"На Тайвані було спекотно і волого. Моя скрипка перестала звучати"

— Перше, що зробив батько, коли я народився — подивився на мої мізинці, — каже скрипаль, композитор 30-річний Олександр Пільчен.

У Львівському органному залі виступив із двома концертами.

— Пальці були достатньо довгі.

Вважають, що люди з короткими мізинцями не можуть досягти майстерності у грі на скрипці.

Та це не так.

Як ви стали музикантом?— Моя музика почалася у 5 років.

Батько — хормейстер.

Мама — викладач гри на скрипці.

Я почав із фортепіано.

7-річного мене віддали у спеціалізовану музичну школу в Одесі.

Грав по 4–5 годин на день.

Коли виходило погано — 6–7.

Потім узявся за скрипку.

А в 11 років захопився гітарою.

Пішов у звичайну музичну школу, бо у спеціалізованій гітари не було.

Перше, що сказав мені вчитель — відростити нігті, щоб легше перебирати струни.

Через це виникли проблеми із грою на фортепіано: бо там нігті мають бути короткі.Лише в 19 зрозумів, що люблю скрипку.

Вступив до Московської консерваторії.

Закінчив факультет історичного та сучасного виконавства.

Продовжив навчатися у консерваторії університету Тромсе в Норвегії.

Живу в Німеччині, вдосконалюю майстерність у консерваторії міста Троссінген.

До музики треба мати хист чи кожен може розвинути майстерність?— Є поняття абсолютного слуху.

Це здатність пізнавати та відтворювати висоту будь-якого звуку.

Але є й інший вимір таланту — це техніка.

Наприклад, зіграти "Каприс" Паганіні без жодного фальшивого звуку.

Цього можна навчитися, як і писати музику.

Талант — це поняття часу та зусиль.

Врешті, якщо не вдається грати Шуберта, спробуйте себе в іншому напрямі, в етнічній чи сучасній музиці.Чим різняться підходи до навчання у країнах, де ви здобували освіту?— У Московській консерваторії одразу оцінюють твою гру — це добре, це погано.

Так і в Україні.

У Норвегії ніхто так не скаже про твою творчість.

Кожен займається тим, чим хоче.

Тому багато студентів у Тромсе грають справді погано.

Але там розвиваються і потужні музиканти.

Захотів останній іспит зіграти на бароковій скрипці.

Хоч це не був мій основний предмет.

Мені дозволили.

А в Москві з цим завжди були проблеми.

У Німеччині навчаюся як бароковий скрипаль.

У цій країні якщо не знаходиш куратора у своєму університеті, можеш знайти в іншому.

Коли міняв викладача в Москві, на мене ображалися, злилися.

А чим відрізняється барокова скрипка від звичайної?— У XIX столітті більше людей почали цікавитися культурою.

Концертні зали були переповнені.

Доводилося міняти й інструменти.

Скрипки відкривали, заміняли шийки, пружини, замінювали жильні струни на металеві.

Інструменти ставали гучнішими.

Барокові скрипки — значно тихіші.

Звук у них м'якший.

У наш час оригінальних барокових скрипок залишилося мало.

Чи правда, що музиканти, які опанували скрипку, з легкістю можуть грати на будь-яких інструментах?— Дивне твердження.

Я граю на скрипці, трохи на фортепіано та гітарі.

Звісно, я знаю нотну грамоту, розумію, як працюють закони в музиці.

Але не зможу сісти й зіграти на інших інструментах.

У школі в Одесі були такі стереотипи, що духовики гірші музиканти, ніж піаністи чи скрипалі.

Цю маячню можу пояснити історичними обставинами.

20 років тому в Україні школа духовиків була не така сильна, як скрипалів або піаністів.

Але час не стоїть на місці.

У музикантів зараз є можливості повчитися за кордоном.

Яке значення має інструмент для успіху музиканта?— Скрипку, на якій виконував бароковий концерт у Львівському органному залі, позичив.

