Історія про те, як Грушевський, повертаючись із заслання, заблукав у Києві

Українці, які після повалення самодержавства взялись у Києві за створення Української Центральної Ради, кілька днів запекло сперечались щодо принципів її організації та складу.

Одразу дійти згоди представникам різних партій та громадських організацій виявилось досить важко.

Однак вони сходились в одному: Центральній Раді необхідний був незаперечний лідер, визнаний в усіх українських колах авторитет, який зміг би налагодити нормальну співпрацю.

Така людина була.

Українці покладали надії на професора Михайла Грушевського - знаного історика, публіциста та громадського діяча, що проявив себе у попередні чверть століття.

Саме його 20 березня 1917 року і було обрано головою Української Центральної Ради.

"Ніхто в даний момент не підходив більше для ролі національного вождя, як Грушевський, ніхто навіть і рівнятися не міг із ним щодо загально признаного авторитету й тої поваги, якою оточувало його все українське громадянство," - писав Дмитро Дорошенко.

Обрання відбулось заочно - Грушевський тоді не з власної волі жив у Москві.

Коли почалась Перша світова війна, професор Львівського університету Михайло Сергійович Грушевський разом з родиною відпочивав у селі Криворівня у Карпатах.

На той час ця територія входила до складу однієї із коронних земель Австро-Угорщини - Королівства Галичини та Володимирії із столицею у Львові.

Не маючи змоги через бойові дії виїхати з Криворівні ні до Львова, ні до Києва (російські війська якраз розпочали наступ у Галичині та невдовзі захопили Львів), Грушевський спочатку виїхав до Відня, а потім кружним шляхом через Італію та Румунію повернувся до Києва.

Але вже через кілька днів після приїзду додому, у листопаді 1914 р.

Грушевського арештували.

Вченого оголосили австрійським шпигуном, звинуватили в австрофільстві та ув'язнили на три місяці до Лук'янівської в'язниці.

Далі було заслання.

Спочатку - Симбірськ, згодом, завдяки клопотанням колег із Імператорської Санкт-Петербурзької академії наук, "послаблення" режиму та переведення до Казані, що була університетським містом.

Меморіальна дошка М.

Грушевському у Казані.

Нарешті, у вересні 1916 р.

місцем заслання Грушевського стала Москва.

Викладати вченому як "політичному" було заборонено, тому він зосередився на науковій, видавничій та громадській роботі.

Зрештою, повалення самодержавства принесло Грушевському, як і іншим ув'язненим та засланим, звільнення - адже тюрми відкрились.

У випадку історика все відбулось надзвичайно чинно та бюрократично.

Із поліцейської дільниці йому зателефонували додому і буденно запросили "політичного" прийти та забрати свій паспорт.

Заслання скінчилось.

У той неспокійний час із комунікацією було дуже погано.

Навіть до Москви новини з Петрограду та Києва доходили із великим запізненням.

А телеграми часто-густо вручали адресатам лише через кілька днів після їх відправлення.

Втім, після обрання Грушевського на голову Центральної Ради його завалили телеграмами з Києва.

Повідомлення, що доставляли на квартиру Грушевського на Арбаті, виглядали загадково та містили обтічні формулювання-натяки на потребу його присутності у Києві.

Крім того, це були телеграми не від добре знайомих Грушевському діячів, що творили Українську Центральну Раду, і не від його київських родичів.

Вони були підписані випадковими та не знайомими вченому людьми.

Розгадка була простою - оскільки приватним особам та групам невійськових громадян надсилати телеграми було заборонено, підприємливі кияни скористались іменами тих, хто працював у пов'язаних із військом установах, та здійснили "телеграмний шторм".

Ріг вулиці Арбат та Дєнєжного провулку.

Ліворуч на фото - будинок на вул.

Арбат, 55, де на третьому поверсі жив М.

Така масовість телеграм переконала Грушевського, що треба кидати всі видавничі справи та швидко їхати до Києва.

Домігшись ордеру на квиток, без якого подорожувати йому було неможливо, Грушевський спакував речі та ввечері 24 березня 1917 р.

виїхав з Брянського вокзалу.

Очікувалось, що поїзд має прибути до Києва ввечері наступного дня.

Та у неділю вранці у спальному вагоні, в якому їхав Грушевський, сталась біда.

У сусідньому купе від спиртового пальника, що впав на підлогу, спалахнула пожежа.

Загасити її не змогли, і цілий вагон згорів вщент.

Ніхто, на щастя, не постраждав, однак майно подорожуючі втратили.

Грушевський встиг врятувати тільки два своїх пакунки - дерев'яну коробку та кошик.

Рукописи, книги, що вчений взяв із собою, особливо цінна колекція стародруків - книжок українського друку XVI-XVII ст., зібрана ним у Москві, весь одяг та білизна - все згоріло.

Сталось це на півдорозі до Києва, біля Брянська.

Погорільців пересадили в інший вагон, цього разу вже не першого, а третього класу, переповненого солдатами-відпускниками, що вели себе відповідно.

Михайло Грушевський.

Фото 1917 р.

Фото з колекції Історико-меморіального музею Михайла Грушевського у Києві.

А 25 березня на Грушевського чекали у Києві.

Ввечері добрі знайомі Грушевського Дмитро Дорошенко та Федір Матушевський взяли машину та поїхали його зустрічати на вокзал.

Однак їхня поїздка виявилась марною.

Поїзда з Москви не було, і точно ніхто не міг сказати, коли він прийде.

За кілька годин Дорошенко та Матушевський поїхали додому, залишивши шоферів із авто.

Ті почекали ще кілька годин та також поїхали спати.

Поїзд, в якому їхав Михайло Грушевський, прибув серед ночі.

Вокзал стояв порожнім, візників не було.

На Грушевського ніхто не чекав.

Із підпаленою бородою, у пантофлях, без калош, що згоріли, мало що не у білизні під пальто, Грушевський по мокрому снігу пішов додому.

Його будинок на Паньківській, 9, збудований у 1909 р., знаходився за кілька кварталів від вакзалу.

Однак, очевидно, під враженнями від важкого дня, Грушевський, що давно вже не ходив київськими вулицями, та ще й вночі, ..

"Так незвично і більш ніж скромно відбувся мій поворот на рідну землю і прилучення до української революції", - занотовував згодом у "Споминах" сам Грушевський.

Будинок Грушевських на Паньківській, 9.

Вигляд з двору.

За кілька днів перед приїздом Михайла Грушевського Українська Центральна Рада переїхала із кімнаток клубу "Роди́на" у будинок Педагогічного музею.

Цього домігся член Виконавчого комітету Ради об'єднаних громадських організацій Микола Порш, який завідував всіма громадськими будинками в Києві.

Будинок Педагогічного музею.

Фото поч.

ХХ ст.

Музей історії Української революції 1917–1921 рр.

Зараз у цих кімнатах у Будинку вчителя або, як багато хто у Києві каже, Будинку Центральної Ради, розташований Музей історії Української революції 1917-1921 рр.

Трохи відпочивши з дороги, 28 (15) березня 1917 р.

Грушевський прийшов до Української Центральної Ради і одразу зайняв місце головуючого, яке вже не полишав до останніх днів діяльності Ради.