Томос і розкол УПЦ МП: Чим рік виборів небезпечний для ПЦУ

5-го січня митрополит Київський та всієї України Епіфаній разом з президентом Петром Порошенком прибудуть у Стамбул.

А 6-го січня Вселенський патріархат надасть ПЦУ Томос, який закріпить статус незалежної української Церкви.

І тут є декілька важливих моментів.

Перше: попри шалений спротив п'ятої колони українська церква відбулася.

Вона не лише формалізувалася в результаті Об'єднавчого Собору 15 грудня, але й почала приростати парафіями колишньої УПЦ МП, які добровільно змінили юрисдикцію.

Поки це відбувається не масово, але близько сорока парафій за двадцять днів – також непоганий показник.

Враховуючи тиск на священиків з боку церковного філіалу Москви в Україні.

Також знаковий момент – до ПЦУ перейшли парафії на Черкащині (у селах Скибин та Охматів Жашківського району) і поки одна на Дніпропетровщині в с.

Рубанівському Васильківського району.

Якщо перехід церковних громад на Галичині, Поділлі і Буковині був очікуваний, то за центральну і східну Україну РПЦ триматиметься, як воша за кожуха.

Однак, як бачимо, хватка гундяєвської церкви потроху слабшає.

Друге: масовість зміни юрисдикції релігійними громадами УПЦ МП не є завданням №1 для новоствореної ПЦУ, тому на колишніх московських батюшок тиснути не будуть.

Про це неодноразово казав Київський митрополит Епіфаній.

В одному з останніх інтерв'ю він зауважив: " Ми розуміємо, що в Україні буде в подальшому існувати Російська Православна Церква і буде багато бажаючих залишатись там, але ми проти цього нічого не маємо".

Таким чином, кремлівська пропаганда зазнає чергової поразки.

З іншого ж боку – перший переляк московських попів потроху проходить, вони починають розуміти, що їх ніхто з насиджених місць виганяти не буде, принаймні, не так швидко, тому процес переходу парафій може загальмуватися.

Так, вступив у дію закон, який зобов'язує УПЦ МП змінити назву на РПЦ в Україні, однак для дуже багатьох не зовсім зрозуміло, що буде, коли Онуфрій і компанія відмовляться перейменовуватися.

Простіше кажучи, доки грім не гримне, піп не перехреститься.

Тактика очільників філіалу РПЦ проста – вони тягнутимуть до останнього, а потім подивляться, як діятиме держава.

Московські попи сподіваються, що після виборів все уляжеться.

І не через те, що вірять у перемогу Юрія Бойка чи Олександра Вілкула, а тому, що вважають мотивацію влади в історії з Томосом передвиборчою.

І надіються, що із закінченням виборів зникне сама мотивація.

Хід думки зрозумілий: цей рік екс-УПЦ МП треба якось протриматися з найменшими майновими втратами, а далі все налагодиться.

Тому і ПЦУ, і владі потрібно розуміти – якщо прихожани Московської церкви відчують втрату інтересу до реалізації проекту Православної церкви в Україні, перехід парафій забуксує.

А цього допустити неможна, тому що зменшення темпу у таких важливих питаннях обов'язково призведе до реваншизму.

Власне, це всі побачили на прикладі вітчизняної політики, коли на п'ятому році війни у президенти балотуються і колишні служаки Януковича, і навіть комуніст Симоненко.

Третє: незмінною залишається позиція Вселенського патріарха, і це має послужити прикладом нашим зацікавленим особам, як потрібно доводити до кінця початі справи.

Перед процедурою надання Томосу українській церкві, Варфоломій закликав патріархів та архієпископів автокефальних православних церков підтримати надання автокефалії Православній церкві України.

На цей заклик відгукнуться не всі і не відразу.

Руки у РПЦ довгі, ця церква створила у православному світі власну групу впливу, і ми добре бачимо, як ця група впливу бере участь у війні Гундяєва з українською церквою.

Тому митрополит Епіфаній і каже, що буде сформовано відділ зовнішніх зв'язків, який безпосередньо вестиме переговори з іншими православними церквами щодо визнання нашої автокефалії.

Церковна дипломатія – дуже важлива ділянка роботи, за правильної організації вона може стати серйозною допомогою офіційній дипломатії у протидії інформаційній війні, яку Росія веде проти нашої держави.

І, останнє: ми бачимо, як політичні сили та їхні висуванці в президенти намагаються нівелювати церковну перемогу України.

Потрібно розуміти – коли ми чуємо тези на кшталт "влада не повинна втручатися в церковні питання", "автокефалії добилися церква і люди, а не президент" - в кращому випадку такі політики лукавлять, в гіршому – працюють на інтереси Кремля.

Сьогодні багато віруючих і священиків знаходяться на роздоріжжі: вони розуміють, що зупинити процес розбудови Православної церкви в Україні вже неможливо, тому потрібно не втратити шанс долучитися до цієї розбудови, але виступи окремих політиків сіють зерна сумніву – а, що, коли інший президент буде менш наполегливим у церковному питанні.

Або ж, навпаки, почне сунути носа у справи церкви настільки, що це призведе до якихось розкольницьких моментів.

І це зупиняє людей за півкроку до правильного вибору на користь переходу до ПЦУ.

Ми до того, що у питанні автокефалії церкви, а це питання національної безпеки, з вуст політиків, які позиціонують себе в якості державників, не повинно звучати чогось такого, що змушує громадян сумніватися у правильності вибору.