Церква і Порошенко: Чому Томос - це не тільки політика

Історія зі створенням самостійної української Церкви, в яку ще рік тому важко було повірити, завершується сьогодні у Стамбулі.

Вселенський патріарх Варфоломій у соборі святого Георгія Переможця вручив підписаний вчора Томос митрополиту Епіфанію, чим поставить документальну крапку у важливому для держави процесі.

Православна церква в Україні за всі роки не мала канонічного статусу автокефалії.

Те, що відбувається зараз, можна порівняти з ухваленням акта про незалежність.

Бо кожна незалежна держава історично повинна мати власну помісну Церкву, пов'язану з певними державними устроями.

Можна згадати Румунію, котра стала незалежною і отримала власну Церкву.

Протягом ХХ століття у боротьбі за незалежність Української православної церкви було три спроби її отримати.

Остання завершується сьогодні успіхом.

Коли ж в Україні проголосували за ухвалення акта незалежності, Моспатріархія в нашій державі попросила Москву про автокефалію.

І тільки вона до останнього часу лишалася визнаною.

Константинополь наданням Томосу створеній 15-го грудня ПЦУ вдарив по амбіціях РПЦ та Москви на статус Третього Риму і провідну роль в православному світі.

Російську православну церкву можна було приборкати виключно позбавивши її України, де якраз і була найбільша кількість приходів РПЦ.

Після рішення Константинополя УПЦ МП в Україні став неканонічним.

Громади Моспатріархії поступово йдуть в ПЦУ, і після вручення Томоса таких стане набагато більше за 40, які вже зробили це менше, ніж за місяць з моменту створеннця в Софії незалежної Церкви.

Але справжня боротьба тільки починається.

Буде неправильно говорити, що створення ПЦУ - це кінець історії.

Новій Церкві доведеться боротися за громади, безумовно, мирним шляхом.

І держава в цьому плані їй допоможе законодавчими вимогами до Моспатріархії, як наприклад - зміна її назви на РПЦ (У), що теж доведеться "протиснути".

Так само ПЦУ має змінити підходи до виховання священників і сам погляд на служіння.

Нова Церква має давати оцінку подіям, які відбуваються, використовувати медіа для донесення власної думки, як роблять це в Європі.

І відходити від радянсько-російського моралізаторства та, особливо, матеріальності у всьому - від храмів, до розцінок за послуги батюшок.

Так само варто винести на обговорення питання григоріанського календаря, якого дотримується Константинопольська церква, і святкування Різдва 25-го грудня.

Подалі від Москви - так вже подалі у всьому.

Російська православна церква не залишить спроб доводити, що Варфоломій - розкольник, а автокефалію ПЦУ визнавати у світовому православ'ї не можна.

Гінці з Москви їздитимуть до православних ієрархів, можливо навіть з грошима, та запевнятимуть в тому, що саме Моспатріархат є канонічною церквою в Україні.

Але незалежну Церкву це вже не зупинить.

Коли сьогодні багато хто звинувачує президента Порошенка і владу в тому, що вона втрутилася в церковні питання тільки з власних передвиборчих інтересів, хочеться сказати дві речі.

По-перше - без втручання влади було б неможливим створення ПЦУ і отримання автокефалії.

Роль Порошенка в процесі визнали у Вселенському патріархаті.

Але справа навіть не в ньому.

У часи Ющенка Україна так само намагалася створити власну незалежну Церкву.

У ті часи відсутність російської агресії сіяла сумніви у Вселенському патріархаті щодо наявності саме релігійної, а не політичної мети в президента, які підкріплювала російська сторона та опозиція до Ющенка в Києві.

Історія 2014-го року, коли Україна показала Москві "зуби", а Кремль розпочав війну, в сумі з претензіями РПЦ на провідну роль в православ'ї, призвела до співпадіння інтересів Києва та Константинополя.

І якраз без держави і влади цей процес був би неможливим.

Бо так само співпали в Україні інтереси народу та державників, політичні мотиви та бажання віруючих.

По-друге, згідно з соціологічними опитуваннями, зокрема Центру Разумкова, 86% українців вважають себе релігійними.

Також найбільшою довірою українців користуються волонтерські організації - 63,7%, а також армія та церква із 61,8% та 60,5% відповідно.

Створення ПЦУ - це не про політику сьогоднішнього дня.

Це фундамент державності на десятиліття.

Можна бути атеїстом, але навіть атеїст розуміє, яку роль Церква відіграє у святогляді суспільства, яку владу вона має сьогодні в Україні.

Тому становлення проєвропейської Церкви, якою стане ПЦУ, ще більше закріпить курс України на Захід, подалі від Москви.

Гарно про це пише експерт Андрій Бондар: "Україна, що існувала в одвічній опозиції Схід-Захід, цього року отримала натяк, що існує теж інший вектор – Північ-Південь.

І це не опозиція – зв'язок.

Якщо вже зовсім по-чесному, з другим народженням українського православ'я в дусі канонічного спілкування з матір'ю-церквою в Константинополі для нас відкривається теж не менш захопливий вектор: Київ-Бухарест-Софія-Афіни-Стамбул-Єрусалим.

Цей вектор має різні виміри – не лише церковний і релігійний.

Головним чином це вихід з "коридорного" існування в опозиції Схід-Захід, коли ти вже нібито не Схід, але Заходом ніколи не станеш.

Ще полюбляють казати, що Україна – міст між Сходом і Заходом.

Коридор, міст..

Ніби нам сама історія прописала якесь вічне зависання і протяг.

Сьогодні відбувається такий собі back to the roots, повернення до наших цивілізаційних витоків".

Звичайно, можна сконцентруватися на політичних мотивах Порошенка, які насправді відомі тільки йому.

Він офіційно ще навіть в президенти не висунувся, але так чи інакше увійшов навіки в історію позитивним героєм, який домігся створення незалежної Церкви.

Для держави, безумовно - це політика виходу з орбіти Кремля.

Можна обурюватися присутністю у Стамбулі в офіційній делегації бізнесмена з Дніпра Петровського, якого ще називають кримінальним авторитетом "Наріком".

Але є набагато масштабніші категорії, які стосуються державності.

Пройдуть десятки років, сьогоднішні політики та бізнесмени стануть минулим, визнання іншими православними церквами нової сестри-церкви відбудеться, як і розкладання Моспатріархії на українській землі.

Незалежна Україна житиме з власною Церквою, як і має бути в нормальному світі.

А українці навіть не згадають, що колись давно на нашій землі канонічною була Моспатріархія.

І Церква буде фундаментом єдності суспільства - українська Церква, не московська.