«У неділю рано зілля копала»: у дно постукали знизу

Українському телеглядачеві не звикати до «вітчизняних» серіалів, знятих для російськомовної аудиторії нібито українськими студіями-продакшенами.

Бо як не крути, а ті продакшени мають відбивати вкладені кошти, а внутрішній ринок цього не дозволяє.

У своєму прагненні прибутку студії-виробники подеколи доходять до абсурду у спробах адаптувати українські реалії під потреби публіки з Росії.

Приклад — чотирисерійка «Інший» («Другой»), показаний каналом «»1+1«» у січні.

Дія міні-серіалу з Олексієм Горбуновим у головній ролі відбувається в Буковелі під час різдвяних свят.

Детективна інтрига щасливо завершується, але річ не в сюжеті.

Автори так намагалися догодити замовникам-споживачам, що навіть дітей, одягнутих у гуцульські свитки, змусили співати колядок..

російською мовою.

Тоді мені здавалося, що більшого абсурду в гонитві за богом прибутку на російському полі чудес не вигадаєш.

Але, як часто трапляється, у дно знову постукали знизу.

І, що немало здивувало, знову на тому ж каналі.

Тут від 11 лютого демонструють черговий «вітчизняний» серіал під назвою «У неділю рано зілля копала».

Кожний, хто вчився в українській середній школі, цю назву точно пам'ятає, бо таки «проходив» творчість Ольги Кобилянської, що включає однойменну повість.

Ну, й бодай хоч щось чув про пісню Марусі Чурай «Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниці», за мотивами якої повість Кобилянської й написано.

Бо це теж матеріал зі шкільного підручника.

І тут йому пропонують цілий серіал «У неділю рано зілля копала».

Асоціативний ряд моментально підсовує картини розкішної карпатської природи та шалені шекспірівські пристрасті на її тлі.

Але всі сподівання обізнаного глядача виявилися жорстоко обдуреними.

Бо новий серіал, який зняла студія Влада Ряшина Star Media на замовлення «1+1», навіть близько не нагадує літературну основу.

В якій, нагадаю, йдеться про те, як малюка, народженого циганкою від «білого» пана, підкидають заможній удові, а він, коли виріс, ніяк не може визначитися, до кого його тягне більше — до «білої» Настки чи «чорної» Тетяни.

Зрештою, остання його таки отруїла, вважаючи, що зілля, викопане в неділю за порадою її виховательки-циганки, лише допоможе її коханому зробити однозначний вибір на її користь.

Але в серіалі, знятому на замовлення телеканалу «1+1», розповідь починається з 1993 року (вирахувати це дуже просто — одна з героїнь саги, названа мати майбутньої героїні серіалу Тамари, фіксує у щоденнику перше слово дівчинки в 1995 році, тобто за два роки після початку подій).

Проте головне, що всі його герої, на відміну від персонажів літературної основи, розмовляють російською з українськими субтитрами.

За винятком працівниці ЗАГСу в Києві, яка в шостій серії одружує Максима та Любу.

Ця пара — одна з центральних у серіалі.

На початку якого аспірант філології Максим (Дмитро Пчела) разом зі своєю студенткою Любою (Катерина Варченко) приїжджають збирати фольклор до села під назвою Русалино.

Саме таке написання села пропонують автори серіалу.

Тут живе рідна тітка студентки-фольклористки Люби Варвара (Олеся Жураківська).

Саме в цьому селі зав'язується головна любовна лінія серіалу — заборонене кохання між циганкою Радою та аспірантом Максимом.

З усіма його подальшими перипетіями — народженням «білої» дитини після шлюбу циганки з нелюбом, її підкиданням на чужий ґанок та всиновленням.

Тим часом у цьому нібито українському серіалі, знятому Star Media, домінують геть не українські мотиви.

Бо вже в перших серіях глядач дізнається, що «в пяти часах от Киева», в українському селі на українському Поліссі, їдять картоплю..

«гатчинскую», тобто — з російського міста біля Санкт-Петербурга.

Далі — більше.

Коли київські збирачі народної творчості обходять село в пошуках автентичного фольклору, одна з найстаріших місцевих мешканок співає «народні пісні» на вірші Лермонтова та Пушкіна.

Столичні фольклористи ставляться до цього з гумором, іронізуючи, мовляв, «а чем Пушкин не народный?», але ж це в українському селі просто неможливо!.