У мене їх сім.

Перша була з німецької фабрики.

Батьки знайшли її в комісійному магазині Одеси.

За допомогою майстрів переробляю її в барокову.

Найдорожчу скрипку купив за 300 доларів.

Хоч справжня її ціна — 10 тисяч доларів.

Продавець не розумів її цінності.Інструмент важливий.

Можна блискуче виконувати музику на найпростішій скрипці.

Та виграти конкурс із музичної майстерності — не вийде.

У мене немає прагнення мати дорогий інструмент у колекції.

Гроші радше використав би на якусь презентацію свого мистецтва.

Та якби в моєму розкладі завтра був сольний концерт у Карнеґі-хол (концертний зал у Нью-Йорку, в якому виконують академічну й популярну музику.

Включає три зали, загальна місткість — 2804 місця.

— ГПУ), задумався би, де взяти хорошу скрипку.

Уродженець Одеси Давид Ойстрах грав на скрипці італійця Антоніо Страдіварі — унікальному інструменті одного з найкращих майстрів XVII століття.

Її подарувала королева Бельгії Єлизавета.

У музичних колах кажуть, що та скрипка коштує більше як 700 тисяч доларів.

Музикант отримав її після перемоги на Міжнародному конкурсі скрипалів Ежена Ізаї в Бельгії 1937 року.

Скільки часу потрібно звикати до нової скрипки?— У мене на це йде тиждень.

Деякі музиканти витрачають місяці.

Бували випадки, коли скрипалі готувалися до світових конкурсів, позичали добрі інструменти, але через брак часу їхні виступи були провальні.Інструменти реагують на погоду.

Кілька років тому мав концерт на Тайвані.

Було спекотно і волого.

Моя скрипка перестала звучати.

Купив спеціальну капсулу, яку занурив у воду, а потім поставив на кілька годин в інструмент.

Скрипка почала дихати.3 роки — в такому віці можна починати займатися музикою.

"Якщо батьки хочуть, щоб дитина грала Баха, Моцарта, Бетховена — братися треба з дитячих літ.

Розвивати техніку й музичний слух.

Я починав у п'ять, і це пізно", — каже музикант Олександр Пільчен.

У концерті брали участь 11 музикантів.

Олександр Пільчен народився в Одесі.

У 14 років родина переїхала до Москви.

Закінчив Московську державну консерваторію ім.

Петра Чайковського.

Живе та навчається в Німеччині.У Львівському органному залі наприкінці жовтня спільно з Ukrainian Festival Orchestra презентував дві програми: концерт для барокової скрипки та концерт для ансамблю, публіки й телеграм-бота.— Два століття тому поганого музиканта закидували яйцями чи помідорами.

Тепер глядач може хіба піти з концерту.

Немає взаємодії з артистом.

Я вирішив підготувати виступ, у якому глядачі можуть висловлювати побажання до гри в мобільному додатку "Телеграм", — каже Пільчен.— У концерті брали участь 11 музикантів.

Для кожного я написав по фрагменту.

Глядачі через телефони могли обирати музиканта та фрагмент, який хотіли почути.

Керівництву Органного залу так і казав: "Усі сидять у телефонах.

То чому нам це не використати?"Захід не приніс прибутку.

Але дав можливість слухачам долучитися до мистецтва.— Для концерту барокової музики за участі Олександра Пільчена позичили кілька інструментів.

Скрипки мали бути із жильними струнами, які виготовляли з сухожиль корів і коней, смички — з кінського хвоста.

Такі мають глибший звук, — розповідає заступник директора Львівського органного залу 27-річний Тарас Демко.

Музиканти протягом тижня проводили репетиції двічі на день.— Крім інструментів, використовували шифер, пластикові труби, шматки металу, дерево.

З їхньою допомогою імітували звуки грому, крапель дощу, — каже Демко.