13 медійних новинок до «Книжкового Арсеналу», на які варто звернути увагу

Цього року на фестиваль до Києва приїдуть 80 письменників із 30 країн світу, щодня у програмі десятки різнопланових подій… «Детектор медіа» вже розповів, які заходи фестивалю варто відвідати журналістській братії.

Тож черга за традиційною добіркою нон-фікшн-книжок, дотичних до світу медіа.

Із серйозного.

«Як ми пережили комунізм і навіть сміялися» Славенка Дракуліч (Yakaboo Publishing, 2019).

Хорватська письменниця й журналістка Славенка Дракуліч уже знайома українському читачу, який цікавиться історією кінця ХХ століття, книжкою «Вони б і мухи не скривдили.

Воєнні злочинці на суді в Гаазі».

Ще з 1980-х років у центрі уваги публіцистки були жертви й кати воєн у колишній Югославії, політики та ідеології, фемінізм та націоналізм, а також тілесність.

Есеї та репортажі Дракуліч про щоденне життя у країнах соціалістичного табору та посткомуністичних суспільствах публікувалися в багатьох світових виданнях.

Щойно видана книжка оповідає про будні жінок — епізоди як із їхнього приватного життя (наскільки воно могло бути приватним), так і кар’єри та спроб активізму.

Тут багато і про страх говорити, толерування цензури, звички, які формує в людях дефіцит, та все те, що на ще довгі десятиліття лишають по собі у свідомості людей комуністичні режими.

Славенку Дракуліч називають однією з найвпливовіших європейських письменниць нашого часу.

Її точно варто для себе відкривати.

Почати саме з цієї книжки — художнього репортажу про жіноцтво — хороша ідея.

«Справа Василя Стуса.

Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР», упорядник — Вахтанг Кіпіані (Vivat, 2019).

У новій книжці, яку упорядкував історик та журналіст Вахтанг Кіпіані, опубліковано документи кримінальної справи з колишнього архіву КДБ УРСР у Києві.

Справа ця мала 6 томів.

Протоколи обшуків, допитів, листи, статті та інші матеріали щодо долі Василя Стуса стали доступні широкому загалу внаслідок ухвалення декомунізаційних законів.

Це дозволило охочим знайти відповіді на запитання, як і за що його заарештували.

А також хто робив спроби врятувати поета, а хто, навпаки, всіляко цьому заважав.

Крім власне архівних матеріалів ця книжка містить статті укладача та дисидентів Василя Овсієнка та Леоніда Бородіна.

А ще — останні прижиттєві нотатки поета й борця за незалежність України, які вдалося передати на волю.

Навіть тепер, майже за 35 років після смерті Василя Стуса, обставини процесу над ним лишаються гостро актуальним питання в культурному та політичному дискурсі.

Як відомо, адвокатом поета був майбутній політик Віктор Медведчук.

Книжка виходить за кілька місяців до фільму про Василя Стуса «Заборонений» режисера Романа Бровка, який також супроводжує скандал.

Вахтанг Кіпіані називає нове видання «книгою життя і смерті Василя Стуса» і зазначає в передмові, що вона зробить читачів сильнішими.

А отже це мастрид для всіх, хто цікавиться постаттю поета, а також репресивною машиною пізнього періоду СРСР.

«Книга свідчень.

Анатомія російської анексії Криму», упорядниці Анна Андрієвська, Олена Халімон («Критика», 2019).

Ця книжка — авторський проект двох журналісток, які раніше працювали у Криму.

Анна Андрієвська залишила півострів у 2014 році через переслідування російськими силовиками.

Олена Халімон у середині 2000-х років працювала у кримських ЗМІ, а після анексії разом із колегами-кримчанами заснувала в Києві інформаційне агентство «Голос Криму».

Авторки описали як бачене на власні очі, так і історії інших свідків російського вторгнення у Крим і його анексії 2014 року.

Окрім подій тієї буремної весни, у книжці розповідається і про життя мешканців півострова під російською окупацією та правозахисну діяльність активістів, які лишилися там.

Анні Андрієвській та Олені Халімон вдалося також зібрати великий масив спогадів переселенців та колишніх полонених.

