Микола ГОЛОМША: наш Карфаген і "битва екстрасенсів" – чому "Нафтогаз" має бути зруйнований

Ми маємо поставити просте питання: хто і чому досі дозволяє існування в країні грабіжницької монополії під назвою НАК «Нафтогаз України»?.

Протягом останніх тижнів, народ, що намагається второпати, кому з кандидатів в президенти довірити своє майбутнє, вимушений відволікатись на доволі драматичну «битву екстрасенсів».

Таких є два – прем’єр-міністр Гройсман і глава «Нафтогазу» Коболєв.

Обидва відомі танцями із бубном навколо тарифної теми.

Обидва є прихильниками «європейської» або «справедливої» ціни на газ для населення.

Щоправда, останнє від такої «справедливості» перебуває у пролонгованому шоку.

Обидва походять із когорти самозваних «реформаторів», бо невідомо, хто і за які заслуги причепив на них такий пихатий ярлик.

Обидва також за будь-якої нагоди теревенять про свою любов до України і мотивують нахабний грабунок населення через комунальні платежі, виключно користю для держави і вимогами МВФ.

Які насправді виявляються міфом, ширмою.

Тобто у цих людей спільного більше, ніж різного.

Тим не менше, вони публічно сваряться.

Причина проста – гроші.

Не їхні.

Гроші країни, які викачуються з українських надр.

Це ще одне, мабуть, головне, що об’єднує цих «державних менеджерів» – любов до грошей, які їм не належать.

Тепер слід пояснити, чому остання сварка чимось походить на «битву екстрасенсів».

Обидва дуже самовпевнені у своїх заявах.

Пан Гройсман колись, після чергового підвищення ціни на газ, божився, що воно – останнє.

Потім він віщував, що пан Коболєв ні в якому разі не отримає пролонгації свого контракту.

Коболєв, у свою чергу, із такою ж впевненістю несе мантру про те, що ціна має підвищуватись знов і знов.

І стверджує, що буде сидіти в теплому «Нафтогазі» до останньої краплі газу.

І, судячи з останніх подій, «екстрасенсорика» Коболєва перемагає.

Ціна на газ постійно зростає попри істерики прем’єр-міністра.

Така ж доля спіткала і обіцянки не підписувати новий контракт із Коболєвим і влаштувати відкритий конкурс на його посаду: напередодні «дня Ч», коли термін коболєвського газового царювання начебто спливав, кабмін втратив демонстровану самовпевненість і почав «розглядати» пропозиції Наглядової ради «Нафтогазу» із «порятунку рядового Коболєва».

Хто, чому і як зміг збити гонор з прем’єр-міністра – питання риторичне.

Забігаючи вперед, візьмусь стверджувати, що і Коболєв, і Гройсман є статистами у грі, якою правлять зовсім інші дійові особи.

Посадовці з такими важелями, впливами, а головне – особистими інтересами у нафтогазових схемах, – що можуть діяти всупереч Конституції і здорового глузду.

Ми маємо поставити просте питання: хто і чому досі дозволяє існування в країні грабіжницької монополії під назвою НАК «Нафтогаз України»? Структури-прокладки, яка не передбачена Основним Законом та законами конкурентної економіки.

Злочинної, без перебільшення, організації, озброєної можливістю присвоєння державних надр та розпорядження ними, виходячи із інтересів «управлінців».

Якщо простіше – ставлеників олігархату.

Відповідь проста – в усі часи «Нафтогаз», який є велетенським грошовим насосом, був і є «квотою», сферою впливу виключно верховної влади.

І жоден з керівників держави не насмілився припинити існування цієї позаконституційної монопольної структури.

Яка є не просто системою викачки грошей населення, а, без перебільшення, головним гальмом розвитку вітчизняної економіки.

І саме тому такі зручні статисти, як Коболєв, завжди зацікавлені у найвищій ціні на газ.

