Е — екологія. Як медіа Ахметова борються з екоактивістами в Маріуполі

Від початку війни Маріуполь згадувався у загальноукраїнських ЗМІ здебільшого як східний форпост опору експансії «російського світу».

Осінь 2018 року навела медійний фокус на ще один драматичний сюжет: екологічну трагедію півмільйонного мономіста, що стало заручником металургійних комбінатів із їхніми викидами.

Кульмінацією сюжету стала масова акція протесту #ЯХочу.

Дихати, що відбулася в Маріуполі на День міста 29 вересня.

На центральну площу вийшли 5 тисяч людей у медичних масках із вимогами до власників металургійного холдингу «Метінвест» Ріната Ахметова і Вадима Новинського зменшити викиди, увімкнути фільтри і прискорити модернізацію виробництва.

Аналогічні, хоча і значно менші за обсягом акції, організовані через соцмережі, пройшли того ж дня в Запоріжжі та Кривому Розі, де також працюють підприємства групи «Метінвест».

Втім, для порівняння, у Кривому Розі обсяг промислового пилу на одну людину становить 430 кг на рік, у Маріуполі — 600, тож останній укотре посідає першість в Україні за індексом забруднення атмосфери.

Активісти спільноти «За екологічно чистий Маріуполь» поширювали відео та анонси серед своїх аудиторій, тож уперше із 2012 року (тоді в Маріуполі внаслідок масштабного еко-протесту було закрито одне з підприємств-забруднювачів) мешканцям міста вдалося достукатися зі своєю проблемою до центральних ЗМІ.

Зазвичай маріупольські ЗМІ, на 95 % напряму пов’язані з корпорацією Ахметова (про місцевий медіаландшафт можна докладніше прочитати тут), намагаються не помічати викиди та спричинений ними протестний рух.

Натомість вони старанно просувають корпоративні наративи про заводи-годувальники та соціальну відповідальність «Метінвесту» із зображеннями дитячих майданчиків і лавочок на пляжі.

Такої ж позиції дотримується й місцева влада, більшість представників якої є висуванцями «Метінвесту».

Не дивно, що перша акція #ЯХочу.

Дихати, що відбулася 5 червня під гаслами «Рінат, фільтруй!», розчинилася в інформаційному просторі Маріуполя.

Директори заводів традиційно розповіли про модернізацію, заплановану на 2021 рік, мер традиційно пообіцяв проконтролювати, громадськість у фокус традиційно не потрапила.

Аж раптом море вийшло з берегів.

Відео з дітьми, що звертаються до Ахметова з вимогою чистого повітря, потрапило до ефірів і стало вірусним у соцмережах — деякі його публікації у Фейсбуку зібрали понад 270 тисяч переглядів.

13 вересня чиновники Державної екологічної інспекції прийняли рішення провести службове розслідування діяльності керівника Державної Азовської морської екологічної інспекції й відсторонили його від виконання обов’язків.

Того ж дня право громадянського суспільства вимагати від влади і власників підприємств-забруднювачів у Маріуполі системного вирішення проблеми підтвердив профільний міністр Остап Семерак.

Зворотна реакція не забарилася.

Саме 13 вересня, за два тижні до дати протесту, розпочалась і досі триває агресивна інформаційна атака, що виглядає як корпоративна кампанія з дискредитації екоруху Маріуполя та його активістів.

До генерації та поширення фейків залучено весь медійний ресурс Ахметова, «дружні» телеканали й токсичні «зливні бачки».

Спікерами виступають прес-служба міської ради Маріуполя, власне мер, директори заводів, а також залучені експерти.

На внутрішню (маріупольську) аудиторію просувається меседж «закриють заводи — місто помре», а на всеукраїнський загал — політичні обвинувачення маріупольського активу в самопіарі чи навіть роботі на ворога.

Атака почалася 13 вересня дописом активіста Енріке Менендеса, що був ретрансльований місцевим сайтом (кінцевий власник — Рінат Ахметов) як експертний коментар.

Енріке Менендес — у минулому донеччанин, учасник гуманітарної організації «Відповідальні громадяни», що співпрацює з фондом Ахметова «Поможем».

Це лише шостий (!) його допис у Фейсбуку за 2018 рік.

