Світ про Україну. Політгра після смерті Гандзюк і морське право в Азові

Минулого тижня світові медіа найбільше говорили про те, чи стане питання про загибель херсонської активістки Катерини Гандзюк предметом майбутніх виборчих кампаній напередодні президентських виборів, про застосування Конвенції ООН з морського права в Азовському морі, та про псевдовибори в ОРДЛО, які свідчать, що президент РФ Владімір Путін схиляється до південноосетинського сценарію для східної України.

ua зібрав найголовніші теми, про які пишуть іноземні ЗМІ щодо України.

Незалежна дослідниця Віра Циммерман у статті для аналітичного центру Atlantic Council зазначає, що у відповідь на агресивні дії Росії в Азовському морі, Україна пройшла високу настороженість щодо посилення позицій у прибережній обороні та нарощування своєї морської присутності.

З квітня 2018 року під приводом захисту від незаконно побудованого Керченського мосту та боротьби з так званим "державним піратством" в Україні Москва нахабно проводила спеціальні перевірки торгових суден, які прямують з та до України.

Необґрунтовано низький прохід мосту в поєднанні із затримками перевірки завдав болю українським портам в Азовському морі, які вже коштували економіці понад мільярд гривень (36 мільйонів доларів).

Крім того, РФ збільшила свою військову присутність до близько 120 патрульних катерів і кораблів.

Авторка пише, що український флот завжди був недофінансованим, і протягом останніх чотирьох років уряд зосереджувався на зміцненні армії.

Приголомшлива втрата морського флоту України під час анексії Криму та відсутність морської доктрини визначають військово-морський флот у найгіршій формі лише тоді, коли країні вона найбільше потрібна.

Однак нова загроза з боку моря вимагає іншого підходу.

Враховуючи абсолютну перевагу Росії в Азовському морі, обмежений час і обмежені ресурси, Україна побудує "Москітний флот"(сукупність швидкохідних і маневрених малих бойових кораблів, - Ред.) до 2020 року , що складатиметься з 30 швидкісних патрульних та бойових кораблів.

Це вважається більш ефективним і менш затратним, ніж ремонт старих кораблів або будівництво великих суден.

"Попри те, що українські військово-морські сили не створюють загрози для Росії, Україні вдалося побудувати сильну прибережну оборону уздовж Азовського моря, здатну відбити потенційну російську десантну операцію", - стверджує дослідниця.

Водночас іронія полягає у тому, що дії Росії не є технічно незаконними відповідно до угоди 2003 року про спільне використання Азовського моря та Керченської протоки та угоди 1993 року про риболовні квоти.

Оскільки море визначається як загальні внутрішні води без визначеного кордону, Росія може вільно рухатися біля українського узбережжя без порушення міжнародного права.

У розпал війни, коли Росія та Україна на диво продовжують спокійно домовлятися про риболовні квоти, російський улов подвоюється за рахунок кримських квот України.

Угода 2003 року була підписана під тиском для блокування претензії Росії на острів Тузла в Керченській протоці.

Україна зуміла зупинити спорудження дамби в Тузлі, демонструючи військову присутність, проте вона втрачала політичну силу, оскільки мала робити гіркі поступки щодо Азовського моря.

Питання про те, чи застосовується Конвенція ООН з морського права в Азовському морі, а також про те, що слід зробити щодо укладення угоди 2003 року, почали жорсткі дебати у Києві.

Багато хто вважає, що оскільки міжнародне морське право не застосовується, двостороння угода повинна бути скасована, а морський статус - від внутрішніх вод до територіальних.

Це забезпечить правову основу для оскарження порушень навігації Росії на Захід, а також запрошення партнерів НАТО до спільних навчань, які, в іншому випадку, не можуть обійтися без згоди РФ.

Деякі стверджують, що Росія вже порушила угоду шляхом будівництва Керченського моста, тому Україна може оголосити її недійсною і вимагати від неї дванадцять морських миль від прибережних вод відповідно до Конвенції ООН.

Війна за Азов.

У свою чергу, українські дипломати заявляють, що Конвенція ООН застосовується в Азовському морі, незважаючи на двосторонні угоди, і бояться, що денонсація спричинить новий територіальний конфлікт.

"Їх логіка полягає у тому, що оскільки стаття про делімітацію моря не була реалізована, концепція спільних внутрішніх вод неактивна, а правовий статус визначається згідно з Конвенцією ООН", - йдеться у матеріалі.

Наприклад, заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб Георгій Тука застерігає, що скасування угоди призведе до прийняття Конвенції ООН з морського права, а також Росія оголосить 12-мильну і 24-мильну зону уздовж кримського узбережжя, що поставить Керченську протоку під повний контроль Росії.

"Україна не має єдиної позиції з цього складного правового питання.

Уряд використовує угоду на свою користь, намагаючись утримати Росію юридично відповідальною, одночасно залишаючи можливості для маневру українського флоту", - переконана авторка.

У 2016 році Україна подала скаргу щодо порушення Росією прав України у рамках Конвенції ООН з морського права до Постійної палати третейського суду.

Як і очікувалося, Росія стверджувала, що трибунал не має юрисдикції.

Крім того, нещодавно Європарламент засудив порушення Москви міжнародного морського права в Азовському морі і погрожував новим санкціям.

Без відома Росії, ВМФ України використовував принцип взаємної свободи судноплавства за двостороннім договором для проведення стратегічно важливої операції шляхом розгортання двох кораблів через Керченську протоку до своєї нової військово-морської бази в Бердянську.

"На відміну від досить спокійного Чорного моря, де Україну підтримують партнери НАТО, які стримують рухи Росії, в Азовському морі вона опинилася самотньою", - йдеться у статті.

