чи не першою із чималої кількості кадрових перестановок в адміністрації Дональда Трампа, яка пройшла без публічного скандалу.

Той факт, що дипломатка зуміла піти з посади з власної волі, а не звільнена твітом президента Трампа (як то трапилось з багатьма її колегами) і при тому зуміла зберегти в процесі якщо й не райдужні стосунки з чинним президентом, то, принаймні, уникнути негарної публічної сцени — як то, знову таки, траплялось з більшістю її колег — свідчить як про неабиякі дипломатичні таланти, так і про наміри продовжувати карєру десь неподалік від Білого дому.

Втім, якими б не були справжні причини цієї відставки (а серед яких називають все, що завгодно, включно із президентськими амбіціями дипломатки), її рішення неминуче призведе до чергового раунду жорсткої боротьби всередині адміністрації президента США.

При тому суть протистояння буде не тільки, а може — і не стільки в тому, хто саме сяде в крісло Ніккі Хейлі.

Оскільки посада постпреда при ООН є виграшною з точки зору самореклами дипломата, що не зникає з телеекранів і перших шпальт, але не надто впливовою.

А суть протистояння буде визначати, хто саме чинитиме ключовий вплив на кадрову політику президента США Дональда Трампа впродовж останніх двох років його перебування на посаді.

На зорі його президентської кар'єри, за умов бойкоту з боку кадрових дипломатів, президент Трамп був вимушений призначати на посади нерідко достатньо випадкових людей.

Таким був держсекретар США Рекс Тіллерсон, який не мав жодного вагомого дипломатичного досвіду.

Такою була і екс-губернатор Південної Кароліни Нікі Хейлі.

Натомість зараз за вплив на президента змагаються вже не випадкові люди, а дві жорсткі й добре організовані команди.

Подробиці цієї "війни престолів" добре описані в американських ЗМІ, але якщо коротко — то кістяком однієї команди є родина Дональда Трампа та близькі до неї політики й посадовці, а другої — республіканські "яструби" на чолі з радником президента США з питань нацбезпеки Джоном Болтоном.

Обидві команди виставлять на посаду постпреда своїх кандидатів.

Зокрема, від "сімейників" цим кандидатом стане екс-радник Трампа Діна Пауелл.

Від "яструбів" чітких кандидатур наразі немає, але ймовірною кандидатурою є такий "важковаговик" як сенатор Ліндсі Грем, який був і залишається лобістом найжорсткішого санкційного тиску на Росію.

Якщо коротко, то різниця між цими фракціями полягає в одному — якщо родина Трампа ставить на перше місце економічні інтереси (власні і американські), то "яструби" традиційно дотримуються тези про примат національної безпеки та політичних інтересів США.

Поки політика президента Дональда Трампа коливається між цими двома позиціями (як то, власне, відбувається зараз), зазнаючи, заодно, жорсткого тиску з боку Конгресу — до того моменту ймовірність ослаблення антиросійських санкцій є фактично нульовою.

Якщо вирішальний тиск на кадрові та практичні рішення у сфері зовнішньої політики чинитимуть "яструби" - то високою буде ймовірність подальшого наростання санкційного тиску на Кремль — та тих, хто продовжує співпрацювати з Росією.

Зокрема, в разі зростання впливу Болтона ймовірність американських санкцій проти компаній, що фінансують будівництво "Північного потоку — 2", зросте багатократно.

Натомість у випадку, якщо вирішальне право голосу у прийнятті зовнішньополітичних рішень отримає умовна "родинна команда", адміністрація Трампа не тільки не прийматиме нових санкцій, але й робитиме все можливе, щоб саботувати відповідні рішення Конгресу у цій сфері.

Хто саме переможе у цій "сутичці бульдогів під килимом", покажуть найближчі тижні.

Втім, на радикальні зміни наявної політики — при тому не тільки щодо Росії чи України, але й, наприклад, щодо торговельної війни з Китаєм та подальшого охолодження стосунків з Європою, схоже, не наважиться жодна зі сторін у цій сутичці.