Депутати знову хочуть карати представників ЗМІ за наклеп

Є одна ідея, котра муляє всім (за винятком хіба що першого й другого) депутатським скликанням.

Полягає вона у бажанні карати медійників за оприлюднену інформацію.

Подається під соусом боротьби з наклепом, готується з приправою у вигляді штрафів, ба навіть тюремних термінів.

Власне, ті, хто пам’ятає сутність законів «16 січня», розуміють, про що йдеться.

Стривайте, але 16 січня 2014-го кануло в Лету разом з Януковичем та тодішнім парламентом? Все так, але іноді Лета викидає на берег всілякий непотріб – на кшталт, зокрема, повернення до колишніх методів.

Наклепали законопроект про наклеп і зараз – акурат до 5-тої річниці Революції Гідності.

20 листопада 2018-го в парламенті зареєстровано проект закону №9306, авторами якого є депутати від БПП Микола Паламарчук, Артур Палатний та Олег Велікін.

Всі троє раптом вирішили заопікуватися правами тих, на чию ділову репутацію вчинено замах.

Серед потенційних позивачів – певна річ, політики та чиновництво, серед відповідачів – всі, хто поширює «неправдиві відомості» (читай – журналісти).І ось парочка цікавих пасажів: якщо наклеп поєднаний з обвинуваченням у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину, карати злочинця необхідно «обмеженням волі на строк від двох до п'яти років або позбавленням волі на строк до трьох років, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років або без такого».

Жорстко, чи не так? І ще один момент – в пояснювальній записці говориться про те, що на авторів даного опусу справив враження «випадок зі звинуваченнями, що лунають з боку деяких засобів масової інформації на адресу народного депутата України щодо причетності до вчинення особливо тяжкого злочину (напад на громадську активістку Катерину Гандзюк)».Власне, з цього й слід було починати, тоді б все відразу стало зрозумілим.

У співавтора Паламарчука працював помічник – Ігор Павловський, якого нещодавно арештували як ймовірного організатора нападу на Катерину Гандзюк.

До речі, Паламарчук звільнив помічника тільки після того, як його прізвище з’явилося у ЗМІ, а не коли поліція почала розслідувати можливу причетність Павловського до злочину.

Як же це «прекрасно», коли особисті фантомні болі нардепів спонукають їх братися за перо й народжувати закони, покликані захистити передусім їх персональний містечковий інтерес.

Для тих, хто забув, нагадаю: посилити відповідальність за наклеп (аж до кримінальної) намагалися ще за Кучми.

У 2004-му цим переймався Леонід Черновецький, у 2005-му — Володимир Аніщук.

Двічі з ініціативою криміналізувати наклеп виступав Василь Кисельов (2006 та 2010 рр.), а також Антон Яценко (2008 рік) та Віталій Журавський (2012-ий).

У всіх вище згаданих достойників ініціативу перехопили ті депутати попереднього скликання, які 16 січня 2014-го проголосували за блок так званих «диктаторських законів».При цьому кожного разу подібні законодавчі ініціативи викликали широкий осуд не лише українських та міжнародних правозахисних і медійних організацій, але й інституцій рівня ОБСЄ, Ради Європи, Комітету ООН з прав людини.

Здавалося б, на цих граблях вже доволі відтанцьовано, але — ні.

Й у наш «новітній» (тобто постреволюційний) час спроби протягнути до кримінального кодексу такі положення тривають.

У 2016 році нардеп Євген Мураєв вніс до Верховної Ради законопроект, яким пропонував «підрихтувати» Кримінальний кодекс та доповнити його відповідними статтями.

Мураєвське дітище не дійшло навіть до розгляду у сесійній залі, але це ще не кінець історії.Група колег Мураєва (всі, як один, екс-регіонали, а нині члени групи «Відродження» Дмитро Святаш, Валерій Писаренко, Володимир Мисик, а також позафракційний Анатолій Денисенко та представник «Опоблоку» Дмитро Шенцев) породили законопроект № 8270-2, де мова — знову таки — йде про посилення відповідальності за наклеп.

Зацікавлення екс-«регіоналів» у тому, щоб протягти до законодавчих актів положення про посилення відповідальності за наклеп, є зрозумілим.

По-перше, з їхнього боку це — своєрідна данина традиції та ностальгія за 16 січня.

По-друге, бажання убезпечити від дискомфорту власного кандидата.

Але було б несправедливо говорити, що подібними намірами грішить тільки опозиція.

Не далі як 18 квітня цього року голова комітету Верховної Ради з питань нацбезпеки і оборони Сергій Пашинський попросив комітет напрацювати законодавчі зміни щодо кримінальної відповідальності за поширення неправдивої інформації, яка підриває обороноздатність України.

А почалося все з публікації в журналі «Новое время» під назвою «Служили два товариші», де йшлося про корупційні схеми високопосадовців в оборонній сфері.

Головний редактор медіа заявив про погрози з боку Пашинського, крім того, останній подав позов «про захист честі, гідності та спростування недостовірної інформації» проти ТОВ «Видавничий дім Медіа-ДК».

Судитися з «Новым временем» надумав «Укроборонпром», але головним в цій історії є саме намір Пашинського ініціювати введення кримінальної відповідальності за наклеп.

Як то кажуть у народі, кожна жаба своє болото хвалить і за нього горою стає.

Ініціативу Пашинського підхопила та творчо розвинула згадувана вище трійця з БПП.

Та ще й додумалася до того, до чого не дійшов куцим розумом жоден з «папєрєдніков»: прямо вказала на те, де її власна больова точка – у справі Каті Гандзюк..

Що тут іще додати? Одне слово – «браво!» за таку цинічну відвертість та повну відірваність від сьогочасних суспільних запитів.

Тим, хто хоче мені заперечити, вказавши на західний досвід, відповім: так, у США за наклеп доведеться сплатити штраф до 250 тисяч доларів або тривалий час провести за гратами.

У Франції за наклеп можна поплатитися не тільки штрафом до 45 тисяч євро або тюремним терміном до п'яти років, а й забороною займатися певними видами професійної діяльності.

У Німеччині є таке поняття як «наклеп проти чинної влади, її образа чи заклики до порушення цілісності республіки».

Покарати за це можуть великим штрафом або позбавленням волі до п'яти років.

Але є один важливий нюанс: правозастосовна практика в США, Великобританії або Франції практично виключає спроби використовувати закон не за призначенням.

Особливо ж ретельно там дбають про права та можливості мас-медіа.

Це означає, що захищеними є обидві сторони потенційного конфлікту: і медійники, і герої їхніх публікацій.

Коли й Україна перестане використовувати закон для прицільного відстрілу невгодних, тоді – welcome – каратимемо за наклеп і ми.

А поки краще не підливати олії у вогонь – він може обпекти тих, хто так затято роздмухує це полум’я.