Вибачте, але я в подібній експедиції під час навчання на філфаку таки побувала.

Це була звичайна практика після першого курсу.

Присягаюся, ніхто з мешканців села Кумейки на Черкащині, де ми з однокурсницею справді збирали фольклор, не співав пісень на вірші російських класиків.

Ми там навіть пісень на вірші Шевченка не чули, натомість записавши купу місцевих варіантів народних пісень і переказів про битву гетьмана Війська Запорозького низового Павла Бута (Павлюка) проти поляків під Кумейками, яка скінчилася поразкою українських козаків.

Але найбільше моє філологічне серце в цьому серіалі вразила згадка про плем'я вепсів.

Максим, аспірант, на хвилиночку, Київського університету, виявляється, чув, що це угро-фінське плем'я колись жило в цих місцях (нагадаю, йдеться про українське Полісся), й він прагне записати щось із стародавнього вепського фольклору.

Зрозуміло, сучасний телеглядач не звернув жодної уваги на цей кричущий для будь-якого філолога ляп.

Йому, телеглядачеві, по цимбалах, що вепси, що древляни.

Останні, до речі, справді жили тисячоліття тому в тих місцях, де відбувається дія чергової мильної опери на «1+1».

Тим часом, перші населяли територію Карелії та Фінляндії, тобто поблизу «культурної столиці» РФ, і ніяк не могли проникнути на Полісся.

Через суто географічні труднощі.

До речі, московити вепсів, як інші угро-фінські племена, називали презирливим прізвиськом «чюдь».

Із вепсами, нащадком яких виявляється дружина місцевого лісника (?!), точніше, з надією записати автентичний фольклор цього племені, нашим філологам довелося розпрощатися.

Натомість вони слухають пісню «Білая голубка, чорная голубка», до речі, саундтрек до серіалу, з вуст іншої носійки автентичності, старенької бабусі.

Яка до приходу фольклористів узагалі не вставала з ліжка, а тут раптом підвелася та ще й незнайому збирачам фольклору пісню втнула.

Щоправда, не закінчила, так що продовження її глядач дізнається вже з розвитку сюжету.

Тим часом, за автентичний місцевий фольклор у серіалі видають давно відомі й дуже популярні в Росії українські народні пісні «Ой, чий то кінь стоїть» та «Цвіте терен».

Ну, й уже згадану «Білу голубку, чорну голубку».

Їх виконує місцевий фольклорний ансамбль під орудою тітки Варвари.

Так звані народні костюми, в яких той ансамбль виступає, ідентифікувати неможливо.

Це якийсь гібрид між стилізованим для художньої самодіяльності радянських часів українським костюмом (щоправда, без віночків для дівчат та хусток у жінок) і, можливо, уявленнями реквізиторів про народний стрій міфічних вепсів.

Убозтво цих убрань не дозволяє пройти повз них без уїдливих коментарів.

У цьому плані (і з автентичним фольклором, і з убраннями) в серіалі пощастило хіба що акторам Київського академічного музично-драматичного Циганського театру «Романс», які знялися тут майже повним складом.

А його керівник Ігор Крикунов виконав одну з головних ролей другого плану — батька непокірної циганки Ради.

Людмила Крикунова, дружина пана Ігоря, теж не лишилася без ролі — вона зіграла матір Баро Михайлова, жорстокого в своєму коханні до Ради циганського барона.

Коли я вживаю неполіткоректне для правозахисників слово «циган» замість правильного «ром» та похідних від нього, то не з власної волі.

Саме так називають цю народність усі без винятку персонажі серіалу та й самі її представники в особах Ради (Вікторія Полторак), Яноша Штефана (Ігор Крикунов), матері Баро Михайлова (Людмила Крикунова) та його самого (Андрій Ланд).

Тож усі претензії, які в цьому контексті можуть виникнути у правозахисників, можна адресувати лише тим, хто зняв цю сімейну сагу.

Як уже давно заведено в продакшенах, що сидять на двох стільцях, перепрошую, знімають на два ринки, головний із яких — російський, основні ролі в серіалі «У неділю рано зілля копала» виконують російські актори.

Раду грає Вікторія Полторак, Баро, її нелюбого чоловіка, — Андрій Ланд, а романтичного аспіранта — Дмитро Пчела.

Всі троє дуже добре відомі саме російському глядачеві завдяки своїй регулярній участі в серіалах вітчизняного виробництва без лапок.

