«Хіба Бог дивиться до мене в тарілку?». Роздуми на початку Великого посту

Дорогі брати і сестри!.

Кожна справа, яку ми розпочинаємо, має певну мету: якщо ми виходимо зі своєї оселі, то маємо намір кудись потрапити; якщо сіємо, то сподіваємося на гарний врожай; якщо працюємо, то очікуємо на плоди праці.

Великий піст, який ми нині розпочинаємо, – не виняток, і він також має свою мету.

Ця мета – через стриманість душі й тіла, через спілкування з Богом у молитві, в таїнствах Покаяння і Євхаристії досягнути зміни свого духовного життя на краще.

Найперше і найчастіше, коли йдеться про піст, згадують про обмеження в їжі.

Справді, церковна традиція настановляє нас у цей особливий період відмовитися від продуктів тваринного походження, зменшити кількість того, що ми споживаємо, надавати перевагу простій, не вибагливій їжі.

Цим добровільним самообмеженням ми привчаємо себе до тілесного стримання, до того, щоб задовольнятися простим і необхідним, не дозволяючи вибагливості та надмірності заволодіти нашим серцем.

«Хіба є гріх у тому, що я з’їм м’ясо»? «Хіба Бог дивиться до мене в тарілку»? Такі запитання можна почути від критиків постового харчування.

Безперечно, що їсти, саме собою, не є гріхом, однак, якщо ми на деякий час не можемо добровільно стримати себе від смачної та звичної для нас їжі, як ми зможемо себе стримати від гріховних звичок? Стриманість тіла допомагає нам опановувати наші пристрасті, виховує силу волі, привчає до того, що душа спрямовує тіло, а не тіло має душу за свою прислужницю.

Адже ми їмо, щоб жити, а не живемо, щоб їсти, і піст дозволяє нам замислитися: що насправді є первинне й головне, а що – другорядне.

Піст потрібен не Богові чи Церкві, а він потрібен нам самим, щоб ми, стримуючи себе, привчалися до кращого, щоб духовне ставили вище за матеріальне.

Очевидно, що не всі та не однаковою мірою можуть поститися: хтось обтяжений хворобою чи важкою працею, хтось залежить у їжі від зовнішніх обставин, не маючи вибору, що буде поставлене на стіл.

Низка об’єктивних причин дають привід для послаблення суворих правил постового харчування.

Однак якщо ці обставини є, то найкраще не відмовлятися зовсім від постування, а разом зі своїм духівником, із парафіяльним священиком порадитися та знайти такий спосіб виконання постових правил, який, з одного боку, буде відрізняти час святої Чотиридесятниці від звичайних днів, а з іншого – не завдаватиме шкоди здоров’ю.

Раніше ми вже згадували, що піст – це не тільки і не стільки обмеження в їжі, як час цілісної праці людини над собою, а така праця для християн не можлива без духовної складової посту – без молитви, покаяння та причастя Святих Тіла і Крові Христових.

І якщо приписів посту щодо їжі не всі можуть дотримуватися однаковою мірою, то духовну складову посту ніхто не повинен відкидати.

Ніхто з нас не може сказати, що є безгрішним, що не потребує покаяння та прощення своїх гріхів.

Тим більше, ніхто з християн не може заперечити потребу як особистої, так і спільної молитви під час храмового богослужіння.

У суєті буднів ми часто забуваємо про ці важливі потреби нашої душі, тому час посту для нас – зручна нагода та заохочення зупинитися, стишитися, підвести свої очі від земного й тимчасового до небесного й вічного.

«Не хлібом єдиним житиме людина, але всяким словом, що виходить з уст Божих» (Мф.

4: 4).

Ці слова Спасителя спонукають нас до того, щоб у час посту приділяти більше уваги духовно корисному читанню.

Священне Писання, настанови святих отців та вчителів Церкви, житія святих, повчання подвижників, інші духовно корисні книги та публікації нехай замінять нам, хоча б якоюсь мірою, буденне споглядання телебачення, публікацій на Інтернет-сторінках чи дописів у соціальних мережах.

Тим більше, що перше приносить в душу мир, надає корисні та повчальні приклади для наслідування, а друге дуже часто викликає стурбованість, провокує до суперечок та осудження, спонукає до гріха.

Безперечно, що про піст можна сказати ще багато, однак бажаю обмежитися цими міркуваннями.

Хто ж хоче знати більше – може знайти відповіді на інші питання про піст у численних публікаціях чи в особистому спілкуванні з досвідченими у вірі.