Перший українець в Антарктиді: як Антон Омельченко перетнув три океани, прокладав шлях до полюса і повернувся в траншеї Першої світової

Українець Антон Лукич Омельченко народився 1883 року у селі Батьки на Полтавщині.

Ще малим разом з братами їздив до Ставропольського краю працювати у відомого на той час коняра, відставного генерала Пеховського.

Помітивши хист Антона, хлопця віддали вчитися на жокея.

На бігах він завоює Пеховському чимало нагород.

Антон Омельченко в экспедиции 1910-11 гг..

Хлопець пройшов довгий тернистий шлях.

Вважався найкращим жокеєм, часто брав участь у кінних перегонах і вигравав призи.

Він дістався з Полтави до Владивостока, перетнув три океани, побував в Антарктиді, прокладав шлях до полюса і повернувся в траншеї Першої світової.

І усе це завдяки коням.

Про це пише WAS.

Випадково доля звела його з Вільямом Брюсом, що приїхав на Далекий Схід, аби придбати партію маньчжурських коней для експедиції Роберта Скотта до Південного полюса на кораблі "Терра Нова".

Саме за його рекомендацією Скотт включив Антона Омельченка до складу експедиції "Терра Нова" в 1911 році.

Капітан Оутс і коні на борту "Терра Нова", 1910 рік.

Вже за кілька днів Омельченко почне страждати на морську хворобу і втрачати підопічних.

1 грудня — сильний шквал.

Погано закріплені мішки з вугіллям й баки з бензином пошкодили палубу, і трюми наповнилися водою.

Трюмні помпи виявилися несправними.

Загинули двоє коней та собака.

Конюх Антон Омельченко на борту "Терра Нова".

У січні 1911 року "Терра Нова" кидає якір біля антарктичного острова Росса, звідки має початися шлях до полюса.

Поки будують базу, Омельченко тренує коней, допомагає облаштувати склади з продовольством.

У вільний час куховарить, грає на балалайці та в футбол.

Роберт Скотт у щоденнику називає 28-річного українця "чудовою маленькою людиною".

Згадує, що той не любив полярних ночей і панічно боявся фосфоресценції морської води.

Селянин вірив, що там плавають демони, і навіть приносив їм жертви, кидаючи у хвилі цигарки.

Скотт ведет дневник.

Мыс Эванса, зима 1911 года.

Під час подорожі українець потоваришував з кавалерійським офіцером, ветераном англо-бурської війни Лоуренсом Оутсом.

Коли відзначали день зимового сонцестояння, вони разом з усією командою випили пуншу, а потім удвох танцювали до знемоги.

Кадр із документального фільму "90 градусів південної широти" Герберта Понтінга, 1933 рік.

4 січня 1911 року паровий барк "Терра Нова" причалив до найпівденнішого континенту планети.

На крижаний берег зійшли учасники експедиції Роберта Скотта.

Вони програють "Полярні перегони".

П’ятеро, включно з капітаном Скоттом, загинуть на зворотному шляху до бази.

Антону Омельченку пощастить знову побачити дім.

Антон Омельченко со своими подопечными - маньчжурскими пони, 1910-11 гг..

Наприкінці жовтня 1911 року полярники групами вирушають у напрямку полюса.

Чотири чоловіки мають йти до кінця, вісім — команда підтримки і облаштування складів вздовж маршруту.

Собаки почуваються добре, мотосани швидко ламаються.

Група Скотта з десятьма конями (інші померли) стартує від базового табору 1 листопада.

У цей день щоденник капітана востаннє згадує Омельченка: бідному маленькому жокею з його коротенькими ніжками складно тримати темп у снігу.

За кілька днів Скотт назве своїх коней "шкапами", які стали надто вибагливі щодо корму.

Втомлених тварин, які мали бути ходячим запасом м’яса, доводиться вбити завчасно.

Антон Омельченко повернувся на базу.

Роберт Скотт із супутниками дійде до Південного полюса 17 січня 1912 року і побачить там намет з прапором Норвегії, який 14 грудня 1911 року поставив Руаль Амундсен.

Розчаровані, виснажені, обморожені, хворі на цингу, британці загинуть на шляху до узбережжя.

Антон Омельченко стриже старшого офіцера британського флоту Патрика Кохейна в таборі полярників на мисі Еванса, січень 1912 року.

Омельченко до весни пробув у таборі, де за відсутності коней допомагав фотографу Генрі Понтінгу носити обладнання.

Потім поплив у Нову Зеландію.

Про трагічну долю Скотта та героїчну смерть Оутса конюх дізнався вже після повернення до Російської імперії.

Експедиція "Терра Нова".

Роберт Скотт у центрі, Антон Омельченко позначений колом.

Про життя Антона Омельченка після Антарктиди відомо небагато.

Пройшов Першу світову і Громадянську війни, повернувся в рідне село, одружився і працював листоношею.

За розповідями онуків, їздив на урочисту зустріч полярників у Лондоні, отримав медаль, довічну пенсію та членство у Королівському географічному товаристві.

Пенсія Омельченку надходила лише до 1927 року, коли Британія і СРСР розірвали дипломатичні відносини.

Та й медаль з силуетом "Терра Нови" кудись зникла.

На честь Антона Лукича Омельченка названі бухта на березі Оутса (Земля Вікторії в Східній Антарктиді) та вулиця у селі Батьки.

Як повідомляв портал "Знай.

uа", у серпні 1911 року у поселення Оровілл штату Каліфорнія з'явився худий чоловік, місцеві навіть не припускали хто перед ними.

Також "Знай.

uа" писав, як 67-річна жінка подолала гірську стежку в 3,5 тисячі кілометрів тричі і стала знаменитістю.