Якщо ви хочете заробляти на “зеленій” енергетиці - вам треба три компоненти

Засновники Greencubator про створення енергетичних кооперативів в Україні, законопроект 8449-д про перехід на тендери, космічні бізнес-проекти програми “Кліматичні Інноваційні Ваучери” та необхідність проведення аудиту в Міністерстві енергетики.

В українському секторі «зелених» технологій важко знайти людину, яка б не чула імен братів Романа та Андрія Зінченків.

Вони засновники інкубатора зелених інновацій Greencubator — громадської організації, яка вже 10 років поспіль займається розвитком екосистеми стійкого підприємництва, кліматичних інновацій та «зеленої» економіки в Україні та Східній Європі.

В 2017 році Україна стала першою країною в світі, яка отримала 1 млн євро від Європейського Банку Реконструкції та Розвитку (ЄБРР) на реалізацію програми «Кліматичні Інноваційні Ваучери».

Це найбільша в Україні грантова програма для розвитку “зеленого” бізнесу, що фінансується ЄС.

«Кліматичні Інноваційні Ваучери» інвестують кошти в українські бізнеси, які створюють рішення в області кліматичних інновацій.

Впровадженням програми займається команда Greencubator: знаходить цікаві проекти, проводить оцінку та вирішує, який проект отримає грант, а також моніторить подальший розвиток інноваційних проектів.

В тому ж 2017 році Андрій та Роман Зінченки отримали одну з найпрестижніших премій у «зеленій» сфері Stanford Bright Award та $100 тис.

З редакцією Eco.

Town Роман та Андрій поділилися своїми думками про майбутнє "зелених" технологій в Україні та нові перспективні напрями розвитку.

Про Кліматичні Інноваційні Ваучери.

Кліматичні Інноваційні Ваучери — найбільший грантовий проект, який фінансує “зелені” та сталі бізнес-інновації в Україні.

Ми щасливі, що Greencubator — проектні менеджери цього проекту, і це частина нашої історії.

Спілкуючись з сектором, ми бачимо, що саме зараз час запускати “зелені” інновації, робити цю індустрію в Україні ширшою, ніж сектор відновлюваної енергетики.

І це вже стає реальністю.

Наразі підтримку отримали 26 компаній.

Ми вже почали моніторинг результатів частини проектів, які реалізовані завдяки ваучерам.

Сьогодні ми на фінальному етапі по 5-ій хвилі відбору.

Сумарно, з рештою, буде близько 30 компаній.

Саме цей моніторинг — найкраща можливість відповісти на часте запитання «Кого ви вважаєте найбільш успішними?».

Одна справа просто вважати, а інша — мати цьому підтвердження відповідними показниками.

Як ми відстежуватимемо ці проекти? Є декілька сегментів, які стосуються не тільки енергетичного сектору, а й кліматичного.

У нас є свої параметри моніторингу, наприклад, скорочення викидів парникових газів — це ресурсоефективність.

Втім, значна частина – це суто бізнес-параметри: кількість залучених інвестицій, динаміка продажів, виходи на нові ринки, зареєстровані об’єкти інтелектуальної власності.

Є дійсно цікаві гравці, але найцікавіше в тому, що вони всі в різних секторах.

Сьогодні програма підтримує 5 компаній в сегменті сталої мобільності і сталого транспорту.

Фактично, це більшість ключових гравців.

3 компанії в секторі відновлюваної енергетики, 3 — у вентиляції і кондиціонуванні, по 3 компанії в секторі smart-home та агробізнесі.

За 4 хвилі відбору ми отримали 137 заявок, з них пройшли кваліфікаційний відбір 123 і отримали грант 26.

Дуже цікавий момент — оскільки Greencubator веде декілька підприємницьких програм, то бачимо “міграцію” крутих інноваційних проектів між ними.

Про енергетичні кооперативи.