Із 2015 року Енріке мешкає в Києві і, за його власним зізнанням, експертом у сфері екології не є, як не є й обізнаним у маріупольських реаліях.

Втім, це не завадило журналістам посилатися на сміливе припущення раптово активованого блогера як на достовірне джерело інформації.

«Є стійке відчуття, що ситуацію довкола Маріуполя кимось спеціально інспіровано, щоб створити напругу напередодні виборів», — схожий меседж того ж вечора виносить на загал в ефірі каналу «112» заступник міністра тимчасово окупованих територій Юрій Гримчак.

Жодних фактів на підтвердження цього він не наводить, у Маріуполі останні роки не з’являвся, як профільний експерт із екології себе ніколи не позиціював.

Тези «сепаратисти брешуть про Маріуполь» та «розповіді про погану екологічну ситуацію спростовують екологи» на тому ж каналі вкидає політолог Ігор Вальський.

ua, який станом на 2015 рік належав Арбузову.

Втім, неоднозначність заяв самопроголошених експертів не заважає місцевій медійній «піхоті» їх підхоплювати й поширювати.

ЗМІ Ахметова сумлінно рерайтять «експертні» вкиди і звичну джинсу від комбінатів, а також транслюють на адресу маріупольців, що збираються на акцію, звинувачення в розповсюдженні фейкових (зроблених за допомогою комп’ютерної графіки) зображень викидів, а також у використанні революційних технологій протесту, передвиборчих маніпуляціях та паплюженні 240-річчя Маріуполя.

«Хочете побачити цілий набір порушень в одному наборі? — каже експертка Інституту масової інформації Юлія Гаркуша.

— Будь ласка, тут для вас є тема екології.

Маніпуляції, джинса, корпоративна самоцензура та порушення основних журналістських стандартів маємо у новинах корпоративних журналістів Маріуполя на цю актуальну тему.

Ось конкретний приклад — міський сайт стверджує, що в соцмережах штучно роздмухують негативне ставлення громадян щодо екологічного стану Маріуполя через створення фейкових фото.

Як приклад наводиться фото, яке зроблено 23 вересня, із рудим димом з “Азовсталі”.

Як коментар експерта журналіст наводить слова начальника доменного цеху Сергія Карикова, який каже, що того диму бути не може, адже піч зупинилась на ремонт 24 вересня.

То в чому ж фейковість фото, якщо його зробили 23-го, а піч зупинили 24-го? А оце: “Можливі три варіанти.

Перший — це пар, який поламав при заході і змінив колір.

Другий варіант — це може бути дим з конвертерного цеху, і третій — можливо, дим з 3-й або з 5-ї печі потягнуло в бік і задуло”, — розповів експерт з металургії Василь Іванов”? Серйозно? Хто цей Василь Іванов, про якого не надають жодної інформації пошукові системи за запитом “металургія Україна”? Звідки він, чи існує взагалі, з чого саме є експертом, чи компетентний давати коментарі, на підставі яких потім йдеться про те, що всі фото викидів — монтаж? І це не один такий випадок у висвітленні теми екології у маріупольських ЗМІ.

У тих читачів, хто не володіє критичним мисленням, не навчився верифікувати інформацію, з навали таких фейків складається нав’язана думка, думка продажна, адже безкоштовної джинси не буває».

Безпосередньо в день проведення акції телеканал «Україна» висуває ще одного експерта — Василя Сметану.

Той наполягає на політичній спрямованості «мітингу» та як доказ наводить аргумент про неабиякий фінансовий ресурс акції, нібито витрачений на закупівлю медичних масок.

«Якби я не спостерігала за розгортанням екологічного руху в Маріуполі і не бачила у соцмережах системної роботи місцевих активістів, то з сюжетів більшості ЗМІ могла б і справді повірити в те, що 29 вересня маріупольці святкували День міста і навіть не помітили екоакцію, — коментує Тетяна Строй, виконавча директорка громадської організації “Донецький прес-клуб”, медіаекспертка Інституту демократії імені Пилипа Орлика.

— Медіа дали зрозуміти, що на протест вийшли люди, які або взагалі не з Маріуполя, або ними зманіпулювали і не сказали, що акція була політичним замовленням напередодні виборів (незрозуміло лише, яких саме виборів: президентських чи парламентських, які відбудуться за рік?).

