РПЦ на службі радянських спецслужб: як придушили опір Греко-Католицької Церкви на Закарпатті

Рік 1946-й.

Львів, Собор Святого Юра.

У головному храмі Української Греко-Католицької Церкви радянська влада проводить так званий собор, на якому частину заляканого НКВС духовенства виступає за перехід до Російської православної церкви.

Крім діючих церков РПЦ усі інші було закрито.

Однак переважна частина віруючих греко-католиків не прийняла нав’язаного їм православ'я.

"Залишки уніатства", як називала їх радянська преса, змушені були перейти на нелегальне становище.

Більшість з них горезвісний собор вважала нелегітимним.

Олег Турій, віце-ректор Українського католицького університету:.

Парадоксом було те, що жодного єпископа ГКЦ не було і саме це дозволяє його кваліфікувати як псевдособор, незаконний собор, оскільки собору без єпископів не буває.

Лише під час засідання, під завершення зібрання було проголошено, що серед присутніх є православні єпископи і в такий, трошки хитрий спосіб влада спробувала легалізувати це зібрання і його рішення.

Після Галичини Радянська влада взялася за щойно приєднане Закарпаття.

Тамтешня Греко-Католицька Церква напряму підпорядковувалася Ватикану.

Вже наприкінці 1944 року почалося переслідування ГКЦ за відмову єпископа Теодора Ромжі та окремих душпастирів підписати "Маніфест про возз’єднання Закарпаття з радянською Україною".

Завдяки підтримці червоноармійців православні захопили греко-католицькі парафії на Мармарощині та храми в інших округах Закарпатської України.

У 45-46 роках почалися масові арешти духовенства.

Митрополита Теодора Ромжу керівництво СРСР вирішило вбити.

У 1947-му секретар КПУ Хрущов і тодішній міністр держбезпеки УРСР Савченко написали листа Сталіну з проханням дати санкцію на ліквідацію єпископа.

Його звинуватили у співпраці з підпільним українським національним рухом і "таємними емісарами Ватикану".

У листі також стверджувалося, що Ромжа і його група становлять серйозну загрозу для політичної стабільності в регіоні, який нещодавно увійшов до складу Радянського Союзу.

Сталін дав добро.

27 жовтня 1947 року за 10 кілометрів від Мукачева на бричку з єпископом, що їхав після висвячення церкви у селі Лавки, наїхав автомобіль.

Внаслідок аварії Владика отримав важкі поранення і був відвезений до Мукачівської міської лікарні.

Тут йому відразу зробили успішну операцію.

Теодору Ромжі стало краще.

За дивним збігом обставин зовсім поруч опинився Павло Судоплатов – професійний радянський кат, убивця лідера українських націоналістів Євгена Коновальця.

У своїх спогадах він написав:.

"Напад на Ромжу був підготовлений погано: в результаті автомобільної аварії, організованої Савченко і його людьми, Ромжа був тільки поранений".

Павло Судоплатов, спогади.

Але за три дні єпископ Ромжа раптово помер.

За офіційною версією – внаслідок травм.

Павло Судоплатов напевно знав, що це неправда.

Два дні потому Савченко доповів Хрущову по телефону, що до виконання операції все готове, і Хрущов віддав наказ про проведення акції.

Майрановський передав ампулу з отрутою кураре агенту місцевих органів безпеки – це була медсестра в лікарні, де лежав Ромжа.

Саме вона й зробила смертельний укол.

Павло Судоплатов, спогади.

У січні 1948 року православні єпископи Дрогобицько-Самбірський Михаїл, Станіславсько-Коломийський Антоній і єпископ Мукачівсько-Ужгородський Нестор написали листа на ім'я Хрущова.

Вони стверджували, що вбивство єпископа Ромжі "пошкодило православ'ю і обуренням наповнило всіх, навіть православне населення Закарпаття і Західної України".

На їхню думку ніхто не зважав.

Після ліквідації єпископа, опір греко-католиків на Закарпатті було зламано.

За 2 роки усі парафії було або переведено до РПЦ, або знищено.

Більшість архівів радянського КДБ у Москві і досі закриті.

