Хитрий маневр: навіщо Тягнибок віддає булаву Кошулинському

Доволі несподівана заява прозвучала цими вихідними від лідера Всеукраїнського об'єднання "Свобода" Олега Тягнибока.

Під час маршу правих сил на честь 76-ої річниці заснування УПА він повідомив, що не висуватиме свою кандидатуру на виборах президента.

Натомість кандидатом від цієї партії буде Руслан Кошулинський, заступник очільника "Свободи".

З 2015 року є депутатом Львівської облради.

Ще в березні 2017 року ВО "Свобода", "Правий сектор", "Національний корпус" і низкою інших партій і організацій підписали Національний маніфест, де задекларували об'єднання зусиль "для побудови національної Української держави".

Влітку цього року низка ЗМІ повідомляли, що націоналістичні партії "Національний корпус", "Правий сектор" і ВО "Свобода" домовляються про узгодження єдиного кандидата, який буде балотуватися в президенти.

Найбільш вірогідними претендентами на цю роль називали Олега Тягнибока і лідера "Нацкорпусу" Андрія Білецького.

Останній, зокрема, у інтерв'ю наголошував на потребі "виступити єдиним фронтом" як на обов'язковій умові для успішних виборів – і президентських, і парламентських.

Окремо ж, як показують результати соціологічних досліджень, загальний сталий електорат усіх правих партій не перевищує 8 відсотків.

То ж навіть єдиний кандидат від них не має шансів на участь у другому турі виборів у березні 2019 року.

Тому у пропозиції Тягнибока є якийсь маневр з розрахунком на отримання дивідендів не весною 2019-го, а трохи згодом.

По-перше, варіант з Кошулинським можна розцінювати як серйозну заявку на перемогу цієї фігури на виборах мера Львова.

Нинішній міський голова Андрій Садовий, з яким у "свободівців" давній конфлікт, також заявив про балотування в президенти.

Як би для нього не склалися вибори (а серед фаворитів соціологи його поки також не бачать), виграти наступні вибори мера Львова йому буде дуже складно.

Натомість Кошулинський, який спробує вдало виступити під час президентської кампанії, цілком здатен зробити переконливу заявку на мерство.

По-друге, вочевидь, Тягнибок не хоче посісти низьке місце на виборах президента.

Попереду парламентські вибори, а поганий результат навесні 2019-го актуалізує всередині партії питання про зміну "забронзовілого" вождя.

Коли ж недостатній результат покаже "ерзац" Тягнибока, можна буде це списати на недостатню згуртованість націоналістичних сил і підступи ворогів.

По-третє, лідерові "Свободи" треба вирішити проблему звинувачень у підігруванні "регіоналам".

І хоч у "Свободі" звинувачення відкидають, проте тінь, яка впала на партію, головним чином лежить на її лідерові.

Балотуватися з таким "багажем" дуже ризиковано.

Натомість, Кошулинський має вигляд досить поміркованого (на фоні багатьох радикально налаштованих "свободівців") політика.

Це і його плюс, і, водночас, мінус.

Адже у правих партіях краще сприймають харизматичних трибунів.

По-четверте, якщо Кошулинський стане єдиним кандидатом від націоналістичних сил, йому доведеться брати на себе відповідальність за дії однопартійців у парламенті.

Група "свободівців" запам'яталася цілою низкою скандалів – димовим шоу і паспортним скандалом Юрія Левченка, не голосуванням за мовний закон тощо.

А днями нардеп від "Свободи" Андрій Іллєнко разом з однопартійцями запропонував дивний законопроект, яким передбачається встановлення в країні двох святкувань незалежності.

Націоналісти пропонують перенести день основного святкування на дату проголошення IV Універсалу – 22 січня.

При цьому чинний День незалежності залишиться вихідним, але перейменованим в День відновлення Незалежності України.

Нарешті, варто пам'ятати про спонсорів "Свободи", ключовим серед яких називають львівського бізнесмена, нардепа 7 скликання Ігоря Кривецького.

Крок з висуненням Кошулинського, тобто, нав'язування партнерам свого порядку денного, виглядає спробою залишити "Свободу" головним акціонером націоналістичного руху.

Утім, експерти сумніваються, що підписанти Національного маніфесту домовляться про такий сценарій на 2019 рік.

Занадто багато серед них політиків із великими і ще більшими амбіціями.

Які, щоправда, забувають: на всіх них електорату не вистачить.