18 друзів Путіна: Кому і як допоможе перемога України в ООН

Генеральна Асамблея ООН ухвалила ініційовану Україною резолюцію, яка закликає Росію вивести війська з території окупованого Криму та засуджує наростання російської військової присутності в Чорному і Азовському морях.

Окрім засудження військової присутності, резолюція нагадує і про низку інших протизаконних дій Росії.

Зокрема, будівництво та відкриття мосту через Керченську протоку, дії проти комерційних кораблів і обмеження судноплавства, а також вимагає звільнення захоплених Росією українських кораблів та членів їх екіпажів.

За резолюцію проголосували 66 країн, проти - 19 включно з Росією.

Список тих 19 є вельми показовим: окрім традиційних російських сателітів в особі Вірменії, Білорусі та Сербії, підтримати Кремль вирішили декілька латиноамериканських країн та африканські "союзники" - на кшталт Південного Судану, просто Судану, Зімбабве, та інших.

Ну і, звичайно, в фан-клубі Москви залишилися незмінні Сирія, Північна Корея та Іран.

Вчорашнє рішення є, певною мірою, логічним закріпленням успіху, якого українські дипломати досягли у листопаді, коли третій комітет Генасамблеї ООН ухвалив запропоновану Україною резолюцію щодо порушення прав людини в Криму, у якій засуджувалося, зокрема, незаконне встановлення Росією законів, юрисдикції і управління в Криму, та наголошувалось на необхідності негайного звільнити українських громадян, які були незаконно затримані і засуджені.

Тоді, до речі, проти української ініціативи проголосувало 26 країн, в числі яких були й Китай, та Індія, а не тільки африканські союзники Кремля.

Можливо, штука в тому, що декотрі країни засуджують мілітаризацію, але до порушень прав людини ставляться спокійніше.

А може ситуативні союзники Кремля вирішили ще трохи віддалитись від Москви, і замість підтримки максимум, що можуть запропонувати - це утримання від голосування.

В будь-якому випадку, вплив російських дипломатів в ООН помітно слабшає.

Вони потроху звикають до поразок та ізоляції.

А російській пресі доводиться втішатись тим фактом, що 72 країни утримались від голосування за українську резолюцію.

Усьому цьому, звичайно, варто було б порадіти, якби не цілком природне питання: якими будуть реальні наслідки вчорашньої дипломатичної вікторії?.

Із ними не все так однозначно.

Оскільки сподіватися на виконання Москвою рішення Генасамблеї якось не доводиться.

Втім, і витраченим папером назвати вчорашнє рішення теж не можна.

По-перше, засідання Генасамблеї - це чудовий і недорогий спосіб поінформувати світову громадськість про реальний стан речей як у Криму, так і в україно-російських стосунках.

Досягнути такого охоплення світової аудиторії без ООН Україна банально не змогла б.

По-друге, позитивним процесом є маргіналізація російської дипломатії.

Після вчорашнього засідання стає очевидно, що пряма й недвозначна підтримка Москви на світовій арені - це путівка до клубу, де окрім Москви залишилися Дамаск та Тегеран, Каракас та Хартум.

Ну, і Мінськ із Єреваном, де теж всерйоз задумуються над тим, чи не занадто дорого коштує дешевий російський газ.

І для європейських адвокатів Росії - у Римі, Відні та Будапешті після вчорашнього голосування стає зрозуміло, що можна скільки завгодно говорити про "санкції не працюють" і "з Росією треба дискутувати" в обмін на економічні преференції.

Але робити якісь практичні кроки на підтримку режиму Путіна - це, з одного боку, нести колосальні іміджеві втрати, стаючи на одні позиції з маргіналами світової політики, а з іншого - потрапляти в своєрідну "путінозалежність", при якій, зробивши Москві одну послугу, з часом доводиться робити й наступну - хоча б для того, щоб деталі попередньої не стали надбанням громадськості.

Тому хоча вчорашнє голосування на геополітичну реальність безпосередньо не вплине, ціну на можливі міжнародні маніпуляції для Росії воно, безумовно, підніме.