Слава «Беркуту»

«Слава “Беркуту”!» — ці слова Олени Лукаш, мабуть, найкраща квінтесенція риторики телевізійних екс-регіоналів, паралельної реальності на News.

One та порядку денного від «опозиційних» журналістів.

Уже традиційно ці троє щороку сходяться разом, щоб розповісти електорату про державний переворот, руку Держдепу й розвал країни під час Євромайдану.

От тільки цього разу повернення до традиційної теми відбулося в рамках іншого грандіозного камбеку.

Некроманти із News.

One 17 грудня пробудили «Епіцентр».

На чолі програми, яка підігрувала Януковичу 14 років тому, знову постав В’ячеслав Піховшек, ведучий, який іще 18 років тому підігрував Кучмі.

Узагалі, Піховшека можна назвати спадковим журналістом «режиму»: Кучма підтримував Януковича під час виборів у 2004 році й «1+1» Піховшека теж його підтримував.

Причому так, що звідти почали публічно звільнятися журналісти.

Через місяць прізвище того ж Піховшека з’явилося під обіцянками дотримуватися неупередженості.

Та коли Янукович таки прийшов до влади, ведучий виявився в його пулі й почав заявляти: «Я поддерживаю Януковича.

Я стараюсь, чтобы у него получалось.

Я стараюсь пропагандировать то, что он делает, в меру моих возможностей [...] В Украине фактически нет единых стандартов журналистики [...] И раз их нет, то каждый выбирает ту жизненную позицию, которая ему поудобнее, покомфортнее и которая для него является самой естественной.

По целой куче вещей мне подходит то, что делает Янукович».

У Ростов Піховшек за Януковичем не поїхав, натомість перейшовши у спадок до нової «опозиції» та каналу News.

One, де продовжив займатися старими справами.

Після революції 2004 року про пана В’ячеслава писали як про того, чиє ім’я «стало символом маніпулятивної, заангажованої квазіжурналістики», також він мав причетність до темників.

І от цей «журналіст» і цей «Епіцентр» 17 грудня повернулися в ефір, щоби поговорити про Революцію гідності.

Януковичу такий «реванш» може лише снитися.

На відміну від серіалів та фільмів нульових, чиї голлівудські ремейки нині виглядають кволо, «Епіцентр» стартував надзвичайно енергійно.

Виглядало так, немов усі ці роки шоу лише чекало моменту, лежачи під склом із написом «Розбити в разі шансів для Медведчука».

Як вам, наприклад, ідея перейменувати частину Інститутської на «вулицю “Беркуту”»? А нав’язування думки про те, що Революція досі ідеологічно розколює українців і настав час вибачити одне одному як Червона армія та Вермахт? Можливо, ви хочете послухати цитати Путіна, які використовують у якості доказів впливу США на Євромайдан? Чи дізнатися, що сам Майдан — це місце злочину, де вбили майбутнє країни (якщо не все, то хоча б останні п’ять років)?.

«Епіцентр» переходить межі пристойності настільки брутально і впевнено, що буквально змушує глядачів сприймати ситуацію у студії як належне.

Наприклад, Михайло Добкін під час Революції гідності був звичайним головою Харківської ОДА, який обзивав протестувальників і пропонував перенести столицю в Харків.

Тим не менше, через п'ять років саме він став «центральним гостем» шоу про Майдан і саме навколо «підтримки» або «непідтрімки» його думок крутилася вся програма: вступ, голосування, підсумки, навіть, за задумом ведучого, запитання від інших учасників.

«Тема нашої програми максимально визначена: чи підтримуєте ви позицію Михайла Марковича Добкіна», — заявляв під кінець програми Піховшек, хоча анонсував ефір як «Майдан: 5 років потому».

У чому ж полягає позиція Добкіна? Ну, він вважає Революцію підготовленим планом.

Проте ця думка не унікальна навіть у межах студії «Епіцентру», а сам Добкін — далеко не найвпливовіший політик в Україні: його 3 % на виборах Президента та рейтинги партії християнських соціалістів не дадуть збрехати.

Тим не менше, екс-міністр юстиції часів Януковича та адвокат Небесної сотні змушені були опонувати саме героєві того самого ролика.

Узагалі, підбір гостей виявився найслабшою частиною програми.

Тобто, у студії було кілька справді репрезентативних учасників, але розбавляли їх відверто другорядні персонажі.

До перших можна однозначно віднести Олену Лукаш — практично втілення «духу Януковича» в Україні.

Вона, зокрема, представляла інтереси екс-президента в ЦВК у 2005-му, була народною депутаткою від Партії регіонів, першою заступницею глави Адміністрації Віктора Федоровича, міністеркою юстиції в часи Майдану.

Після Революції пані Олена чотири роки провела під санкціями ЄС та стала ведучою на News.

В «Епіцентрі» їй опоновував Віталій Титич, адвокат сімей Небесної сотні та член Громадської ради доброчесності.

Ці двоє оперували інформацію щодо подій 2013-14 років і мали зрозумілу для глядачів компетенцію.

Природно виглядали також спеціальні гості — адвокат беркутівців та один із екс-командирів цього загону майданівських часів.

