Homo urbanis: Чому міста стають важливішими за країни

Наразі у світі тисячі маленьких і середнього розміру міст, а також - 30 мегаполісів та агломерацій, які нараховують від 15 млн мешканців.

Попри це найважливіші питання все ще вирішуються на рівні країн, а не міст, пишуть Роберт Мугга та Рубен Абрахам для Weforum, передає Depo.

ua .

Втім, і тут відбуваються зрушення, адже саме в містах створюється до 80% світового ВВП.

Економічний внесок Нью-Йорка або Токіо більш значущий, ніж внесок багатьох країн Великої двадцятки.

Міста самостійно встановлюють торгівельні зв'язки та реорганізують інфраструктуру під бізнес-потреби.

Тут немає нічого дивного, адже саме в містах акумулюється креатив та людський капітал загалом.

Інтелектуальний ресурс стає драйвером для росту.

Політичне майбутнє.

Навіть у питаннях, в яких національні лідери вагаються або обирають консервативний курс, влада міст демонструє відкритість та винаходить нові підходи.

Зокрема, голови мегаполісів охоче співпрацюють з бізнесом та освітою, встановлюють нові екологічні стандарти, створюють сприятливі умови для мігрантів.

При цьому на міжнародному рівні міста все ще позбавлені права голосу.

Зокрема, в ООН не готові чути думку міської влади навіть у таких питаннях як міський розвиток, міграція, здоров'я та безпека.

Крім того, для міст не передбачена можливість брати кредити у міжнародних організацій.

Брак політичної сили навіть сильніше проявляється у містах з низьким та середнім рівнем доходу, де очільників міст часто призначає центральна влада.

Наприклад, у Мумбаї вкрай мало людей знає ім'я свого міського голови, адже справжня влада консолідована в руках головного міністра штату Машараштра.

Втім, у місті вже зараз 18,5 млн мешканців (у всій Швеції - 10 млн - ред.), а його річний ВВП складає $310 млрд.

Себто, економіка одного міста має більші масштаби, ніж економіка Пакистану чи Бангладешу.

Таких прикладів чимало, і у більшості з них центральні органи управління не поспішають делегувати владу містам.

Але вони вже набувають впливу через природні процеси - наприклад, утворення міжміських коаліцій.

Зокрема, за останні десятиліття таких мереж з'явилося понад 300, з яких 100 - міжнародні і допомагають містам зрештою зробити так, щоб їхній голос почули.

Наприклад, 10 років тому мери Лондона, Торонто та Нью-Йорка утворили Міську кліматичну мережу, куди наразі входить 80 населених пунктів.

Організація допомагає містам знижувати рівень вуглекислого газу, впроваджувати екопрактики і технології.

Навколо ініціативи вже консолідувалися 9100 міст з 780 млн мешканців, які погодилися імплементувати пункти Паризької кліматичної угоди, а в ідеалі - розширяти запропоновану програму.

Зокрема у 8000 міст з'явилися сонячні електростанції.

Є свої коаліції і у сфері суспільної безпеки - Європейський форум міської безпеки та Мережа сильних міст.

Обидві організації напрацьовують підходи до зниження рівня злочинності, запобігання радикалізації суспільства та екстремізму.

Міста працюють з ключовими загрозами сьогодення - підвищення рівня води у морях, забрудненням повітня, майновою нерівністю та міграцією.

Адже здебільшого центральна влада не готова ефективно запобігати подібним проблемам на місцевому рівні.

З мегаполісів починається тренд на відкритість - саме у містах ламаються кордони, адже тут - максимальна концентрація різних людей, підходів та соціальних конфліктів, які необхідно вирішувати.

Тоді як центральна влада нерідко піариться на націоналістичному курсі, міста мають справу з нагальними потребами, а не слоганами - тут, наприклад, створюють мережі соціальної допомоги та ефективні програми для мігрантів.

Нерідко позиція та загальний курс міст виявляється повною несподіванкою для країни.

Зокрема, минулого літа мер Барселони сам запропонував прихисток для 100 мігрантів з рятівного судна Aquarius, пише The Guardian.

Містяни впевнені, що справжню загрозу для історичного спадку та самоідентичності Барселони становлять туристи.

Натомість мігранти швидко інтегруються у життя міста і сприяють його розбудові.

У 2015-му був створений Глобальний парламент мерів (Global Parliament of Mayors), аби допомогти містам відстояти право на політичну владу та впровадити у життя інновації.

Зокрема, цього року на саміт з'їхалося 100 міських голів.

Заявлені теми для обговорення - міграція, урбаністична безпека та здоров'я.

Парламент заснував і свою премію - нагороду глобальних міст ім.

доктора Бенджаміна Барбера.

У 2018-му її отримала очільниця міста Дурбан у ПАР Зенділь Гумеде, пише IOL.

Таким чином відзначили інноваційні підходи, які дозволили Дурбану зробити чималий скачок у розвитку.