"Свого кандидата по газеті вибрала. Нам тут роздають"

— Не сподіваюся, що зміниться щось на краще, але проголосував за Юльку.

Я і ті года за неї був.

Нема кому вірить.

А вона трошки порядочна, наче, — говорить 70-річний Анатолій Коляда.

Він — невисокий, із червоним носом.

Сидить на ґанку.

Показує, як пройти до дільниці в Черкаському геріатричному пансіонаті.

31 березня голосування тут починається після сніданку о 8:00.У закладі проживають літні люди, ветерани війни та праці, інваліди, у тому числі з психоневрологічними захворюваннями.

Їх цілодобово доглядають.

Кімната для голосування розташована на першому поверсі, біля їдальні.

Стіл членів комісії накритий рожевою скатертиною, кабінки закрили червоною тканиною.

Позаду висить плакат з історичними діячами і жовто-блакитна мальована стрічка.

Медсестри заводять людей у кімнату.

Не більше чотирьох-п'яти осіб за раз.

Неходячих викочують в інвалідних кріслах із ліфту.

Паспорти кожному приносить секретарка з кабінету директора.

У кімнаті чути тютюновий дим — директор курить на балконі кабінету.— У нашому закладі перебуває 152 особи — 82 жінки, 63 чоловіків.

Ще семеро — у психоневрологічному відділенні, — говорить директор 33-річний Сергій Шевчук, повнолиций, червонощокий.

Біля членів комісії жартує та розповідає анекдоти.

— У наш заклад люди потрапляють на підставі висновків спеціальної комісії.

75 відсотків пенсії перераховують державі, а 25 видають їм на руки.

Рішення про перебування в закладі завжди добровільне.

Якщо людині тут не подобається, вона може піти.

Люди тут живуть і по 35 років.

Аж до смерті.

Є ті, яким 103 роки відсвяткували.— Кандидат должен быть рабочим, чтобы не говорил, а делал.

Ну и образованный.

Языки знал.

Чтобы страну за рубежом мог представлять, — говорить Катерина Іванівна, інтелігентна жінка у чорному костюмі в тонку білу сміжку.

— Я уже проголосовала.

Просто сижу.

А что в комнате делать? Я из Луганской области.

Дочка тут в Черкассах четыре года.

Голосовала за луганского кандидата.

Он мне вчера позвонил.

Говорит: "Екатерина Ивановна, вы знаете, за кого от луганчан нужно голосовать? За Бойко".

За него и проголосовала.

Не хватило мужества спросить, как он меня нашел?— Комасько Георгій, — простягає паспорт 73-річний чоловік із ковінькою.— Так ми з вами однофамільці, — говорить 55-літня Алла Іванівна.

Показує, де підписатися, і відриває бюлетень.

— Тримайте.

Хай вам Бог помагає, проходьте в кабінку.— Поставив галочку "ні за кого", — розповідає Георгій Іванович після голосування.

— Я водієм в автобусному парку робив.

Хороший заробіток був, по Черкасах ніде такого не було.

Уже шість років тут.

Сам напросився.

Є один син, але він безобразник.— Працюю шість років санітаркою, — розповідає 39-річна Оксана.

Світло-русява, в білому халаті.

Прізвище не називає.

Привезла на візку чоловіка без ніг.

Чекає біля кабінки.

— Робота непроста.

Але до людей звикаєш.

І вони прив'язуються.

Буває, ждуть твоєї зміни.

А до капризів їхніх, то це, як і вдома до батьків чи інших родичів, — знаходиш підхід.— Я свого кандидата по газеті вибрала.

Нам тут роздають, — говорить 78-річна Катерина Рак.

Запнута у жовтогарячу вовняну хустину.

— Три роки тому сюди переїхала із Сахнівки Корсунь-Шевченківського району на Черкащині.

Працювала дояркою.

У мене з чоловіком своїх дітей не було, а в сестри аж четверо.

То вона нам дівчинку одну віддала, Олею звали.

Вона в нас виросла, вийшла заміж, двох синів народила.

Її чоловік помер рано, і далі ні з ким не складувалося.

Щоб онукам квартиру купити в Черкасах, я з дідом почали свиней, корів та бичків тримати.

Хати наші дві продали.

Але Оля померла від раку.

А онуки мене сюди оприділили.

Рідко навідуються.

Об 11:40 урни несуть до лежачих підопічних.

Їх близько35 осіб.

Медперсонал не пускає зайти без халатів та масок.