У підсумку Циммерман наголошує, що Україна не може одностайно вирішити цю ситуацію, оскільки її сили нижчі.

На її думку, Київ потребує більшої дипломатичної та військової підтримки, щоб змусити Росію уважно розглянути повну вартість своїх агресивних планів.

Оглядачка польського журналу Polityka Ягенка Вільчак у своїй статті розмірковує на тим, чи смерть активістки з Херсона Катерини Гандзюк дійсно сколихне українську політичну сцену, чи це буде лише одним з елементів політичної гри перед президентськими виборами? Журналістка стверджує, що такі люди у далекому від центру провінції є на вагу золота.

Вона пише, що анексія Криму та вибух сепаратизму на сході також могли призвести до анексії півдня.

Те, що цього не сталося, пов'язано з людьми, які мислять, як Катерина.

У статті йдеться, що колись Гандзюк була політично пов'язана з партією "Батьківщина" Юлії Тимошенко.

Але згодом вона покинула партію, щоб проявити солідарність з мером Херсона, якого було усунено з "Батьківщини", на її думку, незаконно і необґрунтовано.

Спочатку поліція затримала передбачуваного злочинця, але незабаром виявилося, що він не має нічого спільного з цим інцидентом.

Катя сама запевнила поліцію, що це не він.

Потім були заарештовані інші п'ять людей, колишні добровольці Правого сектора, захисники Донецького аеропорту.

Однак ніхто не сумнівається у тому, що вони були тільки виконавцями, а за замовленням стояв хтось, хто пов'язаний з місцевими органами влади, поліцією, прокуратурою, або політиками високого рангу.

Наголошується, що питання полягає в тому, чи хотіли Гандзюк вбити, тому що вона наступала на п'яти корумпованих чиновників, чи просто залякати, як інших активістів? На думку авторки, якби активістку хотіли вбити, проблем не виникло б, в Україні є багато зброї та людей, якою не вагаються користуватися.

Водночас смерть Катерини викликала велику критику української влади, міністра внутрішніх справ Авакова та генпрокурора Луценка.

Протягом трьох місяців, що минули з моменту інциденту, слідчі не знайшли замовника замаху.

"Не знайшли, тому що не хотіли знаходити?", - запитує журналіст.

Прокуратуру звинуватили в бездіяльності.

Як результат, Луценко подав заяву про відставку, однак її не підтримали.

У свою чергу, Аваков продовжує мовчати, викликаючи більш сувору критику.

Затримані виконавці також мовчать.

Вони були добровольцями, ймовірно, навіть героями, якщо вони воювали в Донецькому аеропорту, в центрі пекла.

Вони пішли, щоб захищати свою Батьківщину.

Але, повернувшись додому, пережили розчарування.

Держава не має справи з їхньою долею, і вони стають все більш розчарованими.

"Це ефект від кожної війни", - запевняє оглядачка.

Чи стане питання про загибель Катерини Гандзюк предметом майбутніх кампаній напередодні президентських виборів країни? Звичайно, Юлія Тимошенко, яка готується до боротьби за президентське крісло, не втратить цієї можливості.

Невиявлення замовників нападу на Катерину, стане подарунком для неї, зауважує авторка.

Також планується гра в таборі президента Порошенка.

Колумніст американського агентства Bloomberg Лєонід Бєршидскій зауважує, що так звані "вибори" 11 листопада в ОРДЛО не будуть гідними обговорення, якщо вони не будуть свідченнями того, що Кремль планує залишитися на цих територіях.

На думку аналітика, Путін може лише рухатись до повного визнання маріонеткових держав за моделлю Південної Осетії та Абхазії.

Ватажки Пушилін і Пасічник, які "перемогли" на псевдовиборах були схвалені Кремлем, де Владіслав Сурков, давній помічник Путіна, керує маріонетковими урядами "Л/ДНР".

"Отже, насправді, не було потреби в електоральному фарсі", - стверджує автор.

У квітні спецпредставник Держдепу США в Україні Курт Волкер підкреслив, що "США чекають серйозної відповіді Росії на січневі пропозиції".

Ці пропозиції стосуються Миротворчої місії ООН на сході України.

Сурков обіцяв швидку відповідь, але її так і не було.

З тих пір поширюються чутки про те, що різні нейтральні країни пропонують солдатам сили, але Кремль, здається, "охолов" на ідею миротворців ООН.

" Путін ніколи їх ніде не хотів, крім лінії розмежування, і, безумовно, не на кордоні", - йдеться у матеріалі.

Минулого року квазіреспубліки "націоналізували" промислові компанії, які з того часу були передані фірмі "Внєшторгсєрвіс", зареєстрованій в Південній Осетії (таким чином вона може офіційно торгувати з Росією).

Компанія має з зв'язки з українським олігархом-втікачем Сергієм Кученком.

Хоча так звані республіки повідомляють про швидке економічне зростання, вони не пропонують абсолютних цифр.

Офіційне обґрунтування полягає в тому, що ввід України приховують інформацію про економічну ситуацію на окупованих територіях, однак реальна причина полягає в тому, що фактичні цифри дозволять будь-кому, хто має калькулятор, збагнути суму російської допомоги, яка знаходиться в таємниці.

Автор заявляє, що Волкер має рацію про те, що російські платники податків перебувають на гачку.

Південна Осетія, область з 54 000 чоловік, яку вважає частиною Грузії практично увесь світ, але визнана Росією як незалежною, отримує близько 6 млрд рублів (89 млн дол США) на рік від Москви; Східна Україна, з її значно більшим населенням, повинна бути набагато дорожчою.

І все ж вибори свідчать, що Путін схиляється до південноосетинського сценарію для східної України.