Процес, який призвів до формування законопроекту 8449-д про перехід від «зелених» тарифів на аукціони, був поганий, він був кулуарним.

Після деяких скандалів він зрештою став більш відкритим — це хороший компроміс між policy makers та індустрією.

Зараз в ньому закладено, що для великих станцій — будуть аукціони, для малих — залишаться те, що називають «зеленим тарифом».

Але при цьому, ніхто не говорить про те, що ми будемо робити після 2030 року.

Про це ніхто навіть не думає.

Особливо враховуючи те, що до цього часу велика кількість людей матимуть свої сонячні електростанції.

Наприклад, тільки за перший квартал 2019 року вже півтори тисячі людей їх поставили.

Якщо це не врегулювати до того часу, буде падіння рівня врегулювання мереж в тому вигляді, в якому ми знаємо.

Сьогодні на ринку дуже зростає когорта прозьюмерів (той, в кого одночасно є і генеруючий актив і хто під’єднаний до мережі — він і споживач, і виробник).

Якщо подивитись четвертий енергетичний пакет, то там для них прописані чіткі вимоги.

Для старих бізнес-моделей прозьюмер — це взагалі шкідник (підключення є, а він майже не споживає).

Він дуже проблемний ще й тому, що традиційному власнику мережі на нього не надавити.

Спробуєш, а він скаже, мовляв, вибач, в мене тут своя генерація.

Своя генерація проявляється не тільки в хазяйновитому дядькові.

Є наприклад, такий продукт solpad — це сонячна панель товщиною в стіл, в яку вбудований мікроінвентер і засоби накопичення (акумулятори).

Воно доступне за цінами для будь-кого.

А якщо такі девайсипаралельно поєднувати між собою, то вони одразу формують свою власну мікромережу.

Умовно кажучи, мені не обов’язково підключатись до мережі.

Проте це і погано теж, тому що в момент, коли в мене перевиробництво, в когось може не вистачати енергії.

Мережі майбутнього — ті, які дозволяють горизонтальні інтеракції.

Ми втомились тільки говорити, тому вирішили самостійно створити перший муніципальний сонячний кооператив — Славутич.

Це продовження розмови про майбутнє, в якому існують як великі, так і маленькі виробники електроенергії.

І маленьких буде все більше.

Ми думаємо, гарна ідея дати можливість кожній людині стати інвестором такого кооперативу.

Принцип такий самий, як і будь-якого кооперативу: ми купуємо обладнання, роботу інженерів і орендуємо дахи міста.

Воно (місто), до речі, теж член кооперативу, і певною мірою фінансує його.

Таких кооперативів дуже багато в Європі.

В одній тільки Німеччині їх більше тисячі.

Там є кооператив, наприклад, «Друзі Прокона», у них десятки локацій по всій країні, де вони всі інвестують і створюють.

В США взагалі кооперативам належать цілі місцеві мережі.

Умовно кажучи, це класний механізм залучення інвестицій у відновлювальні джерела енергії.

Поріг входження в кооператив наразі дуже низький — від 400-500 євро.

Багато хто просить нас дати бізнес-план.

Ми поки що не можемо цього зробити, тому що маємо підтвердити, яка сума у нас буде остаточно.

У нас зараз кілька платежів.

Перший — страховий, бо ми страхуємо дах міста.

Другий — власне вартість підключення, третій — ми досягли усної домовленості, що ми закуповуємо панелі з одним із великів девелоперів ринку, і це обійдеться для нас дешевше.

І четвертий фактор — це аукціони, бо за законом 8449-д “зелені тарифи” збираються на 25% зрізати.

В гіршому випадку у нас буде 7 років окупності, в кращому — 5 років.

До 2030 року людина точно поверне свої кошти і заробить ще, або стільки ж, або 70% десь.

Економіка приблизно така.

«Зелений» — не значить дорогий.

Величезна частина тих, хто розказує, які “зелені” технології дорогі і як вони не на часі для України, як правило, сидить на активах з нульовим CAPEX.