Важливо, що розповіді своїх героїв авторки піддали фактчекінгу.

«Жертвам сниться велика воєнна перемога» Мілєнко Єрґовича («Комора», 2019).

Вийшов друком новий переклад доробку відомого сучасного боснійського та хорватського письменника та публіциста Мілєнко Єрґовича.

Український читач уже мав змогу прочитати його художні твори «Срда співає в сутінках, на Трійцю», «Іншалла, Мадонно, іншалла» та «Батько».

Тепер — журналістські хроніки війни в Боснії і Герцеговині в 1993–1995 роках.

Короткі, на 2-3 сторінки, есеї, нариси та замальовки є страшним і водночас чесними зображенням реалій тих років.

Це понад 80 болючих текстів, що проймають до кісток, у яких водночас жевріє надія на мир і загоєння ран.

Кілька з них присвячено роботі медіа: зокрема висвітленню війни сербськими ЗМІ та ціні подачі глядачу новини без контексту боснійськими.

«Доказ змови.

Як Трамп зрадив Америку» Сета Абрамсона («КМ-Букс», 2019).

Услід за «Вогнем і люттю» Майкла Вулффа про реалії Білого дому Трампа українською вийшла ще одна книжка про президента США.

За останні кілька років висувалося чимало підозр у його змові з росіянами до виборів, весь світ стежив за розслідуванням спецпрокурора Роберта Мюллера..

Та часом інформація, що надходила з різних куточків земної кулі, була занадто різною і здавалася неправдоподібно: нелегальні зустрічі в іноземних столицях, секретні записи в московському готелі, проникнення агентів Кремля в найближче оточення Трампа...

Адвокат, професор та колишній кримінальний слідчий Сет Абрамсон вирішив провести своє розслідування, оперуючи лише публічною інформацією.

Йому довелося перечитати масиви новин та нескінченні стрічки в соцмережах і дослідити зв’язки бізнесу Трампа з російськими олігархами.

Врешті автор книжки переконався, що зібрав достатньо доказів того, що домовленість «послуга за послугу» між Трампом і Кремлем відбулася.

Абрамсон пише, що нинішній президент США пішов на цей крок задля фінансової вигоди й таємної допомоги росіян на виборах.

Передмову до українського видання «Доказ змови» написав політичний блогер Олег Пономарь.

Із технологічного.

«Як я була ботом» Юлії Смаль («Комора», 2019).

У новій книжці українська письменниця та блогерка Юлія Смаль — несподівано — розповідає про свій досвід роботи ботом.

Пояснює, в чому його відмінність від троля, флудера та хейтера.

Пише вона і про те, які люди зголошуються на таку роботу й чому вона на це пішла, хоча потім не змогла миритися з таким способом заробітку.

Навіть враховуючи, що їй не доводилося займатися серйозними маніпуляціями, а здебільшого просто поширювати те саме повідомлення багато разів.

Юлія Смаль у максимально доступній для якнайширшої аудиторії формі пояснює, як влаштований інтернет, чим може загрожувати вірусна реклама та скандали в соцмережах.

Радить, як уберегтися від онлайн-шахрайства та зберігати здоровий глузд, працюючи з великою кількістю інформації.

Словом, вчить інформаційної гігієни.

Звісно, в наших реаліях це гостро затребувана книжка.

Тим паче приємно, що — від українського бота, ой, тобто автора.

«Натисніть “Оновити”» Сатья Наделли («КМ-Букс», 2019).

Ця книжка — автобіографія головного виконавчого директора Microsoft Сатьї Наделли, поєднана з його роздумами про майбутнє технологій.

Передмову до неї написав Білл Гейтс.

Наделла, який очолив корпорацію 2014 року, розповідає про дитинство в Індії, переїзд до США, про свій шлях інженера та навчання лідерства.

Автор докладно зупиняється на історії трансформації компанії та намагається спрогнозувати, що буде далі з Microsoft, технологіями штучного інтелекту, AR/VR та квантовими обчисленнями.

