«Це найбільш переоцінене місце в світі»: український програміст про життя та роботу в Кремнієвій долині

Олекса Шум.

04/19/2019 - 16:00.

«Це найбільш переоцінене місце в світі»: український програміст про життя та роботу в Кремнієвій долині.

Кремнієва долина вабить, але не може завоювати ваше серце настільки, щоб вимкнути критичне мислення.

Історія простого програміста з України.

Український програміст Олекса Шум, який вже більше шести років живе та працює в Кремнієвій долині та Сан-Франциско, поділився власним враженням від цього місця, а також розповів, чому воно підійде далеко не всім.

Мекка всіх айтішників, стартапи, єдинороги, IT-гіганти, інвестиції, драйв, чудова погода, океан, серфінг, міст Золоті Ворота і такий самий парк — так-так, це Кремнієва долина та Сан-Франциско.

Багато екрану перевели, розказуючи про неймовірні можливості та унікальну атмосферу цього сакрального місця.

Люди виїжджають, роблять це життєво важливою подією, їх поплескують по плечу і скупою сльозою проводжають у краще майбутнє.

На тих, хто повернувся, косо дивляться і крутять пальцем у скроні.

«Амерікан дрім» не для кожного.

Не заперечуватиму всі загальновідомі плюси — вони є, і їх немало.

Але картина не повна, якщо не зауважити мінуси, які часто зручно «забувають» автори.

Дісклеймер — досвід власний, всі висновки суб’єктивні.

Не претендую на істину — просто ще один погляд на життя та роботу в Долині та Сан-Франциско.

Описані враження стосуються роботи у великій компанії, досвід у стартапі буде іншим.

Почнемо з тих, кому, на мою думку, Долина і Сан-Франциско підходять:.

Ви в ІТ,.

Молодий/а та неодружений (незаміжня),.

Вам нормально ділити житло із кимось,.

Ви сім‘я, обоє працюєте, діти не в планах,.

Робота для вас на першому місці і вам підходить work/life дисбаланс сильно в сторону роботи,.

Вам подобається жити в маленькому містечку, або ви готові миритися з мінусами Сан-Франциско,.

Ваша ціль — працювати на когось або робити стартап і підняти грошей у інвесторів (тут в ідеалі мати офіси в Україні і в Штатах, як це роблять Grammarly, Ring, Petcube, People.

Відомий факт, що тут гарні зарплати.

Це дійсно так.

Можете самі оцінити — дослідження за 2018 на Levels, Glassdoor, або в цій таблиці.

Senior Software Engineer може розраховувати на $120-180 тисяч бази плюс близько 15% від цієї суми бонусами — опціонами, кешем чи акціями.

Різниця в порівнянні з іншими локаціями у Штатах, Європі чи Канаді відчутна.

Для прикладу, в Facebook, при трансфері з Лондону в Долину, ви отримаєте більшу зарплату, ніж ваш лондонський менеджер.

Візи та грін-картка.

Якщо ви не виграли грін-картку в лотерею, то в США поїдете за візою.

Стандартні варіанти — Н1В чи L.

Ще є віза О для особливо обдарованих, але я не знаю нікого, хто б її отримав.

Ви не можете вважати себе вільною людиною, поки ви на візі.

Якщо це Н1В, то ваша дружина чи чоловік працювати не зможе.

Зате можна вільно змінювати роботу.

Водночас віза L прив’язана до роботодавця, зате дружині/чоловіку можна працювати.

Втрата роботи позбавляє вас права на проживання у Штатах.

Залежно від домовленостей із компанією та удачі, грін-картку можна отримати через 2-6 років.

Це дасть вам право змінювати роботу, ваша половинка теж зможе працювати, а також дозволить перебувати у країні без роботи.

Але є одне але.

Постійні резиденти Штатів платять податок на будь-який дохід.

Зароблений у будь-якій точці світу.

Це набагато більша проблема, ніж здається.

Прогресивний податок незвично сильно б‘є по кишені після наших 5%.

Відніміть 28-36% відсотків від своєї ЗП.

Отримали бонус? Податкова любить таких.

З вашого бонусу вирахують ще більше — приблизно 50%.

Ось податковий калькулятор для Каліфорнії.

Якщо ви маєте «грінку» чи отримали громадянство, то оподатковується весь ваш дохід, зароблений будь-де у світі, незалежно від того живете ви у Штатах, чи ні.

А що якщо податок не платити? Рано чи пізно ви потрапите на аудит, і вам пригадають усе.

Можна пожити в Штатах і відмовитися від громадянства.