Від ЗМІ, які належать Ахметову, така подача не стала сюрпризом: аргумент “експерта” Сметани про те, що акція проплачена певною політичною силою — адже хтось купив медичні маски та повітряні кульки! — це просто сміх, вони коштують копійки, тут нема навіть предмету для маніпуляцій.

Але здивували ICTV і “1+1”, які зняли сюжети ще до початку заходу, коли учасники тільки збиралися і було малолюдно.

Використання таких технологій журналістами неприпустимо.

“Інтер” взагалі проігнорував еко-акцію, натомість показав паркетний сюжет про святкування Дня міста.

Окремо хочу відзначити факт, що місцеві корпоративні ЗМІ замість створення власного контенту взяли за звичку тиражувати запозичений: місцевий телеканал “Сігма” повністю повторив сюжет каналу “Україна”, а сайт mrpl.

city весь конфлікт висвітлював через копіпаст матеріалів інших медій або заяв міськради.

Незрозуміло, це свідчить про принципове небажання працювати з місцевими фаховими спікерами.

До того ж, навіть щодо запозичених матеріалів журналісти мають проводити фактчекінг.

Про які стандарти точності можна казати, якщо в день акції ЗМІ публікують заяву міськради про “несанкціонований мітинг” під маніпуляційним заголовком про скандал? Скандал в тому, що в українському законодавстві нема мітингів санкціонованих чи несанкціонованих — на відміну від Росії, у нас передбачено декларативний характер проведення зібрань, обмежити їх може тільки суд.

І про це журналістам розповів би будь-який юрист, якби його запитали».

Думку другої сторони конфлікту, екологічних активістів, у Маріуполі висвітлювали лише два місцеві ЗМІ — сайт 0629 та телеканал ТВ-7, які за дивним збігом обставин не належать Ахметову.

Всі інші відпрацювали екологічний кейс із ігноруванням (або підтасовками) громадської думки під гаслом «Навіщо політизувати?».

Оскільки камери журналістів не зафіксували під час протесту жодної політичної листівки, жодного прапору, окрім прапорів України, а намагання висловити політичні гасла миттєво припинялися, корпоративним ЗМІ довелося вдатися до перекручень та відкритої брехні.

«На самом деле, требований очень много.

Говорилось, что нужно вводить военно-гражданскую администрацию, нужно закрывать Коксохим, нужно прекратить использовать водные ресурсы, нужно утилизировать шлаковую гору.

Требований действительно очень много», — сайт mrpl.

city обрізав виступ ведучого і подав інформацію так, ніби підписи збираються під радикальними вимогами (що насправді були відхилені під час обговорень у ФБ-спільноті і не увійшли до остаточного варіанту звернення, під яким підписалися 5 804 мешканців Маріуполя).

Зрештою, всі наявні й потенційні політики Маріуполя зробили заяви про те, що акцію організовано громадою, а не кимось особисто.

Цю тему довелося тимчасово залишити й кинути корпоративний медіаресурс на те, щоб переконати аудиторію, що акцію люди не підтримали.

«Как mrpl.

city прокомментировали в полиции, в митинге приняло участие порядка 1000 человек», — і інформація неправдива, і джерело неконкретне.

Після 29 вересня маніпуляції в пресі не припинилися.

Навпаки, набули комсомольського завзяття із застосуванням словника і технологій радянських часів.

«В городе, экоакцией отметившему день рождения, словно и не было масштабной реконструкции, счастливых лиц и прекрасного концерта.

И как город должна воспринимать страна, иностранные партнеры, если у нас “активная общественность”, как они сами себя называют, в гримасе отвращения кривится от торжества 240-летнего Мариуполя?» — риторично запитує головний редактор газети «Ильичёвец» у блозі на сайті іншого корпоративного видання.

Агресивна або знущальна риторика — косплей робкорів багатотиражки «Кочегарка» зразка 1929 року — стає прийнятною і для журналістів також корпоративного «Приазовского рабочего» («Известный в Мариуполе и за его пределами активист… носился по залу с видеокамерой и подзадоривал свою запись разоблачительными криками»).

