Зеленський і радянські українці

«Я не розумію атак на Зеленського.

Він талановитий і сміливий.

Його участь у виборах просто свідчення нашої демократії, яка не становить жодної загрози.

Найстрашніше — не загроза Зеленського, а бажання диктатури у головах багатьох його критиків», — цитую допис у Фейсбуку голови комітету ВР із питань культури й духовності Миколи Княжицького.

Сам я не висловлювався з приводу «хвилинки Володимира Зеленського» в новорічну ніч.

Хоча б тому, що не перший рік час від часу звертаю увагу на продукцію «Студії Квартал 95».

І знаю — пан Зеленський та його команда читають мої роздуми, знайомі з моїми висновками й моєю думкою про них.

Навіть маю у скарбничці приклади зворотної реакції.

Серед яких — небажання одного з провідних акторів, задіяних у кінопроектах «імені Зеленського», вітатися зі мною, автором — цитата — огидних пасквілів.

Через те для мене й тих співгромадян, із ким перебуваю у стабільній розважливій меншості, нічого нового, дивного, комічного, ганебного, трагічного й навіть кумедного цієї новорічної ночі на «1+1» не відбулося.

Контент інших каналів, як зауважила керівниця «Детектора медіа» Наталя Лигачова, виявився таким самим несмачним.

Це дає підстави вкотре нагадати про коротку пам'ять українців.

Адже щонайменше десять останніх років жодна новорічна пропозиція на жодному з українських каналів не вдовольнила експертів, оглядачів і просто вибагливих глядачів зі смаком.

Тут знову погоджуюся з паном Княжицьким, який зазначає в наведеному вище дописі: «Так, канал “побешкетував” і показав привітання Зеленського перед привітанням Порошенка.

І слава Богу, що ми живемо в країні, де це можна робити.

Між іншим, завдяки Порошенку, який є демократичним політиком».

Але як при цьому не згадати, що в часи розквіту керованого ним каналу ТВі там «бешкетували» так само — відмовилися показувати вітання Януковича в новорічну ніч 2011-2012 років.

Згодом канал припинив існування, але не через згаданий «бешкет».

Проте не показувати вітання Президента можна було й за далекого від розуміння демократії, як і загалом — недалекого тодішнього голови держави.

Причину, що породила бурхливу, аж до хворобливого, реакцію демократичної спільноти соцмереж на «плюсівський бешкет» слід шукати не в головному офісі каналу.

Й не в кабінеті генерального директора Олександра Ткаченка.

Незрілість того прошарку нашого суспільства, який гордо іменує себе прогресивним, — у закликах не дивитися більше «1+1».

Ось тоді канал, що витер ноги об інститут президентства, згине, як роса на сонці.

Не так давно національно– свідомий прошарок Фейсбуку з таким самим успіхом бойкотував і досі бойкотує «Інтер» чи «112», невпинно, за їхнім переконанням, наближаючи ворожий кінець.

Проблема не в телевізорі, а в його глядачах.

Тут утретє процитую не згадані раніше слова Миколи Княжицького: «Він (Зеленський.

— А.

К.) є представником не європейської, але пострадянської України, яка для мене особисто є чужою, але має багато і симпатиків, і виборців».

А далі піде мова про справжнє, якщо хочете — новорічне диво.

Наші активні громадяни з чіткою проукраїнською позицією розділилися на два табори, об'єднаних єдиною платформою.

Ані ті, хто за Зеленського проти Порошенка, ані ті, хто проти Зеленського, бо він ганьбить Україну, не є цільовою аудиторією розважальних продуктів «Студії Квартал 95».

Ось справжнє диво, погодьтеся.

Обидва табори згуртував один проти одного актор-комік, котрого ці прекрасні люди ідентифікують завдяки телевізору й зовнішній рекламі — але з роботами якого не знайомі зовсім.

Чи знайомі поверхово, вибірково.

І то — не завдяки телевізору, а завдячуючи шерам у соцмережах та активному обговоренню в коментах.

Візьму на себе сміливість зробити наступний сумний висновок.

Ті, хто кілька останніх днів став на герць проти Зеленського-президента й ті, хто формує опозицію Зеленському- президенту, насправді поводяться так, як його справжня вдячна цільова аудиторія.

Згоден із паном Княжицьким, хоч дійшов такого висновку паралельно з ним чи навіть дещо раніше.

Все, що створюється «Студією Квартал 95» не без участі Володимира Зеленського як головного ідеолога — для людей із радянським чи, варіант, пострадянським способом мислення.

Пан Зеленський обмовився про свій похід у президенти.

Перебуваючи при тому в досить зрілому віці й при тверезій пам'яті.

Але все одно не відчуває під собою держави, громадянином якої став із 1991 року.

І країни, в якій живе й успішно працює 27 років.

Це помітив, зокрема, Ігор Грабович в останній стрічці квартального виробництва «Я ти він вона».

