Вбивство Гандзюк: Навіщо Найєму та Заліщук парламентська ТСК

"Якщо пан Парубій не ставить це на розгляд Верховної Ради, ми будемо блокувати трибуну.

Це не піар, а конкретна історія.

У парламенту немає іншого інструменту, щоб контролювати владу, ніж ТСК і їхній парламентський контроль", - заявив народний депутат Мустафа Найем.

Повідомлення про смерть відомої громадської активістки, котра з 2016 року працювала на посаді в.

керуючої справами виконавчого комітету Херсонської міської ради і була радницею міського голови Херсона, спричинило сплеск активності.

Зі знаком мінус для влади.

Причин цього кілька.

Перша – справа про кислотний замах на Гандзюк кілька разів перекваліфіковувалася з "хуліганства" на умисні тяжкі тілесні ушкодження, вчинені з метою залякування потерпілого, згодом на замах на вбивство з особливою жорстокістю, а після смерті жінки справу кваліфікують як закінчений злочин.

Подібна зміна позиції правоохоронців багатьох наштовхнула на думку, що влада когось намагається вивести з-під удару.

Оскільки ж імені замовника злочину досі немає, ця версія має право на існування.

Друга причина – серед затриманих - ветерани АТО, що вкладається в міфологему, яка також розкручується досить успішно: влада переслідує добровольців.

Протягом вересня-жовтня суд випустив із СІЗО під домашній арешт Васяновича, Вишневського і Горбунова.

Це було сприйняте негативно іншою частиною суспільства, яка побачила в рішенні суду спробу пом'якшити покарання для названих осіб лише тому, що вони брали участь в АТО.

Простіше кажучи, кожен, хто цікавиться ходом розслідування справи про замах на Гандзюк, робить для себе висновки залежно від світоглядних переконань.

Але всі в купі винною роблять владу.

Утім, повернемося до вимог нардепів.

Відразу зауважимо – слова Найема, що це не піар, виглядають непереконливими.

Адже всі ТСК, які створювалися у Верховній Раді, давали можливість певним політичним силам трибуну та телеефіри для гучних заяв.

Інших реальних наслідків вони не мали.

І не лише через те, що у нас досі не прийнято закон про ТСК, що перетворилося на елемент політичної технології для опозиційних сил.

Справа в тому, що парламентські слідчі комісії вигідні як процес.

Особливо для осіб, котрі їх очолюють або входять до складу ТСК.

Фактично, це безкоштовна реклама.

То ж якщо ВР і проголосує за створення слідчої комісії по справі Гандзюк, що, можливо, і є сенс зробити, аби не підвищувати ще більше градус недовіри у суспільстві, то очолити її має депутат із досвідом роботи в правоохоронних органах, який не балотуватиметься в президенти і не належить до якоїсь фракції чи партії.

Ініціатори ТСК у цю категорію не потрапляють.

Хоча, очевидно, вони не проти отримати майданчик для піару.

І, останнє.

Навколо справи Гандзюк багато чуток, які виносяться в ефіри без урахування презумпції невинуватості.

На жаль, це практика багатьох наших політиків і громадських активістів.

Як тут не згадати резонансну справу – вбивство юристки Ірини Ноздровської.

У січні цього року її смерть також хотіли використати для збурення вулиці.

І навіть після того, коли поліція затримала вбивцю, який у скоєному зізнався, у соцмережах продовжували стверджувати, що у цій справі замішані високопосадовці.

Розкрутити кампанію "Хто вбив Ноздровську" не вийшло.

Згодом з'явилася низка публікацій, в яких стверджувалося, що влада покриває нападників на громадських активістів.

Але і це не спрацювало.

Хоча підключилися навіть окремі західні правозахисні структури.

Зрештою, правоохоронці, які припустилися серйозних помилок при розслідуванні замаху на Гандзюк, дали привід для кампанії проти себе і влади в цілому.

Не було б помилок, не було б і "Хто замовив Катю Гандзюк".

У діях громадських активістів насторожує навішування ярликів.

Заявляють про соціаліста Іллю Киву та інших осіб, пов'язаних з правоохоронною системою, у яких був конфлікт із Гандзюк.

Завдання ж слідства – неупереджено встановити учасників і замовників злочину.

Інакше справа розвалиться у суді і від цього всі лише програють.