Є тут і поради щодо ведення бізнесу після своїх значно попередників — Білла Гейтса та Стівена Балмера, та навчання гнучкості у прийнятті стрімких змін, яких із кінця ХХ століття переживає людство.

На думку Наделли, підприємцям нашого часу критично важливо не триматися за старе, а розвинути в собі вміння «оновлюватися» й повсякчас шукати нові ідеї.

А ще автор акцентує на важливості емпатії в сучасному світі.

Книжка має сподобатися шанувальникам бізнес-літератури та історій успіху.

Із літкритичного.

«Стежачи за текстом» Костянтина Москальця («Видавництво Старого Лева», 2019).

До «Книжкового арсеналу» вийшла друком збірку критики та есеїстики відомого з 1990-х українського поета, публіциста, перекладача та музиканта Костянтина Москальця.

Читач, який скучив за метким словом цього літкритика, зможе прочитати його стилістично довершені тексти про творчість Ігоря Римарука, Івана Малковича, Миколи Рябчука, Григорія Чубая, Олега Лишеги та інших літераторів.

Принагідно згадуються у «Стежачи за текстом» і постаті зі світової літератури: від Германа Гессе до Владіміра Набокова та Генрі Девіда Торо.

Есеї стосуються різних тем: від жанру дзуйхіцу до спостережень на вокзалі в Бахмачі, від роздумів над плинністю часу до постійної потреби пошуку себе справжнього.

Приємне й комфортне інтелектуальне читання, яке хочеться дозувати, щоби книжка подовше не закінчувалася.

«Окололітературне: усе, що ви хотіли знати про сучасну українську літературу» Тетяни Трофименко (Vivat, 2019).

Ця книжка — свого роду протилежність до збірки Костянина Москальця.

Критикеса (саме так Тетяну Трофименко величають у літературній тусовці) не раз накликала на себе гнів ображених її відгуками авторів.

Вона розповідає, що почала ділитися враженнями від творчості сучасних українських письменників у ЖЖ, й відтоді безстрашно продовжує це робити у своєму ґонзо-стилі: гостро, емоційно та часом безжально.

«Окололітературне» позиціонується не як збірка раніше опублікованих рецензій (хоча частково нею і є), а як анатомічний атлас сучукрліту останніх десяти років — тексти тут розміщено у хронологічній послідовності.

Є, однак, і дещо на додачу: екскурс в історію літературних стилів та напрямків від Х до ХХІ століття, бачення завдань критики минулого й сьогодення.

Ну й насамкінець не обійшлося від класифікацій: до уваги читача — сім жіночих образів у сучасній українській літературі та паноптикум сучасних українських письменників, яких Тетяна Трофименко також нарахувала сім.

Читання для занурених у літературний процес — і невразливих до висміювання ваших улюблених письменників.

Із корисного.

10 хибних уявлень про світ, і чому все набагато краще, ніж ми думаємо» Улі Рослінг, Ганса Рослінга, Анни Рослінг-Рьонлюнд («Наш формат», 2019).

Ганс Рослінг — професор, доктор медицини, Уля Рослінг та Анна Рослінг-Рьонлюнд — розробниці програми для візуалізації даних, у цій книжці вони звертають увагу на типову для людей схильність «згущувати фарби», уявляючи світ страшнішим, жорстокішим і безнадійнішим, ніж він є.

А медіа тиражують такі уявлення, роблячи, звісно, акцент на негатив.

Спершу читачу пропонують пройти текст із 13 питань і доводять, що навіть шимпанзе відповіли би правильніше.

Чому? Бо люди сприймають на віру безпідставні узагальнення й відверто неправдиві повідомлення, які весь час повторюються у ЗМІ.

Це відбувається через ірраціональну природу мислення та драматичні інстинкти.

Розібравши причини проблеми, автори беруться озброїти читача інструментами для критичного сприйняття інформації й вирізнення в ній фактів.

Автори доводять, що факти свідчать, наприклад, про доступнішу, ніж раніше, освіту й медицину, збільшення тривалості життя людини й зменшення кількості авіакатастроф.

Для медійників «Фактологія» також буде корисною — і щоб не ловитися на ту саму вудку, що і їхня аудиторія, і щоби самим нарешті припинити годувати її жахастиками й відповідальніше ставитися до своєї роботи.