Але якщо ви провели тут 8 із останніх 15 років, то вам потрібно сплатити exit tax — 20% на всі активи.

Акції та опціони.

Публічні компанії видають співробітникам акції, непублічні — опціони.

Зазвичай вестінг на 4 роки, розклад — перший рік у кінці року , а потім помісячно.

Акції ліквідні і ви ними розпоряджаєтесь.

Опціони інша справа — це ваше «право» викупити акції у майбутньому за фіксованою ціною.

Тобто коли компанія вийде на ІРО чи коли її хтось купить.

Якщо ж ви звільнилися до цього, то на вас чекає неприємний сюрприз — ви зобов’язані відмовитися або викупити свої стоки за ціною, яку ви фіксували у визначений термін (зазвичай 90 днів), плюс заплатити податок на збільшення цінності ваших стоків.

У 2015 році Зака Холмана, одного із перших працівників Github, звільнили.

Перед ним постало завдання — знайти шестизначну суму за 90 днів, для того щоб реалізувати свої опціони.

У Github був екзіт минулого року, тому сподіваюся, що Зак вже мультимільйонер.

Випадок мого колеги, що перейшов до нас із стартапу, не такий вдалий.

Він при виході витратив усі свої заощадження та заклав будинок.

А стартап прогорів.

«Разом і до кінця» у стартапі це не просто слова — піти до екзіту ще й дорого, особливо якщо стартап успішний.

Зазвичай ті, хто йдуть зі стартапів через два роки, просто не вірять в екзіт.

Вища ліга.

У Сан-Франциско та Долині працюють такі ж люди, як у Києві.

Так, в абсолютній кількості мега-крутих більше.

Але й конкуренція за топ-талант шалена.

Не очікуйте, що навколо вас будуть працювати одні генії.

На співбесіди приходить дуже різна публіка.

Не рідкість, що кандидат на senior позицію на Node.

js сервер підняти не зможе, чи не знає як замикання працюють в Java.

Зате базове знання computer science вище, ніж у нас.

Мітапи та конференції нічим не відрізняються від тих, що проводяться у нас чи в Європі.

Київський BeerJS тут називається WaffleJS — рівень докладів такий самий.

Я активно ходив перші півроку після приїзду, а потім забив.

За контентом краще йти в You.

Tube, а нетворкінг ефективніший через Twitter та пошту — на мітапах та конференціях багато випадкових людей.

Розповсюджений тут і синдромом самозванця, який властивий нашим спеціалістам.

Загалом, якщо вирішили попрацювати за кордоном — це нескладно, усі двері відчинені.

Ваші конкуренти на місце такі самі люди, як ви.

Корпоративна культура.

Вечірки та тім-білдінги залежать від організаторів.

Тут як пощастить.

Класична американська штука — happy hour, де вам пропонується вечір п’ятниці провести з колегами.

Розмови за піцею та пивом і балачки про погоду.

Компанії направляють шалені ресурси, щоб ви відчули, що це більше, ніж просто робота, може, навіть, скажуть, що це «сім‘я».

Але бізнес є бізнес.

Звісно, у вас будуть дружні стосунки із колегами, а поруч приємні у спілкуванні та відкриті люди.

Але декларація компанією сімейності — це поганий сигнал.

Насправді компанія просить вашого до неї ставлення, як до сім’ї.

Якщо ви втратили працездатність, не очікуйте на пожиттєве забезпечення (так вчинила б сім‘я).

Це екстремальний випадок, але є багато більш приземлених способів з вами попрощатися — не дійшли згоди щодо зарплатні, не вписалися культурно, невдалий жарт, навіть пост у персональному блозі.

Бенефіти, що їх надає компанія, теж спрямовані на вашу лояльність.

Чим більша компанія, тим вони кращі.

Триразове харчування, снеки, страховка, спортзал, безлімітна відпустка, кафе, навіть пральня й перукарня в кампусі.

Це все дуже розбещує.

За перший рік я набрав 7 кг, і я не один такий.

Діловий етикет.

Ми прямі, говоримо те, що дійсно думаємо.

Місцевим це рве шаблон, їм ви будете здаватися грубими.

Напряму комунікувати не прийнято.

Коли щось не влаштовує, людина потерпить, а потім просто піде до вашого менеджера.

Наприклад, колегу дратують ваші жарти.

Від нього ви про це не дізнаєтеся.

Він піде до вашого менеджера, а з вами буде спілкуватися як завжди.

Не подасть і виду.

А потім виховна робота — «на тебе була скарга — не скажу від кого та на що, але будь уважнішим до своїх жартів».