Справа навіть не в тому, що юний нафтогазовий начальник, що претендує на пролонгацію контракту, відверто мародерствує, вичищаючи державну казну і виводячи гроші за кордон – «мамі».

За оборудку із незаконно отриманою премією «за перемогу в стокгольмському арбітражі» він, можливо, колись відповість.

А чи настане відповідальність за свідомі маніпуляції із видобутком вітчизняного газу?.

Який, попри переможні реляції про «енергетичну незалежність» не росте! Нині фахівці аналізують таку «картину маслом»: показники видобутку 2009 року – 15,234 млрд куб.

м, зокрема товарного газу – 14, 671 млрд куб.

м., а видобуток 2018 року – 15,495 млрд куб.

м, але товарного газу всього – 13,8 млрд куб.

Тобто під коболєвським керівництвом об’єм товарного газу зменшився на 800 млн куб.

м тільки за минулий рік! Крім того у 2009 році Україна видобувала 741 тис.

тонн конденсату та нафти, а також 250 тис.

тонн скрапленого газу.

А у 2018 році ці об’єми зменшилися до 447 тис.

тонн конденсату з нафтою і 150 тис.

тонн скрапленого газу.

Якщо ці зменшені об’єми перевести за показниками теплотворності в газ, то це ще додатково мінус 3 млрд куб.

м газу.

При цьому нові родовища майже не розробляються.

Хтось розуміє сенс такого результату діяльності «реформаторів»? У той час, як народ України сьогодні сплачує таку ціну газу, яка дозволяє інвестувати в розвиток галузі і, таким чином, збільшувати видобуток!.

І постає друге питання – куди щезають ці гроші, якщо «Нафтогаз» не інвестує їх у розвиток і збільшення видобутку? Тільки у минулому році «Нафтогаз» звітував про майже 50 мільярдів гривень прибутку.

Який отримано через продаж населенню газу по космічних цінах.

Це питання ключове, бо мова іде про захмарний рівень корупції у вищих ешелонах влади.

Сам Коболєв, скільки б багатомільйонних зарплат і премій не перераховував «мамі» – таких грошей не освоїть.

Тобто «Нафтогаз», який має дуже мутний статус (він не є державною компанією, але і приватною його не назвеш), фінансує тих у владі, хто замовляє усю цю корупційну музику.

Фінансує в тому числі їхні вибори.

Нині питання не в тому, що із такими «результатами» економічної діяльності, Коболєва треба гнати в шию.

І навіть не в тому, шо Гройсман не може цього зробити, тож влаштовує істеричні спектаклі, а потім «ведеться» на зменшення коболєвської зарплатні, обіцянки таки збільшити видобуток та здійснити заяложений адбалдінг (розділення) Нафтогазу.

Це усього лише битви бездарних «екстрасенсів», які вважають ціну на газ ринковою за відсутністю ринку.

Насправді проблема має бути вирішена у дусі римського полководця Катона, відомого своєю фразою «Карфаген має бути зруйнований!».

«Нафтогаз» – це український Карфаген, тільки знищення якого може вивільнити країну із тенет диктату газової монополії, керують якою кукли, а харчуються з неї кукловоди у верховній владі.

Монополії, яка за нинішніх часів Гройсмана-Коболєва, досягла апогею, найвищої точки свого грабіжницького призначення.

Країна мала б обходитись вільною схемою, за якою є сенс в існуванні газовидобувної структури і великої кількості генеруючих компаній різних форм власності, що конкурують за споживача.

Тоді видобуток залежить від попиту, а ціна для населення формується ринком.

Це хрестоматійна конструкція, але влада вставила всередину «Карфаген».

Отже, справа не у Коболєві, який спритно годує своїх хазяїв, і не у Гройсмані, який розуміє економіку як модель відносин на вінницькому ринку.

Це вже справа наступної влади.

Від того, чи забажає вона «зруйнувати Карфаген», залежить те, наскільки ефективно і якими темпами буде розвиватись наша держава.

Микола ГОЛОМША,.

голова політичної партії “Патріот”.