Християни східного обряду святкують Вербну неділю

Християни східного обряду в неділю, 21 квітня, відзначають Свято Входу Господнього в Єрусалим, або, як його ще називають у народі, Вербну неділю.

Згідно із християнським вченням, цього дня, за п'ять днів до свого розп'яття, Ісус в'їжджав до Єрусалима на віслюку, і миряни устеляли перед ним дорогу пальмовим листям.

Свято має кілька назв: його називають Тиждень Ваій чи Квітковий тиждень, а з часів Русі - Вербна неділя - від традиції віруючих приходити у цей день до церкви з гілками верби, тому що вона перша сповіщає про прихід весни.

Урочистий вхід Ісуса в Єрусалим був вступом Його на шлях хресних страждань.

Про цю подію розповідають у своїх Євангеліях всі чотири євангелісти (Матфей.

21,1-11; Марк.

11,1-11; Лука.

19,29-44; Іоанн.

У євреїв був звичай: царі й переможці в'їжджали до Єрусалима на конях або ослах, а народ з пальмовими гілками в руках урочистими вигуками зустрічав їх.

Виконуючи пророцтва Старого Завіту (див.

9,9), Христос саме таким урочистим чином в'їжджав в Єрусалим, але не як Цар земний або переможець у війні, а як Цар, Царство Якого не від світу цього (Ін.

18,36), як Переможець гріха і смерті.

Єврейський народ, що знаходився під римським ярмом, очікував Месію як політичного визволителя.

Усім здавалося, що Чудотворець, який напередодні воскресив Лазаря і колись нагодував 5 тисяч людей, цілком може бути саме тим земним вождем, який приведе свій народ до політичної незалежності і земного царства насолоди.

З тих, хто знаходилися тоді на вулицях Єрусалима, тільки Один Христос знав, що замість земного царства Він приносить людині Царство Небесне, замість позбавлення від земного рабства Він звільняє людину від рабства набагато гіршого - рабства гріха.

Він Один знав, що шлях, усіяний нині пальмовими гілками, веде до Хреста і Голгофи.

Це царське прославляння Христа перед Його смертю Церква згадує для свідчення, що страждання Спасителя були вільними.

Відтак на Вербну неділю в усіх церквах відбувається урочистий обряд посвячення ритуальних гілочок верби після богослужіння.

Повертаючись з відправи, більші гілочки втикали біля дороги чи на городі, щоб освячене дерево пустило коріння.

З верби виготовляли різноманітні речі господарського призначення: кошики, хлібнички, дитячі столики, пристрої для вудження риби (верші), сушниці тощо.

Крім доріг та обійсть, вербу висаджували у полі біля криниць, щоб вода завжди була чистою і холодною, на піщаних пагорбах та яровищах, аби зупинити ерозію грунтів і піскові буревії, обіч річок, щоб зміцнити береги від обвалів та замулення.

Посвячені гілочки затикали також у хліві та стайні «від грому та пожежі», решту ж клали за образи на покуті.

Вважалося, що це дерево допомагає від багатьох недуг і має неабияку магічну силу.

Виганяючи вперше корів на пасовисько, їх обов'язково благословляли свяченою вербою, аби нечисть не чіплялася до тварин.

З дрібніших галузок чи листочків робили відвар або горілчану настоянку - нею лікували від головного болю, пропасниці, гарячки, шлункових хвороб, заживляли рани на тілі, використовували як натирання при ревматизмі.

Такою ж настоянкою зцілювали й домашніх тварин.

Після Вербної неділі нерідко верталося похолодання – «прийшла Вербниця - назад зима вернеться».