Думай, перед тим як говориш — дуже корисне правило, особливо тут.

Теми політики, релігії, гендеру, орієнтації краще оминати.

У Netfix є правило, яке забороняє дивитися в очі людям 5 секунд та більше — може бути розцінене як сексуальний харасмент.

Тим, у кого низький рівень толеранції, буде важко.

Будьте відкриті до того, що вашим можливим колегою буде чоловік з макіяжем у жіночій сукні.

У групі раз на кілька місяців з’являються пости, що Джон тепер Джесіка, і вона зараз проходить непростий етап становлення.

Ставлення до роботи.

Інформаційний бабл — щодня в заголовках новий стартап, компанія підняла раунд інвестицій, або готується до виходу на ІРО, презентували нову версію продукту, репортували рекордні показники, а ось цих щойно купили.

Це заряджає енергією, відчуваєш, що щастя/екзіт/гроші/слава так близько.

А ще формує світогляд та ставлення до роботи.

Люди щиро вірять у місії малих та великих компаній, йдуть у щойно профінансований стартап, тому що це переворот та революція в Х, щось, чого досі ніхто не робив, наступний Uber для Х.

Founders mentality — це коли ти, будучи працівником, відносишся до компанії як фаундер, вона частково твоя.

Це породило незвичний культ — хастлерів.

Люди, для яких робота з 9 до 5 не варіант.

Вони на роботі 24/7.

Посидіти довше і доробити фічу, попрацювати на вихідних, щоб підготувати реліз, ще трохи попрацювати вдома, бути доступним в месенджерах/мейлі у відпустці — це не понаднормова робота, це нормально і нерідко компанії цього очікують.

Робочим тижнем по 50-60 годин нікого не здивуєш.

А найдивніше те, що незрозумілим чином це набуло позитивного забарвлення.

Люди пишаються тим, скільки працюють, як вкладаються.

Хтось заряджається Red.

Bull-ом чи кавою, а комусь допомагають нейростимулятори (ноотропіки).

Найпоширеніші — модафінил та адерал.

Мені не відома статистика, але це не рідкість — мені адерал рекомендувала колега.

Надмірний стрес та віддача себе роботі без належного контролю призводять до вигорання.

Я вигорів через 2 роки — відсутність енергії, інтересу до життя, депресія.

Випало кілька місяців ефективної роботи.

Допомогли візити до психотерапевта та біг, хоча є й альтернативна медицина — гриби та ЛСД.

Після повернення в нормальний стан я вирішив, що воно того не варте.

Founders mentality — брехня.

Реальність така, що ти просто продаєш свої години (обмежений ресурс) за гроші.

Як не вкладайся, скільки не працюй — ти будуєш чиюсь компанію, а не свою.

Навіть фаундери (фанатичність яких я можу зрозуміти) у власному стартапі на гачку, якщо в нього інвестували — рости чи помри.

З того часу мій підхід кардинально змінився — більше дисципліни, поваги до власного часу, розуміння, що робота – це просто робота.

Час для друзів, спорту та подорожей.

Понаднормова робота стала винятком — 8 годин в офісі цілком достатньо.

Мені далеко до ідеалу — я втрачаю фокус, не такий продуктивний, яким хотілося б себе бачити.

Це постійна війна з собою (яку я нерідко програю), але рух до збалансованого життя, кращий за хаотичний, деструктивний, неконтрольований хастл.

Стандарт — три тижні відпустки (15 днів).

Є компанії, що надають безлімітну відпустку.

За результатами досліджень люди в таких компаніях використовують ще менше.

Працює інстинкт — я не можу бути в відпустці більше, ніж мої колеги.

Державні свята додають ще 5-10 днів, залежно від компанії.

Мені не так цікаво провести відпустку в Україні — світ величезний та неймовірно красивий.

Це теж варто врахувати, якщо ви соціально прив’язані до України.

Де жити.

Тут три основні варіанти.

Кілька містечок, що розташовані вздовж хайвею, формують Долину.

Міста зовсім маленькі — наприклад, населення Пало Альто 67 тис.

(Бориспіль), Маунтін В’ю — 80 тис.

І однакові — 2 км центральної вулиці, де можна прогулятися, поїсти чи розважитися.

Більше нічого цікавого, просто спальні райони з красивими дорогими будинками.

А, і вам знадобиться машина — публічний транспорт у Долині фактично відсутній.

Якби я вибирав між Києвом та Борисполем — я б жив у Києві.

Так і тут — Долина не для мене.

Іст Бей (Окленд/Берклі і кілька маленьких міст).