Вони сидять на якомусь ресурсі, який був створений ще в радянські часи, і в який вони не вклали живих грошей.

Це суттєвий виклик для економіки, тому що будь яка ініціатива для модернізації будується на живі гроші, які треба окупити.

І саме ця окупність генерує вагомі показники.

Насправді глобальна “зелена” економіка — це трильйони доларів.

Я не закликаю вас рятувати планету, це корисна штука, але якщо ви хочете заробляти на “зеленій” енергетиці, вам треба три компоненти — інтерес (що воно таке), страх (що стане з моїм, наприклад, агробізнесом, якщо далі буде змінюватись кліматична зона) та жадібність (як це я на цьому не заробляю).

От китайці на цьому заробляють, а ми вирішили, що маємо розкіш не заробляти на цьому сегменті.

Всі ті, хто говорить, що це дорого: чи рахували взагалі екстерналії (витрати, які несе третя сторона та які не враховані у вартості того чи іншого продукту)? Друга річ, яка взагалі не рахується, — це вплив на здоров’я людей.

Якщо ми говоримо, що “зелені” технології — це дорого, то давайте в кошти традиційних технологій включимо вплив на здоров’я українців.

Виявиться, що там річ йде про багатомільярдні неприємні суми.

Якщо ці кошти монетизувати, ми зрозуміємо, що “зелені” інновації — це дуже ефективна річ з фінансової точки зору.

Подивіться на країни Скандинавії, де «зелена» тема — супер-топова.

Наприклад, Норвегія — це тотальна електромобілізація.

Якщо ми говоримо про Північну Європу — вони хороший приклад того, як на політичному рівні треба підтримувати цю тему.

В Швейцарії, наприклад, є цілі міста і райони, де діють «car free» зони.

Є дві країни, на які обов’язково треба звернути увагу: Німеччина і Китай.

Останній ідею заробляти на “зеленому” дуже гарно втілює.

Більше того, Китай планує перехід на 25% відновлювані джерела до 2030 року.

Це всього-на-всього 2 китайські п’ятирічки.

Німеччина так само показує «клас» в реалізації своїх планів.

І це одне із системних завдань для нас — орієнтуватись на те, як ми можемо створювати довкола «зеленої” теми індустрії.

Держава як ключовий гравець.

Українські міністерства повинні хоча би почати між собою говорити.

Мінекології та Міненергетики не спілкуються між собою, а це повинно бути їх щоденною роботою.

У нас така ситуація зараз, що коли пишуть закон про житлово-комунальні послуги, то позиції Міненергетики в ньому враховані мінімально.

Потім цей проект закону відкривають представники НКРЕКП і хапаються за голову.

Так виходить, тому що в них комунікація між собою нульова.

Треба перейменувати Міністерство енергетики.

Не говорячи вже про те, що там і досі є люди, які кажуть «не пущу цих “зелених” до своїх мереж, не для цього я їх проектував!” В міністерстві потрібно провести обов’язкову кадрову перевірку.

Мені подобається, як це працює в Нідерландах.

У них при міністерстві економіки є величезне агентство, яке займається кліматом.

Туди наймають хороших консультантів — вони і є зв’язком між всіма структурами.

Три роки нам обіцяють Фонд енергоефективності, а його немає до сих пір.

Десятки консультантів залучили до цього процесу.

Все гальмується, тому що треба було все узгодити з Вашингтоном, Берліном, купою міжнародних структур.

Так, це велика бюрократична робота, але не три роки ж цим займатись.

Можна було б створити хоча б тимчасовий Фонд, але щоб був хоч якийсь механізм, який би вже змушував всіх економити.

Якщо дивитись зараз на витрати з публічних коштів на енергоефективність, то складається враження, ніби у нас з цим все добре.

Настільки ці витрати смішні, насправді.

Якщо їх порівняти з тими ж субсидіями, це взагалі небо і земля.