Зазначивши: творці стрічки живуть в умовному світі, який самі ж і створюють, аби потім далі комфортно жити в ньому.

Хоча повз увагу кінокритика проскочила пряма, а швидше — непряма алюзія, використана в назві комедії.

Саме так, без розділових знаків, радянські люди в пізньому СРСР слухали «Песню о Родине» у виконанні Софії Ротару: «Я ты он она — вместе целая страна! Вместе — дружная семья! В слове мы — сто тысяч я!».

Ефект 25-го кадру, який, припускаю, не в останню чергу спрацював на вдалий бокс-офіс стрічки.

Не на Україну, а на втрачену мільйонами українських громадян у 1991 році «родину» орієнтовано проект «Слуга народу» в будь-якому з його втілень — хоч телевізійному, хоч кіношному.

Моє визначення цьому проекту звучало так: «Слуга радянського народу».

Як два роки тому, так і тепер маю стійку підозру — Володимира Зеленського влаштувала би радянська Україна, котра є частиною радянської ж системи координат, зокрема культурних.

Де в кварталівців лишилися друзі й партнери на кшталт Філіпа Кіркорова чи Миколи Баскова.

Але Бог із ним, із Володимиром Зеленським.

Він успішний бізнесмен, його світогляд не зміниться.

Прикро, що до таких належать співгромадяни, котрі позиціюють себе носіями української ідеї.

Яка тотожна європейській моделі й неодмінно поверне Україну додому, в європейську сім'ю.

Адже саме вони бачать у кандидатурі Зеленського реальну альтернативу чинному Президенту.

Ба більше, вже пророкують актору-коміку реальну електоральну підтримку й вихід у другий тур із Юлією Тимошенко.

Бачать у Зеленському, котрий десять років не сходить із телеекранів та має певну монополію на виробництво розважального контенту, якесь раптове нове обличчя.

Словом, так званий патріотичний Фейсбук має викривлене, радянське чи пострадянське уявлення про демократію.

Через те переконаний: телевізор уже, без виборів, призначив Володимира Зеленського новим Президентом України.

Як свого часу Борис Єльцин, теж, до речі, під новий 2000-й рік призначив по телевізору замість себе Володимира Путіна.

Іншими словами, активні борці з телевізором як зомбоящиком у той самий час щиро вірять — всякий, хто привітав українців під бій новорічних курантів по телевізору й щось там пообіцяв, уже є легітимним головою держави.

Тільки одна частина проукраїнської спільноти вітає це, готуючись озброїтися Зеленським проти «бариги» Порошенка.

Інша частина цієї ж спільноти вже посипає голову попелом, бо, на їхню думку, сталося невідворотне.

Змушений повторитися: Володимир Зеленський та його команда ніколи не працювали над створенням розважального контенту, котрий сприяє формуванню сучасної української, а не прорадянської чи проросійської ідентичності.

Не створюють питомо українські зразки масової культури.

Й надалі, навіть після умовного обрання Зеленського Президентом, створювати подібне наміру не мають.

Проте очевидний факт не заважає тим, хто пройшов Майдан і підтримує наших вояків на фронті, бачити в особі відомого й популярного актора людину з державним мисленням.

Бо Володимир Зеленський цілком відповідає світогляду типового «совка у вишиванці».

Алгоритм сформулював кілька років тому один письменник-патріот: «Хотілося, аби було так, як за СРСР, тільки без комуністів та москальської влади».

А ще раніше, сто років тому, схожим гаслом озброїлися українські повстанські отамани на кшталт Махна, Зеленого, Ангела та інших, хто нині складає пантеон борців за українську державу: «Хай живе радянська влада без жидів та комуністів!».

Ось чому всякий, хто робить ставку на Зеленського й подібних йому як на політика, водночас ставить на подібних амбіціях жирний хрест.

Нагадаю: патріоти опозиційно налаштовані до телевізора, при тому переглядають телевізійний контент в інтернеті.

Вони не дивляться кварталівську продукцію, критикують її при цьому — проте бачать Зеленського і його невідому поки команду державними діячами.

Але титульна ознака радянської й пострадянської ментальності — лінощі.

Через те, якби вибори відбувалися одним кліком мишки, в Зеленського були би шанси.

Натомість треба вставати з дивана й пензлювати на дільницю.

Де тобі в руки дадуть бюлетень й вимагатимуть прийняти відповідальне рішення.

Особа з радянською ментальністю не звикла брати на себе відповідальність.

Тож помітить хрестиком звичне прізвище, яке прямо асоціюється з ненависною політикою.

Й за півгодини такий виборець обуриться подібними до себе.

Тому зберігайте спокій та видихайте.

Поки живе радянське покоління незалежних українців, суттєвих змін не відбудеться.

А народжені після 1991 року вже байдужі до продуктів «Студії Квартал 95».

Тож усе буде добре.