Українські актори Андрій Ісаєнко, Олеся Жураківська, Катерина Варченко, Артур Логай, Ольга Сагайдачна, Катерина Кістень та інші виконують ролі хоча й важливі для сюжету, але таки другого плану.

Втім, повернімося до вепсів і «гатчинської картошечки» в перших серіях.

Згадка про ці питомо російські етнонім і топонім стає зрозумілою, якщо заґуґлити імена Вікторії Полторак та Андрія Ланда в російському написанні.

Якщо ви любите анекдот про те, як росіяни називають наше пиво, то російська назва цього «українського» серіалу — для вас.

Бо він називається..

«Воскресным утром».

Анотацію про нього розміщено на російському сайті «Вокруг *тв».

Де пишуть, що «Воскресным утром» на замовлення телеканалу «Домашний» знімають «на Украине».

Прем'єру анонсували на весну 2019 року.

Вочевидь, саме для того, щоби встигнути до російської прем'єри на телеканалі «Домашний» весною, тобто до 28 лютого, телеканал «1+1» і влаштував ударний зимовий показ, демонструючи по дві 50-хвилинні серії «У неділю рано зілля копала» чотири рази на тиждень.

Бо досі нічого подібного із власними серіалами на каналі «1+1» не спостерігалося.

Із цієї ж анотації можна нарешті зрозуміти, звідки ростуть ноги в «гатчинской картошечки» й згадки про карельське плем'я вепсів.

Вочевидь, у російській монтажній версії, точніше, для російського глядача, Максим збиратиме фольклор десь на північному заході Росії, поблизу Санкт-Петербурга, де й «гатчинская картошечка» доречна, й вепси досі живуть.

Те, що ці назви потрапили до версії для глядача каналу «1+1», можна пояснити хіба що недоглядом монтажерів, бо все це можна було спокійно вирізати.

Адже головне в сюжеті серіалу — «загальнолюдська історія» про фатальне кохання й підступну долю, що не залишає вибору.

Проте подібні проколи неминучі, поки українські продакшени намагатимуться догоджати й нашим, і вашим.

Саме для цього й обираються такі універсальні локації, як Новгород-Сіверськ на Чернігівщині, де абсолютно всеїдний продакшен Star Media знімає все, що може окупитися.

Як свідчать місцеві мешканці, в їхньому старовинному місті знімали і «Лєнінград», і «Москву».

Київ як місце дії в серіалі позначається двома панорамними кадрами з коптера.

Не сумніваюся, що для російської версії так само позначили Петербург.

А замість «Цвіте терен» або «Ой, чий то кінь стоїть» наклали фонограму «Бурановских бабушек».

Вони хоч і удмурти, але теж угро-фінський народ, як і вепси.

А тепер головне питання — до чого тут Ірен Роздобудько та Ігор Жук.

Це творче подружжя вказано в титрах серіалу «У неділю рано зілля копала» на каналі «1+1» як автори ідеї.

Виявилося, це єдине, на що дала згоду письменниця та сценаристка після того, як почула про зміну назви серіалу.

Адже спершу йшлося про «Голубку білу, голубку чорну».

Що, до речі, засвідчив уже згаданий сюжет місцевої філії Суспільного.

Ірен Роздобудько, якій телепродюсери замовили написати передісторію появи в циганки «білого» хлопчика, майбутньої жертви власної віроломності Гриця з повісті Ольги Кобилянської, осучаснивши колізії позаминулого століття, вважає: ніхто б, мабуть, не звернув уваги на чергову телевізійну мелодраму, якби продюсери в останній момент не змінили назву серіалу.

Чим, на думку відомої письменниці, сценаристки та викладачки, свідомо спровокували скандал.

Бо назва «Голубка біла, голубка чорна» не викликає в українського глядача жодних асоціацій.

На відміну від «У неділю рано зілля копала».

Саме через цю обставину Ірен Роздобудько погодилася на використання свого імені лише як авторки ідеї в титрах.

Тим часом на порталі актуального відео Liveam.

tv назву серіалу перекладено російською як «В воскресенье рано зелье копала».

Спасибі, звісно, що не «Воскресным утром».

Але в анотації порталу сказано, що це «новый сериал Ирен Роздобудько».

Хоча в титрах серіалу вказано кількох сценаристів, а її прізвища немає.

Як надалі складеться співпраця україноцентричної сценаристки із великими українськими телеканалами, наразі невідомо.