Битва за "Оскар": Які гроші та секрети ховаються за головною кіностатуеткою

Оскарівська гонка на перший погляд видається простим процесом - фільми виходять у прокат, найпомітніші з них виділяють судді американської кіноакадемії, формують лонг-ліст, шот-ліст і, зрештою, називають найкращих.

Самі кіношники стверджують щось на кшталт: "А..

"Оскар" - це, звісно, круто.

Але ми вже перемогли - донесли свої думки світу".

Правда, закулісна картинка суттєво відрізняється від очевидної.

Кіностудії наймають тисячі аналітиків та стратегів і витрачають мільйони доларів, аби збільшити шанси своєї роботи на перемогу.

Зокрема, у 2016-му журналісти Variety підрахували, що студії витрачають $3- $10 млн, аби забезпечити собі лоббі у судей.

У 2017-му у New Yorker дослідили, що у деяких кампаніях ця цифра сягає позначки у $15 млн.

Консультанти з ведення кампаній отримують десятки тисяч доларів із обіцянкою значно більшої винагороди, якщо картина переможе, пише Алісса Вілкінсон для Vox .

Вважається, що традицію на подібний ажіотаж запровадив наразі опальний Гарві Вайнштейн.

До 1999-го режисери фільмів могли розсилати запрошення на вечірки чи то цікаву інформацію про фільм, але усе відбувалося спокійніше і в значно менших масштабах.

Так, в історію кінопромоушну увійшла перемога проекту Вайнштейна - картини "Закоханий Шекспір" у 1999-му, при тому, що однозначним тріумфатором вважали фільм Стівена Спілберга "Врятувати рядового Райана".

Продюсер грошима і настирністю пробивав публікації у медіа, закатив кілька гучних вечірок у різних містах для членів Американської кіноакадемії.

До цього такі дії вважалися неетичними.

Також виділив цілий бюджет на лобіювання інтересів своєї картини.

Вдався і до більш брудних методів - намагався дискредитувати конкурента, зокрема, поширюючи думку, що фільм затягнутий, а весь його смисл - у перших 15 хвилинах, пише Vanity Fair .

Але більше говорити мали, звісно ж, про дітище самого Гарві та його знімальної групи.

Зрештою ЗМІ констатували: "Вайнштейн здійснив бліцкриг".

Кіномани відстежили, що перемога на "Золотому глобусі" збільшує шанси на успіх на "Оскарі".

Втім, на думку критиків, справа не в тому, що на членів кіноакадемії тисне авторитет іншої статуетки, просто поява на церемонії "Золотого глобусу" і публічний виступ когось зі знімальної групи - шанс набрати бонусних балів.

Загалом стратегія проста: як доповнення до показаної у фільмі історії створити ще одну - історію про фільм.

Навіть якщо у самій роботі є недоліки або ж їй не вистачає глибини, це можна виправити, створивши довершену репутацію.

Себто, навіяти людям думку: треба обрати саме цю картину, бо перед ними значно більше, ніж просто кіноробота; за нею - важливі цінності; плеяда кіношників, що бореться за права людини; з нею хочеться асоціюватися (навіть якщо сценарист вдався до банальностей, а виконавець головної ролі переборщив з емоціями).

"Ми намагаємося зробити так, щоб у картини було людське обличчя - розповісти не лише, як ми це зробили, але і для чого.

Як ви позиціонуєте картину, хто прийде його подивитися, що вони говоритимуть - усе це наратив вашого продукту", - розповідає продюсер картини "Ла Ла Ленд" Джордан Горовіц.

У справі боротьби за голоси виборців, у політиці чи то в кіно, головне, на думку політичного консультанта Джима Марголіса - вписатися у архетип.

Причому у кінокампаніях жанровий архетип ("Кіно про людину, яка сама себе зробила" чи "..

про те, як важливо бути собою") сусідствує з архетипом історії картини (фільм, який переслідували невдачі, на який довго шукали гроші, режисер якого - справжній бунтар).

Один з таких архетипів - кіно про силу мистецтва.

Таким прикладом може бути "Ла Ла Ленд", "Артист" або ж цьогорічний "Народження зірки".

Історія "Народження зірки" відтіняє сюжет і сам архетип.

Так, заради зйомок Брежді Купер навчився співати, грати на гітарі і зробив свій голос нижчим.

Один зі слоганів картини - "Є багато фільмів, якими ми захоплюємося.

Але відчуваємо ми лише один".

Крім того, потенційний переможець має транслювати актуальні цінності.

Які саме, визначити нескладно, адже ньюзмейкери та медіа активно займаються їхньою популяризацією.

Наприклад, після того, як у 2016-му розгорівся скандал через те, що усі номінанти розповідають історію виключно білих персонажів, на церемонії наступного року перемогла малобюджетна драма "Місячне світло" - про сумну долю темношкірого гея з трущоб Майамі.

Результат став сенсацією: букмекери впевнено пророкували перемогу "Ла ла ленд", який зібрав 14 інших статуеток.

Втім, "Місячне сяйво" попри протиречиві оцінки критиків ідеально вписався у ціннісну канву.

Цьогоріч цінності не надто змінилися - все та ж проблема расової нерівності і рух #Me.

Too, який наробив галасу в акторській спільноті.

З огляду на це вельми цікавим претендентом виявилася "Зелена книга" - драматична комедія на основі реальної історії дружби темношкірого музиканта і доктора наук та вибивали з нічного клубу.

Сюжет розвивається навколо тем расизму з одного боку і самотності з іншого.

Втім, в архетип правильних і людяних хлопців дівчат вписалися дещо криво.

Режисер картини Пітер Фареллі витягнув на розсуд публіки історію, як багато років тому демонстрував колегам на знімальному майданчику свої статеві органи.

Натомість співсценаристу Ніку Валлелонгу довелося виправдовуватися за антимусульманський твіт, опублікований у 2015-му.

Але такі "огріхи" можуть влучно вписатися в архетип, якщо подивитися на нього під іншим кутом.

Як герої картини по ходу сюжету суттєво змінюють погляди на світ, так і знімальна група "аналізує свої помилки".

Словом, маємо меседж, під яким надто правильні судді завжди радо підпишуться.