Казус ОБСЄ: Чому росіяни будуть на українських виборах

Останнім часом українським дипломатам та посадовцям якось не дуже фартить з ОБСЄ.

То Мирослав Лайчак, чинний голова ОБСЄ, після візиту на Донбас заявить, що шокований умовами життя людей на лінії розмежування, і почне закликати краще працювати над примиренням обидві сторони конфлікту.

То, гірше того, міністр закордонних справ України Павло Клімкін заявить про те, що представники організації "вийшли з пропозицією створити спільну місію ООН і ОБСЄ" на Донбасі - а спецпредставник ОБСЄ Мартін Сайдік за неповних три дні звинуватить українського посадовця у розповсюдженні не зовсім точної інформації.

Втім, все це, загалом, дрібні неприємності на тлі історії, яка може вилитись у повномасштабний скандал.

Суть історії полягає в тому, що українська влада у певний момент вирішила не приймати спостерігачів за виборами від Бюро з демократичних інститутів і прав людини ОБСЄ.

Себто не всіх звичайно, не приймати - а тільки тих, хто є власником російського паспорта.

Про що Клімкін і повідомив очільницю бюро Інгеборгу Сольрун Гісладоттір відповідним листом - в якому, за дипломатичним етикетом, спочатку запросив спостерігачів від Бюро приступити до моніторингу ходу як президентської кампанії, так і подальших виборів - а потім повідомив, що громадян Росії у якості спостерігачів в Україні бачити не хочуть.

Гісладотір за запрошення подякувала - але нагадала, що існує ціла низка міжнародно-правових рішень, які зобов'язують Україну приймати спостерігачів, не зважаючи на картинки на палітурці паспорта.

Копенгагенський документ ОБСЄ від 1990 року, Хартія європейської безпеки ОБСЄ 1999 року, та рішення Ради міністрів ОБСЄ №19 / 06, прийняте в 2006 році.

Прозоро натякаючи, що ідея з "селекцією" їй не сподобалась.

А сьогодні міністр закордонних справ Росії Сергій Лавров повідомив, що Росія вже й отримала запрошення від ОБСЄ направити спостерігачів на вибори президента України.

При чому, для максимального розголосу, зробив це на прес-конференції з головою МЗС Німеччини Гайко Маасом.

Можна зрозуміти наш уряд загалом, і міністра закордонних справ зокрема.

Можна розповісти багато цікавого про вибори в самій Росії - і про моральне право громадян цієї держави стежити за сусідською демократією.

Можна навіть сказати чимало дошкульних слів про європейських посадовців, які задля дотримання артикулів та параграфів не здатні відкрити очі й подивитись на підопічних Лаврова, які будуть за нами спостерігати.

І більшість сказаного буде, безумовно, правдою.

Але існує й інший момент.

Міжнародні договірні документи мають сенс до того моменту, поки їх дотримуються.

І навіть Сполучені Штати Америки, вже після того, як була з'ясована роль росіян в президентських виборах 2016 року, зціпивши зуби, таки дали росіянам дозвіл "спостерігати" за проміжними виборами в Конгрес минулого листопада.

Порадились з Гісладоттір, трохи повередували - але дали.

Ймовірно, їх досвід варто повторити й Україні.

Якщо ж хтось в українському уряді всерйоз вірить в те, що декілька лавровських орлів зіпсують нам свято волевиявлення - щож, Україна має беззаперечне право відмовитись приймати російських спостерігачів.

Але тоді треба офіційно вийти з усіх міжнародних договорів, які регламентують їх прийом.

В процесі, скоріше за все, доведеться вийти і з ОБСЄ.

А ще одним виходом - щоправда, вже для наступних вибрів - могла би стати широка дискусія стосовно доречності членства Росії в ОБСЄ.

Бо, наприклад, після того, як у ПАРЄ позбулися росіян - Україна охоче приймає спостерігачів від цієї організації.

Власників російського паспорту серед них немає.