Сторони конфлікту там узагалі поділили на «протестантів, скандалістів та реалістів».

Сакралізація реконструкції Маріуполя до Дня міста, а також дискредитація окремих екологічних активістів — такий порядок денний на початку жовтня поступається хіба що промоції документального фільму власного виробництва «Маріупольського телебачення» «Города рухнувших надежд» про негативні наслідки деіндустріалізації у світі.

Рецензії корпоративної преси написані наче під копірку: «Не чіпайте заводи, нехай чадять».

Ані слова про, наприклад, Дортмунд — німецький аналог Маріуполя, що досягнув успіху після відмови від сталі та вугілля.

Коли проблему було визнано на обласному рівні, директори заводів перестали говорити про рудий дим, що стався через хімічну реакцію (а чорний дим — «то ми дрова палили») та були змушені відповідати за перевищення гранично допустимих концентрацій викидів і співпрацювати з активістами, що їм голова облдержадміністрації надав контроль за вимірами.

Поки що не системний, але тиск на металургійні комбінати очікувано викликав нову хвилю пожвавлення в експертному середовищі.

Вже знайомий нам Василь Сметана, цього разу представлений правозахисником, 29 жовтня знов стурбовано повідомляє на «112»: «Підприємства визнають проблему, але чомусь акції людей, які називають себе активістами, стартували в передвиборчий сезон».

На думку спікера, який явно не в курсі про витоки протесту ще у 2012 році, екологія в Маріуполі «регулярно покращується», і от «на тлі поліпшення екологічної ситуації ми бачимо сплеск нібито протестних настроїв».

Чи варто зазначати, що місцеві ретранслятори миттєво збудилися на цей тригер, щоби вкотре прив’язати акцію 29 вересня до певної політичної сили, а краще двох?.

Вони радо вхопилися за фразу «Екологічні активісти не усвідомлюють наслідків зупинки заводів», хоча вимог закрити заводи активісти не висували.

В експертному пулі можна було побачити й кандидата економічних наук, заслуженого природоохоронця України, в минулому — першого заступника міністра екології в уряді Януковича Святослава Куруленка.

На сторінці блогів на сайті «Обозреватель» від імені Куруленка 5 листопада опублікований матеріал «Як екологія стала маніпуляцією», де на прикладі Маріуполя розповідається про екологічну безграмотність активістів і прагнення різних політичних сил використати тему екології в політичній боротьбі.

Йдеться про те, що нормативи промислових викидів у ЄС нижче за українські, тож вимоги до їх імплементації — популізм і маніпуляція напередодні (хто б сумнівався!) виборів.

До того ж, пише він, природоохоронних практиках Європи модернізація підприємств-забруднювачів виконується за підтримки держави (й наводить приклад Чехії).

Автор маніпулює, адже навіть не розібрався, що маріупольці прагнуть європейських стандартів повітря, води і ґрунту в житловій зоні, а не в межах підприємств, навколо джерел викидів.

Тож верифікувати знов нема що — релевантних цим вимогам даних у тексті не наведено.

Ще одне «але» заважає визнати незаангажованість поважного експерта.

Достеменно про його точку зору щодо промислових викидів відомо, що в 2015 році на офіційному рівні він визнавав нормативи ЄС прогресивними й такими, що Україна мусить їх досягати.

Окрім двох дописів на сайті «Обозреватель» про Маріуполь, жодних активностей Куруленка-публіциста чи принаймні блогера знайти не вдалося.

У міськраді Маріуполя він очолює фракцію, що єдина наполягає на вирішенні екологічних проблем.

Його вихід до фіналу став для корпоративних ЗМІ черговим приводом для того, щоби знецінити самоорганізацію маріупольців і звести її до політичного самопіару.

Труби коптять, експерти експертять, мешканці Маріуполя продовжують фіксувати викиди, комбінати — наповнювати бюджет країни й легені маріупольців, а журналісти на службі корпорації — порушувати стандарти.

«Детектор медіа» готовий надати слово згаданим у матеріалі людям і компаніям для озвучення своєї позиції.

Матеріал створений у рамках проекту «Re:start Democratic Discourse» за підтримки Міністерства закордонних справ Німеччини.