Альтернативний варіант для тих, хто працює в Сан-Франциско, але жити там не хоче.

Це мікс мінусів Долини та СФ.

А ще, Окленд регулярно входить до топ рейтингів за небезпекою проживання.

Кращий із варіантів для мене.

Відносно велике місто (900 тисяч населення), активний та живий центр, є місця культурного інтересу — нічне життя, бари, музеї, театри тощо.

Тут не відчуваєш себе в селі.

Сонячна Каліфорнія — це не про Сан-Франциско.

Тут часті тумани, червень один із найхолодніших місяців, вересень теплий, а з грудня до квітня дощі.

Сезони два — йде дощ, чи ні.

Літа в нашому розумінні немає (воно є в Долині).

Спека 25+ — два тижні на рік.

Футболка та шорти ввечері ще більша рідкість.

Решту часу тут 10-25 градусів, причому такий перепад температур може бути протягом одного дня.

Всі мають куртки, або жилетку з собою.

Я ненавиджу холод, але в Україні надія на весну та літо гріла душу взимку.

Тільки тут я зрозумів, як я насправді люблю сезони.

Все, що ви чули — правда.

Тільки все ще гірше.

Про купівлю житла не йдеться.

Середня ціна будинку більше мільйона, квартири — починаючи із $600 тисяч.

Тут можете пошукати самі.

За відносно пристойну однокімнатну квартиру будьте готові віддати $3500-4000 на місяць.

Додайте ще депозит в розмірі 1,5-2 місяці.

Заїзд легко обійдеться в $10000.

Вона, до речі, в більшості випадків буде порожня.

Знайшли, що шукали, готові заплатити, але й тут не все так просто.

Спочатку подаєте анкету (звісно платну), і потім власник обиратиме серед бажаючих.

Часто люди ділять двокімнатну квартиру на двох/дві пари.

Мені вистачило гуртожитку в університеті.

А що з дешевими квартирами? Моя перша студія коштувала $2800 (так — це дешево).

Два роки тому, після того як я з’їхав, її здали за $3200.

Це був 30-квартирний кондо, побудований у шістдесятих.

Відносно в центрі міста, всього 30 хвилин до офісу на тролейбусі.

У квартирі не було посудомийки та пралки, а ще не було балкону.

До речі, в квартирі за $4000 вам теж не гарантовано пралку (посудомийка буде).

Ще варто додати комунальні платежі ($75-150), мобільний ($50), інтернет ($50) та парко-місце для машини (~$250).

І ще, старі будинки Сан-Франциско мають запах.

Будинок, квартира в ньому, клозети, де висітимуть ваші речі, ваші речі і ви сам/а — все пройдеться запахом.

Найближча аналогія, щоб передати словами — запах мокрого дворового пса.

З часом звикаєш, але щоразу повертаючись із подорожі, отримуєш удар у ніс.

І на довершення — картонні стіни та нульова звукоізоляція гарантують, що ви почуєте усі розмови та сварки сусідів, і не тільки це.

Є мінімум три причини такого сумного стану із житлом:.

Незважаючи на ціни, сюди всі їдуть за високими зарплатами.

СФ дуже консервативно розбудовується.

Новобудови в тих районах, де некомфортно жити — постіндустріальні, або неблагополучні.

Більшість житла — старі картонні будинки.

Це правило, яке обмежує орендодавця в тому, на скільки в рік можна підняти ціну.

Актуально для житла, збудованого до 1979 року.

Ця ніби хороша ідея обмежує вільне ціноутворення, тому ви будете платити $3000, а ваш сусід, що живе в будинку 20 років — $500.

Всього в СФ більше 60% житла на рент-контролі.

Відсутність пральних машин у квартирах та культура прання у США для мене була шоком.

Два роки тому я переїхав в квартиру з пралкою, але мене й досі в піт кидає, коли згадую.

Травма на життя.

І вони ще називають себе країною першого світу?.

Де прати речі:.

У власній пральній машині, як цивілізована людина.

Але це навряд, квартир із пральними машинами тут 10%.

Поставити свою забороняє контракт (щось про погані труби).

Здати речі в пральню.

За вас виперуть, відпрасують та охайно складуть.

Це не дешево, але краще ніж варіанти нижче.

Пральна кімната на поверсі, або в підвалі будинку.

Доведеться прати білизну там, де сусід прав свої білизну/килим/брудний одяг дитини.

В той час я заздрив кожній родині із 90-их, що мала популярну тоді радянську пральну машину «В‘ятка».

Публічний ландромат.

Це філіал пекла на землі.

Вам пропонується ділити машини із людьми різної вдачі.