Проте на початку 90-х завдяки роботі комісії російського дисидента Якуніна у пресу потрапила частина звітів п'ятого управління – по церковній роботі.

Увага спецслужб до релігійного питання вражає.

Наприклад, похвальба про 229 ув'язнених священнослужителів-сектантів.

Під сектою в СРСР малася на увазі і заборонена УГКЦ.

Або ще, у 1983 році на Шосту Генасамблею Всесвітньої ради церков у Канаду КДБ відряджає, дослівно: "47 агентів з числа релігійних авторитетів, священиків та технічного персоналу".

Документи КДБ, опубліковані комісією Якуніна у 90-х, дають розуміння рівня співпраці РПЦ з Кремлем – не нижче митрополитів.

Наприклад, 1983 рік: агенти Островський і Кузнєцов готують відкритий лист патріарха Пімена президенту США Рейгану, опубліковано в газеті "Нью-Йорк-Таймс" і "Ізвєстіях".

Ще один церковний агент КДБ, який часто згадується у зведеннях п’ятого управління має псевдо Михайлов.

У 1992 році американський священик Віктор Потапов заявив, що за цим псевдо ховається митрополит Гундяєв – нинішній патріарх РПЦ Кирило.

Як видно з документів, КДБ докладало гіперзусиль для повного контролю за православною церквою всередині країни і для її використання як дипломатичного інструменту назовні.

Є такий анекдот.

Питання – чому в Українській греко-католицькій церкві митрополит молодий, а в російській всі старці.

Відповідь: бо в російській церкві під рясою митрополит мусить мати мінімум генеральські погони, а для цього треба довго служити.

За такий анекдот в Росії, до речі, тепер можна потрапити за ґрати, нещодавно РПЦ проштовхнуло закон про образу почуттів вірних.

Утім, як і в кожному жарті, у цьому – лише частина жарту.

Частина архівів колишнього КДБ збереглася в Україні.

Там чимало цікавого.

Наприклад, у довідці управління "О" з оперативної роботи серед духовенства йдеться, що у 1947 році серед 17 єпископів і одного митрополита в УРСР лише троє не були агентами органів безпеки.

Загалом же по лінії РПЦ в Україні працювало 574 агенти і 1636 інформаторів.

Протягом року КДБ завербувало ще 80 нових агентів у церковному середовищі.

Знайомство навіть з частиною архівів КДБ дає підстави вважати – агенти радянських спецслужб пронизували не лише російську православну церкву, вони працювали куди далі на захід.

В рамках совместного плана со службой "А" ПГУ КГБ СССР по оказанию выгодного Советскому Союзу влияния на клерикальные круги Запада через ведущую агентуру КГБ "Аббата", "Антонова", "Кузнецова" и других по религиозным каналам осуществлен комплекс акций по воздействию на общественно-политические круги западноевропейских стран.

Через агентурные возможности РПЦ и друзей до Папы доводилась также информация о том, что "чрезмерное" увлечение им униатским вопросом может нанести только ущерб отношениям между Ватиканом и РПЦ.

Виписки зі звітів центрального архіву КДБ СРСР (Ф.

6, on.

6/16, N 24, д.

Т-175, л.

38, 45.).

Тут йдеться про діяльність митрополита УГКЦ Йосипа Сліпого.

Ув’язненого лідера греко-католиків у грудні 1962 року звільнили на прохання Папи Римського та президента Кеннеді.

Йому дозволили виїхати до Риму на другий Ватиканський Собор.

Мабуть, Хрущов сподівався на швидку смерть глави УГКЦ.

Олег Турій, віце-ректор Українського католицького університету:.

Як на мою думку, вони просто прорахувалися.

Вони вважали, що цей старий, немічний, змучений хворобами, з обмороженими ногами і руками чоловік, він просто довго не протягне.

Митрополит Йосиф після кількаденного відпочинку береться до праці з неабиякою цілеспрямованістю та наполегливістю.

Здавалось, що за його плечима не було вісімнадцяти років радянських таборів.

Неочікувана для керівництва СРСР бурхлива та разом з тим системна діяльність опального митрополита змусила радянські спецслужби тримати його постать під пильним оком кадебіської аґентури аж до відходу Патріарха у кращий світ.