Вивіз заручників з пекла: маловідомі подвиги Грицака в АТО

6 червня Верховна Рада України відхилила подання нового президента України Володимира Зеленського щодо відставки голови Служби безпеки України Василя Грицака.

За його відставку проголосували лише 78 депутатів.

Про внесок Василя Грицака в історію російсько-української війни розповідають на сторінках “УКРОПу”.

2 червня 2015 року Василь Грицак призначений головою Служби безпеки України.

Його підтримали 340 депутатів Верховної Ради.

Василь Грицак не очікував отримати Героя України.

Як стверджують поінформовані джерела з близького оточення голови Служби, Грицак з певним здивуванням сприйняв цю звістку, вже тривалий час його стосунки з Петром Олексійовичем не можливо було називати добрими.

Причина, мабуть, відома багатьом, впливове оточення Порошенка поставило в СБУ своїх людей, без згоди голови, для вирішення своїх бізнес-інтересів.

Це безумовно підірвало імідж Служби, чого вартують скандали з одіозними Демчиною та Сємочкою, звільненням Віктора Трепака у зв’язку зі справою "діамантових прокурорів"….

У 2014 році Василь Грицак, на той час генерал-полковник СБУ, повний кавалер ордена "За заслуги", прийняв пропозицію очолити підрозділ безпеки виборчого штабу кандидата в президенти України Петра Порошенко.

Працювали не за гроші, а на результат.

Після перемоги на виборах президент Порошенко пропонує Грицаку, мабуть, "найжирнішу" посаду в СБУ – першого заступника голови-начальника Главку "К" (слід зауважити, що на той час Службу вдруге очолив випускник російського інституту розвідки імені Андропова Валентин Наливайченко).

Але Василь Грицак відмовляється і її займає Юрій Артюхов.

Не коливаючись генерал дає добро їхати на Донбас для керівництва антитерористичною операцією.

На той час ситуація на Сході була надкритичною, сепаратизм буяв, як амброзія.

Банди Гіркіна вільно прогулювались від Слов’янська до Донецька, "російська весна" намагалась завершитись парадом "народних республік".

Потрібен був новий рішучий та відчайдушний керівник АТО, спроможний призупинити цю вакханалію.

Указ про призначення генерала Грицака першим заступником голови – начальником Антитерористичного Центру при СБУ надійшов надвечір.

Вночі він отримав три АК та боєкомплекти, "афганські броніки", дещо вже морально та фізично застарілі.

Камуфляж віддав Борис Боліоз, на даний час керівник Департаменту по роботі з особовим складом.

А зранку генерал разом з помічникомначальника ЦСО А СБ України Анатолієм Новаком та своїм незмінним водієм вже був в Краматорську.

За порівняно короткий період в зоні АТО вдалось вгамувати сепаратистський шабаш, почались зачистки в "сірих" зонах, розвідувальні рейди, знешкодження диверсійних груп, виявлення та затримання ворожої агентури.

У багатьох таких, ризикованих для життя заходах, приймав безпосередню участь Василь Грицак.

Під керівництвом генерала Грицака було започатковано процес обміну військовополонених та заручників.

З початку агресії сотні наших бійців потрапили у ворожий полон, чимало з них загинуло там від рук нелюдів, було розстріляно, закатовано.

Сам "Моторола" не приховував того, що особисто стратив 15 полонених.

"Мне пох…й, в чем меня обвиняют.

Я 15 пленных расстрелял.

Без комментариев.

Хочу убиваю, хочу – нет", — цинічно завив кат.

Помста застигла душогуба в ліфті.

Здається доречним нагадати про одну з операцій по звільненню заручників.

Вона була проведена 10 вересня 2014 року.

Перемовини йшли вже кілька днів, бойовики "ДНР" пообіцяли віддати 11 військовослужбовців.

На той момент свої домовленості українська сторона виконала.

Хлопців мали 9 вересня 2014 року о 16 годині перевезти на "нейтралку", на пост ДАІ в Майорську, поруч з Горлівкою і залишити.

Проте переговори зайшли в глухий кут — бойовики відмовилися виїжджати на "нейтралку", кілька разів змінювали умови, а в кінці зажадали зустрітися в Горлівці о півдні наступного дня, гарантувавши при цьому безпеку.

О половині дванадцятої 10 вересня пролунав дзвінок.

Телефонував Андрій, польовий командир ДНРівців, їх знову, щось не влаштовувало і він, знову почав волати по телефону.

Слухавку у перемовника Юрія взяв Сергійович.

Він вгамував сепаратиста.

Потім дав команду висуватися: колона у складі з двох бусів і УАЗа "Патріот" вирушила у Майорськ, на "нейтралку".

Всього сім "альфівців", перемовник і Василь Грицак (за кермом буса був Анатолій Новак — позивний "Квадрат", який зараз призначений керівником спецназу АКБ України).

Два резервні буса, з вісьмома "альфівцями", залишилися на нашому блокпосту.

Під’їхавши до колишнього посту ДАІ у Майорську, Юрій знову набрав командира сепаратистів і передав трубку генералу.