Якщо пощастить, то це такі ж невдахи як ви, теж небайдужі до гігієни, просто заручники ситуації, а якщо удача не на вашому боці — до вас нею користувався бомж, або людина, для якої прати взуття чи собачу підстилку — це нормально.

Дезінфекція була невід‘ємним ритуалом моїх походів в ландромат.

Я завжди сподівався на краще, але з моєю вдачею — це точно був безпритульний.

Навіжені та безпритульні.

Сказати, що це проблема — це не сказати нічого.

Я з розумінням ставлюся до людей.

Усіх може спіткати лиха доля, сьогодні ти програміст, а завтра живеш у картонній коробці із простягнутою рукою.

Але місто створило умови, які магнітом ваблять безпритульних та навіжених з усієї країни.

Є легенда, що проблему безпритульних у Нью-Йорку тодішній мер вирішив, просто відправивши їх автобусом до Сан-Франциско.

Місто витрачає на кожного безпритульного $3000 на місяць та має достатньо інфраструктури — притулки, місця видачі їжі та безпечного прийому наркотиків.

Я за соціальні проекти, я за те, щоб частина моїх податків йшла на допомогу незахищеним верствам населення.

Але у відповідь я б хотів почуватися в безпеці.

Тут цього немає.

Переважну частину безпритульних складають навіжені чи наркомани.

Гетто в самому центрі міста — район Тендерлойн, де огидно знаходитися вдень та небезпечно в темний час доби.

Але вони всюди — просто десь концентрація менша, десь більша.

Більшість не агресивні — зазвичай вони перебувають у своєму світі, де на них може хтось напасти — сцени криків та боротьби з невидимими демонами звичайна річ.

На вас можуть накричати, спробувати зловити вас на велосипеді, або просто плюнуть.

Є серед них і любителі тусуватися на дитячих майданчиках.

Ніхто не соромиться вживати наркотики на тротуарі в центрі міста чи в транспорті.

Припаркувалися в центрі, але залишили куртку/рюкзак у машині — рано чи пізно вам розіб’ють вікно.

Наявність цінностей у машині не є обов’язковою, може просто не пощастити.

Лайфхак від бувалих — почепити на вікно записку «в машині немає ніяких цінностей».

З супермаркету можна винести все що завгодно, і їм за це нічого не буде.

Персонал просто робить вигляд, що нічого такого не відбувається.

Копи теж не чіпають — тут діє правило непокарання за крадіжки в супермаркетах, якщо вони з безвиході.

Сан-Франциско та Долина дуже ліберальні та толерантні.

Тут кожен може бути собою, виглядати як завгодно та має повну свободу самовираження — ніяких осудливих поглядів чи коментарів.

Комфортно почуваєшся в суспільстві незалежно від статі, кольору шкіри чи орієнтації.

Нам є чому повчитися — в нашому суспільстві досі всі роблять вигляд, що ніяких ЛГБТ нема, якщо закрити очі чи спробувати заборонити парад.

Але і їм у нас є чому вчитися.

Толерантність тут нерідко переходить у повну байдужість.

У транспорті хтось косяк запалив, чи крек курить — робимо вигляд, що цього немає.

Йдеш тротуаром, а хтось сідає між машинами справити нужду — відвертаєш очі і йдеш далі.

Зробити зауваження неадекватному поводженню — ні-ні, всі як в рот води набрали.

Рівень медичних установ та персоналу хороший, але медична система США справедливо вважається найгіршою з розвинених країн.

Причин кілька, одна з них — медичні послуги космічно дорогі.

Без страхування нікуди.

Великі компанії компенсують повну вартість у хороших провайдерів (біля тисячі доларів на місяць), менші — частину, й умови можуть сильно відрізнятися.

Система страхування складна та не означає, що ви не будете нічого платити з кишені.

Історії людей про лікування зламаної руки за $20000 чи виклик швидкої за $3000 — не рідкість.

Народження дитини — дороге задоволення.

Ціна коливається від $5000 до $35000, звісно, частину вам відшкодують — залежить від вашої страховки.

Загалом, тут краще не хворіти.

Публічний транспорт.

Невелике метро, автобуси та тролейбуси.

Бонус — красиві старі трамвайчики та кілька фунікулерів, мінус — безпритульні полюбляють деякі маршрути.

Крім звичних Uber та Lyft, є прокати велосипедів та електросамокатів.

Машини в мене немає, орендую для поїздок — це дешевше, машини хороші і не шукаєш, де запаркуватися.

Дитячі садки та школи.

У мене дітей немає, тому розповім зі слів друзів.