І от на їхньому фоні Едуард Леонов, колишній народний депутат від «Свободи» й учасник Революції гідності, Яніна Соколовська, екс-редакторка «Известий в Украине», та Кирило Куликов, учасник Євромайдану, колишній народний депутат (сім років тому) й екс-керівник українського «Інтерполу» (одинадцять років тому) не могли запропонувати, по суті, нічого, крім своїх оцінок.

Лейтмотивом програми стало виправдання силовиків на Майдані.

Михайло Добкін присвятив цьому свій вступ, мовляв, «их делают чуть ли не преступниками или предателями.

Хотя это были люди военные, в основном, которые давали присягу, которые носили погоны, в том числе офицерские, которые выполняли свой долг».

Сюди ж можна віднести вигуки Олени Лукаш «Слава “Беркуту”!».

Інтерв’ю зі вдовою одного із силовиків, яка побоялася показувати своє обличчя і якій в ефірі пообіцяв допомагати В’ячеслав Піховшек.

А також розмову з одним із екс-командирів «Беркуту», якому сьогодні утримувати сім’ю допомагають товариші.

Загалом, у цьому контексті лунало дві основні тези: вбивства правоохоронців не розслідуються й вони просто виконували свій обов’язок та присягу.

Найлегше розібратися з останнім, адже у присязі працівників МВС, серед іншого, сказано: «Клянуся завжди залишатися відданим народові України [...], бути гуманним [...] боротися із злочинністю, захищати від протиправних посягань життя, здоров'я, права й свободи громадян».

Як із цим склалося, нагадувати зайве.

Також, як зазначали експерти в самому шоу, ст.

60 Конституції України дозволяє не виконувати «явно злочинні розпорядження чи накази».

Що ж до розслідування вбивств правоохоронців, тут ситуація складніша.

Олена Лукаш почала ефір, розмахуючи законом про амністію, стверджуючи, що він забороняє розслідувати злочини мітингувальників і фактично доводить їхню вину в диверсії, поваленні конституційного ладу, тероризмі.

«Когда вам говорят, “це була там революція, герої”, не было никакой революции [...] насильственное свержение конституционного строя и госвласти», — підсумувала екс-регіоналка.

Проблема тільки в тому, що самі прокурори визнають цей закон про амністію юридично нікчемним, оскільки він суперечить КПК, а провадження, пов’язані з убивствами правоохоронців, насправді розслідуються.

Паралельно глядачам нав’язували думку про деструктивність Революції.

Тут і питання Піховшека в дусі: «Якби ви могли повернутися в минуле, ви б знову це все почали, навіть не прораховуючи можливі дії росіян?» і його ж фрази «Так виявляється, вони померли супроти України, бо це запустило той ланцюжок подій, який ми маємо сьогодні».

Долучався також Добкін із розповідями про людей, які зруйнували Україну, а тепер поїхали заробляти в Польщу.

Й Олена Лукаш, яка назвала Майдан місцем злочину, де вбили майбутнє країни.

Звісно, не могло обійтися обговорення Революції й без спекуляцій про те, хто нею маніпулював.

Віталій Титич розповідав про провокаторів із ФСБ, Яніна Соколовська угледіла вигоду також для Польщі, Румунії й Угорщини, Михайло Добкін вирішив, що країну розхитували грантожери, а Яценюк міг бути просто перемовником від посольства США.

Думку про руку Держдепу розділяв і Піховшек (це його «фішка»), наводячи, серед інших, такий аргумент: «Маємо, відповідно, заяву президента Росії Володимира Путіна від 28 вересня 2015 року про те, що Сполучені Штати займалися тим, що викидали Януковича».

Самого Януковича в ефірі вигороджував «центральний гість», розповідаючи, що Віктор Федорович (тільки не смійтеся) дистанціювався від Росії, принаймні економічно, і тримав українські позиції, а країна за його правління було територіально повніша й багатша.

Кирило Куликов також заявив, що влада боїться повернення Януковича, бо для багатьох він небезпечний свідок.

Під кінець ведучий почав підводити гостей до думки про примирення суспільства, запитував про готовність до перейменування частини вулиці Інтитутської на «вулицю “Беркуту”», а сам екс-командир загону нагадував, що навіть солдати Вермахту й Червоної армії сьогодні зустрічаються й миряться.

Що ж, примирення — це однозначно хороша й потрібна річ, як і об’єктивне розслідування та покарання вбивств із усіх сторін.

Але хіба в сучасній Україні існує ідеологічний розкол через Революцію гідності? Здається, «Епіцентр» намагається штучно внести це питання в порядок денний, щоби потім «опозиціонерам» було що штучно вирішувати.

Як вони вже «вирішують» проблеми «релігійного», «мовного» та «культурного» розколів.

Що ж до виправдання в ефірі «Беркуту», то News.

One правий, коли закликає не навішувати ярлики та презумпцію вини на всіх силовиків.

Разом із тим, це не може стосуватися засудження самого явища, коли влада репресує населення руками правоохоронців.

Урешті, повертаючись до аналогій в ефірі, ви уявляєте, щоби за п'ять років після Другої світової війни хтось в СРСР привселюдно кричав «Слава Вермахту!»? Так от, єдине місце, де уявити подібне ще складніше, — це сучасна Німеччина.