Узяв трилітрову банку сала, кільце краківської ковбаси й пляшку горілки

Коли Василь Довжик востаннєРобив ремонт.

У однокімнатній квартирі маю велику бібліотеку.

Цього літа, коли робив ремонт, вирішив позбутися частини книжок.

Викидати рука не піднялася, то надумав віднести їх у бібліотеку навпроти мого будинку.

Ходив туди з півсотні разів.

Носив по два пакети в кожній руці.

Решту розклав по шафах.

У кімнаті вони стоять попід усіма стінами.

Ще дві – посередині.

Розділяють кімнату на дві.Лишався сам із донькою.

Дружина нещодавно вийшла на роботу.

Кілька разів на тиждень доводиться залишатися з дитиною самому.

Востаннє – минулого понеділка.

Уранці Софійку треба було погодувати.

Їсти вона не любить, вередує.

Кажу їй: "Ану давай, натри на тертці огірок, у тата ж немає зубів, щоб так його їсти.

Додай туди помідор і часничок.

Буде в нас салат".

Доня все зробила.

Посолила й полила олією.

Загадав пробувати першій: "Бери ложку і куштуй.

Маєш знати, чи їстівна страва у тебе вийшла".

З'їла більшу частину.

Сідав за кермо.

1971-го, коли знімався у стрічці "Золоті литаври" за новелою Олеся Гончара.

Режисер Віктор Стороженко взяв на роль шофера.

Їздити не вмів.

Але мене заспокоїли: "Навчимо".

Показали, як рушати, і я поїхав.

За кілька метрів треба було зупинитися.

Та я злякався.

Машина почала плигати.

Знімальна група розбіглася навсібіч.

Не злякався тільки прораб.

Ускочив у кабіну і зупинив авто.

Знімався в кіно.

2012 року виконав головну роль у фільмі Івана Сергієнка "Перекотиполе".

Грав електрика провінційного кафе.

Одного разу мій герой повертається додому п'яний із чужого весілля й гине під колесами автомобіля.

З Іваном познайомився у столичному Гідропарку.

Коли вийшов із води, він каже: "Добрий день.

Будете грати в моєму фільмі".

Думав, жартує.

Та він знову там мене знайшов.

І вмовив прийти на знімальний майданчик.

Короткометражку зняли за три дні.

Отримав гонорар – 500 доларів.

На початку 1990-х знімався у міні-серіалі Олега Бійми "Злочин з багатьма невідомими".

Після виходу стрічки всім акторам, які до кінця залишалися в кадрі, дали Шевченківську премію.

Я її не отримав.

Мого героя – садівника Яна Луцьо – арештовують у четвертій серії.

До кінця фільму на волю не випускають.

Мав справу з прикордонниками.

Понад 20 років тому провідував друзів у Болгарії.

Взяв трилітрову банку сала, кільце краківської ковбаси й пляшку горілки.

Квиток завчасно не брав.

Прийшов на вокзал за півгодини до відправлення поїзда на Софію.

Був один вільний квиток.

У вагон вбіг у останній момент.

Разом зі мною в купе їхали болгари.

Коли зайшов їхній прикордонник, вони показали, що везуть.

Потім звернувся до мене.

З верхньої полиці пожартував: "Я стесняюсь".

Він зрозумів, що я соромлюся возити.

Засміявся і сказав: "Нужно возить и торговать.

Если этого не делать, с голоду сдохнете".

Довелося куховарити влітку, коли дружина з донькою поїхала до своїх батьків.

Борщ готую за 20 хвилин.

Ставлю каструлю з водою на плиту.

Доки закипає, чищу і нарізаю картоплю.

За 8 хвилин до кінця кидаю натерту моркву, за 6 – капусту, за 4 – буряк.

Насамкінець кладу цибулину – перевареної не люблю.

У тарілку ріжу лікарську ковбасу і заливаю борщем.

Їм із хлібом і салом.

Був на поминках.

Улітку в Києві організували вечір пам'яті поета Юрія Каплана.

Не стало 13 липня 2009 року.

Після смерті дружини Юрієві Григоровичу поратися по господарству допомагала сусідка.

Співмешканець її приревнував.

Увечері прийшов до Каплана.

У ванній чимось ударив його по голові і пішов.

Той доповз на кухню, але "швидку" викликати не зміг – стік кров'ю.

Купався у Дніпрі.

Кілька днів тому плавав уранці перед роботою.

Нічого не міг із собою зробити – все тіло болить, а мені треба 4 години сидіти і начитувати тексти.

Доплив до буйка й назад – і одразу полегшало.