Є в Україні така релігія — релігія так званої заводської труби.

«Якщо завод працює — це добре».

Хоча, цей завод міг би давно віджити себе.

На його місці можна було створювати нові підприємства.

Але ідея, що стара труба має диміти, гудок свистіти, люди стояти на прохідній, а потім разом обідати в «столовій» і досі живе в людській свідомості.

В нас мало амбіцій захоплювати нові сектори і ринки – і в результаті ми скочуємося в “бурштиновий-контрабандний синдром” примітивних секторів, які часто руйнівні для суспільства і довкілля.

Закарпаття чи Полісся могли б розвивати туристичні чи високотехнологічні індустріальні кластери, але замість цього «сірі» сектори видається більш привабливою індустрією.

Але вона не спроможна рухати вперед країну та її економіку.

Не словами, а справами.

Кліматичні інновації часто бувають в доволі нетрадиційних секторах.

Наприклад, в металургії.

Часто саме тут можна зробити найбільший impact (вплив), тому що це доволі брудна індустрія.

Ми наразі маємо дві компанії-переможці програми “Кліматичні Інноваційні Ваучери” з металургійної галузі.

Одна з них, компанія “Символ”, переїхала з Луганська.

Вони розробляють рішення для підшипників ковзання для прокатних станків: компанія виробляє їх з чорного металобрухту замість традиційної бронзи.

Бронза — метал м’який, доволі «брудний» у виробництві, до того ж термін експлуатації залізного підшипника суттєво триваліший, ніж бронзового.

Коли ми в чотири рази підвищуємо термін служби якогось предмету, то його вплив на довкілля пропорційно зменшується: адже нам треба потратити в 4 рази менше ресурсів на виробництво.

Інший проект — це в прямому сенсі космос.

Тут ми маємо справу з титаном.

Його «фішка» в тому, що він дуже міцний і легкий, через це його дуже любить аерокосмічна індустрія - хоч і енергоємний у виробництві та обробці.

Проблема в тому, що ця індустрія любить легкі та компактні деталі.

Щоб зробити будь-яку деталь, в процесі виготовлення витрачається 90% матеріалу, тобто 9/10 титанового блоку, який Boeing умовно б купив, піде в стружку.

Є київська компанія “Червона хвиля”, яка працює в сегменті електронно-променевих гармат для точної металургії.

Вона розробила 3D-принтери, які друкують титаном – а точніше, титановим дротом.

Зараз вони проходять пілотні випробування в Airbus та інших аерокосмічних компаніях.

Якщо ти отримав деталь не зі станка з числовим програмним управлінням, а з 3D-принтера, то обсяг титанових відходів скорочується втричі.

Якщо взяти логістичний напрямок, то там є дві цікаві компанії.

Одна розробляє рішення для “Укрпошти” з управління корпоративною енергоефективністю.

Цей продукт дозволяє вести статистику енергії, яку споживає кожне відділення в країні, та отримавши аналітичні дані планувати заходи з енергоефективності.

В масштабах Укрпошти – це дає величезну економію.

Великий логістичний оператор Meest Express розробив математичний софт для управління вуглецевим слідом свого транспорту.

Спочатку вони зробили аудит по викидах, і в результаті з’ясували, що найбільший тиск на клімату в діяльності їхньої компанії спричиняє магістральна логістика.

Фактично Кліматичні Ваучери для них профінансували так звану «зелену математику».

Оптимальний розрахунок маршруту і оптимізація завантаження фур дозволяє наприклад, підвищити коефіцієнт завантаження з 40% до 80%.

А це означає менше фур (і вихлопних труб) на дорогах.

Також система розраховує завантаження фур таким чином, щоб поставити на маршрут машини з мінімальними викидами на кілограм посилки.

І хоч система нещодавно введена в експлуатацію, вона вже показує хороші результати.

Текст: Діана Давітян, Олена Колтик.