Розмова була на підвищених тонах.

Донецький польовий командир люто пригрозив: "Або їдете за своїми в Горлівку, або по слухавці ви почуєте як ми їх розстріляли".

Телефон працював у режимі гучного зв’язку і всі, хто був поруч, почули цю загрозу чітко.

Бойовики дали п’ять хвилин на прийняття рішення.

Тоді генерал запитав у перемовника — "Ти готовий"? Той зніяковіло відповів: "Якщо треба, то готовий".

В його голосі відчувався страх.

Через 5 хвилин тягучої паузи Грицак зняв з себе автомат, польову куртку з пагонами, взяв у "Квадрата" дві гранати, пістолет, підійшов до хлопців і сказав: "У мене вже дорослий син.

А ви повинні виростити своїх дітей".

На протести з боку старшого "Альфи" і "Квадрата", додав — "Це моє рішення".

Генерал сів в "Патріот" і натиснув на газ, на останок віддавши розпорядження "прикривати на виході".

Гранати з розціпленими вусиками, він поклав в кишеню дверей.

Машина спрямувала в Горлівку.

Загалом Грицак був відсутній більше години, яка здалась вічністю для тих залишився.

Тим часом було негайно підтягнуто дві резервні машини, група максимально наблизилися до блокпосту на в’їзді в Горлівку.

Приблизно через 40 хвилин очікування, деякі гарячі голови з "Альфи" стали наполягали на "заході" в місто.

Не треба нікому, напевно, пояснювати, що цинки з патронами були розкриті, гранатомети і інший боєкомплект були в повній готовності.

Бойовики обшукали його, після чого наказали чекати.

А через кілька хвилин бойовики скерували рухатися за ними.

За Нікітським ринком, об’їхавши з правого боку підірваний міст, зупинилися та вийшли з машини.

Посипалися питання: "Прізвище" … "Військове звання" … "Підрозділ" … Один з бойовиків знімав все на відео.

Після трихвилинної перепалки Грицак відрізав: "Я приїхав не знайомитися, а забрати наших хлопців.

Ви віддаєте наших?".

Здаватись сепаратистам живим генерал не мав наміру, дві гранати лежали поруч, на відстані протягненої руки.

Лише після цього заручників вивели.

На запитання: "Це наші військові?" — сепаратисти відповіли: "Ні, військовополонені.

Але всі вони коригувальники вогню.

Не хочеш, не бери!".

У цей момент їх відеооператор став голосно коментувати те, що відбувається: "Знімаємо процес передачі військовополонених української армії".

Після того, як всі сіли в машину стали виїжджати з Горлівки.

Рухались повільно з включеними "аварійками".

На ті хвилини звільнені ще не до кінця усвідомлювали, що відбувається, вони не вірили в те, що їхні страждання вже закінчилися, що вони через кілька хвилин вийдуть з пекла….

Звільнених було шестеро: жінка та п’ятеро чоловіків, серед яких було двоє з Києва, один з Горлівки, ще був один з Костянтинівки.

"Як тільки ми рушили з місця, повертається до нас військовий, в камуфляжі, і питає – "Хто з вас військовий офіцер?".

Ми все зробили круглі очі і відповіли, що ніхто.

"Це ж треба, нас знову вони обманули" — каже.

"Взагалі-то, щоб ви правильно зрозуміли, спецоперація була проведена, щоб звільнити поранених українських офіцерів".

Кілька хвилин проїхали мовчки, потім він знову повернувся і каже:.

"Ви, вибачте, що я так сказав.

Взагалі-то я дуже радий, що ми вам допомогли, і вас врятували, тому, що кожне людське життя — безцінне.

Ви можете вже відпочити і зателефонуйте родичам, що з вами все в порядку.

Через кілька годин ми приїхали в Краматорськ, і перше, що він наказав — нагодувати нас.

Ми разом зайшли в намет, і поки накривали на стіл, запитав, чи не проти ми, після того, як нас погодують, з кожним з нас поговорити.

Я була настільки збентежена і налякана тим, що відбувалося, що запитала його — "А ви хто?".

А він спокійно — "Начальник АТЦ, генерал Грицак" — ділиться спогадами одна із звільнених, Людмила.

Згадалось, що в 2002 році за звільнення заручниці з Рівного, високе звання Героя України з врученням ордена "Золота Зiрка" було присвоєно земляку генерала Грицака — начальнику Управління МВС Рівненської області генерал-майору міліції Анатолію Французу.

Та стає паскудно на душі, за те, що Героями України було удостоєно власника "Курочки ряби" мільярдера Юрія Костюка, Григорія Омельченко – за операцію "Артекгейт", латифундиста Генадія Бобова, Юрія Бойко – фігуранта справи про "газові вишки", Володимира Литвина….

Більшість цих "Героїв" епохи Кучми та Ющенко.

Варто віддати належне Петру Порошенко – його Герої правильні, за виключенням, можливо, Надії Савченко.

Подписывайся на наш Telegram.

Получай только самое важное!.

Редакция сайта не несет ответственности за содержание блогов.

Мнение редакции может отличаться от авторского.