«Всі крапки над “І”сторією: Сторітелінг для сценаристів, письменників та блогерів» Сергій Гаврилов (Phabulum, 2019).

Усе більше українського нон-фікшну виходить друком, зокрема й навчального спрямування.

Сергій Гаврилов — автор, сценарист («Микита Кожум’яка»), режисер (програми «Кориснi Пiдказки» і «Казка з татом») узявся поділитися своїми секретам вдалого сторітелінгу.

Він пояснює, як через історію можна подавати інформацію максимально стисло і структуровано, та водночас емоційно й образно.

Сергій Гаврилов вчить, як пропрацювати ідею й тему, створити фабулу й сюжет, а потім — героя й конфлікт, побудувати структуру на 9 опорних точках….

Імпонує, що у книжці є особисті лайфхаки автора, багато прикладів і, найголовніше, практичні вправи, які допоможуть упорядкувати думки й будувати оповідь.

А ще — цитати видатних майстрів історій.

Сторітелінг — це справді непросто: з цим погодиться кожен, хто заробляє на життя креативом.

І тут завжди й кожному є чого повчитися.

Із лайтового.

Країна зсередини» («Видавництво Старого Лева», 2019).

Майже три роки тому журналіст, блогер та мандрівник Богдан Логвиненко запустив медіапроект подорожей-експедицій Україною Ukraїner.

Йому захотілося показати цікаві й унікальні місця, а також непересічних людей рідної країни зарубіжній аудиторії.

Публікації мультимедійного проекту зацікавили тисячі людей — контент майже від початку почали перекладати іноземними мовами, а до Ukraїner долучилися кількасот волонтерів: редакторів, операторів, монтажерів, дослідників, дипломатів.

Ця книжка-альбом в аналоговому форматі фіксує найяскравіші моменти з мандрівок різними історичними регіонами України: Волинь, Донбас, Галичина, Закарпаття, Слобожанщина…Подорожі змінювали авторів проекту й долі їхніх героїв: варто лише згадати літнього скульптора Валерія із села на Полтавщині, чия мрія — побувати в колисці скульптури Греції — здійснилася.

Країна зсередини» — направду дуже красиве, подарункове в найкращому розумінні цього слова видання, — завдяки мальовничим фотографіям.

А ще зручно, що тут є qr-коди, які миттєво дозволяють дізнатися про те чи інше місце чи героя більше.

Наступний крок — переклад англійською, правда ж?.

«Рік хюґе по-данськи.

Секрети найщасливішої країни у світі» Гелен Рассел (Vivat, 2019).

Гелен Рассел — британська журналістка, на той момент редакторка Marie Claire (успішна!) наважилася розірвати замкнене коло життя «робота (омріяна!) та дім (чудовий!)», яке в сукупності з поки нездійсненою мрією про дитину довело її до депресії.

Її чоловік отримав роботу в Lego у країні із сукупною кількістю населення, як у Північному Лондоні, де вони жили.

Подружжя переїхало до Данії, цієї країни-інтриги, мешканців якої вважають найщасливішими у світі.

І Гелен Рассел взялася досліджувати, чому.

Читати спостереження авторки цікаво: щось із реалій життя в Данії смішить, щось захоплює й тут і зараз це хочеться запровадити в Україні, щось дивує й не подобається.

Підкуповує, що авторка не співає дифірамби країні, в якій лишилася жити: вона достатньо критична.

Розповідає про дуже різні моменти: систему освіти й медицини, підхід до виховання дітей і ставлення до жінки, графік роботи й улюблене дозвілля в данців, та навіть той-таки скандинавський дизайн інтер’єру.

А наприкінці дає десять порад, як жити по-данськи.

Написана легко й талановито, книжка виявилася успішним дебютом — на хвилі уваги до «х’юге», «лагома» та інших привабливих абстракцій.

Є тут і особистий гепі-енд.

І так, будьте готові до того, що історія Гелен надихне вас купити квиток до Копенгагена, щоби скласти про цих дивовижних данців своє враження.