"Україна може стати європейським Китаєм. Але замість прямої дороги йдемо манівцями"

Ми себе бачимо величезною країною в центрі Європи, з колосальним потенціалом.

А нас бачать серед країн, що розвиваються.

У нашій групі також Бразилія, Туреччина, Індія.

Ми – в непоганій компанії, але з амбіціями перейти на рівень вище, – говорить Юлія Ковалів, голова Офісу Національної інвестиційної ради при президентові України.

За три місяці цього року приріст прямих інвестицій становив $45,5 млн.

А за цей же період торік – понад 1,1 млрд, кажуть у Держстаті.

Інвестори згортають роботу в Україні?– Таке відбувається, коли міжнародна компанія продає бізнес в Україні, закриває чи переносить виробництво.

Масово це було у 2014–2015 роках.

Багато інвесторів обережно ставилися до 2019-го в Україні – року двох виборів.

Україна належить до економік, що розвиваються, де зміна влади впливає і на реформи, і на регулювання секторів.

Тому багато компаній відклали реалізацію проектів на кінець року, або на 2020‑й.

Насамперед це стосується секторів, пов'язаних із державним регулюванням або приватизацією.

Що найбільше впливає на відтік інвесторів?– 2014 року це було пов'язано з анексією Криму, збройним конфліктом на Донбасі, низьким рівнем внутрішнього валового продукту, девальвацією гривні.

Була низка безпекових ризиків.

Більшість компаній думали, як вийти з українського ринку.

Не було мови про нові проекти.

У наступні роки бачимо ріст прямих іноземних інвестицій – 3 мільярди доларів 2015-го і 3,2 мільярда доларів 2016-го.

Левова частка цих коштів прийшла у фінансовий і банківський сектори.

І лише 30 відсот­ків – інвестиції у реальний сектор.

У 2017–2018 роках цифри дещо зменшилися.

Але вже 70 відсотків потрапили в реальний сектор, а це – нові виробництва й робочі місця.

Нам вдалося припинити відтік.

Ці цифри в кілька разів нижчі за інвестиції, скажімо, в Польщу.

Але вже маємо заділ на наступні роки.

Зростання ВВП, стабільність валюти, банківської системи, відсутність загострень у безпековій частині, плюс – секторальні реформи дозволили інвесторам розглядати Україну як одну із топ-5 країн для інвестицій у регіоні.Зростання прямих іноземних інвестицій зараз на рівні 1 відсотка ВВП.

Яка має бути цифра, щоб результат був відчутний для українця?– Мінімальний рівень, що створює стабільний драйвер для економічного зростання – 5–10 відсотків.

Як це може відчути українець? Багато компаній повернулися на український ринок або розширюють тут свою присутність.

А кожен завод – це від 300 до тисячі робочих місць, "біла" зарплата, кошти в екологію, співінвестиції з органами місцевої влади в соціальну інфраструктуру.

Росіяни інвестують в Україну?– Є кілька секторів, де тримається російський капітал.

Зокрема, банківський.

Працюють Промінвестбанк і Сбербанк.

До 2014 року було п'ять таких фінустанов.

Залишається великий російський капітал у секторі телекому.

Також енергетика.

Обсяг інвестицій із Росії знижується.

Міжнародні компанії почали переносити виробництва з РФ, бо багато хто не сприймає "зроблене в Росії".

Відкриваються у нас виробництва продуктів.

Наприклад, Pepsi.

Co будує заводську лінію з виготовлення чіпсів.

2016-го компанія Unilever відкрила в Україні лінію чаю "Ліптон".

Частина інвестицій в Україну – це гроші наших компаній, повернені з офшорів.

Це добре чи погано?– Це добрий знак.

Означає, що компанії вірять у розвиток в Україні.

Вкладають в економіку, роблять реінвестування.

Так відбувається останні два роки.

Доки в Україні є проблеми із захистом права власності, залишаються питання до судової системи, адміністрування податків, офшори – це реальність, з якою житимемо.

Ви розповідали, що за минулий рік кількість угод за участю іноземних інвесторів зросла на 47%.

Загальна вартість досягла $1,8 млрд.

Що підштовхнуло інвесторів?– Це дані компанії KPMG, яка проаналізувала угоди поглинання, пов'язані з віт­чизняними компаніями.

На український ринок у металургійному й аграрному секторах вийшли кілька стратегічних інвесторів.

Одна з найбільших угод – придбання саудівською компанією українського агрохолдингу "Мрія".

Це, мабуть, перший за 20 років прихід на аграрний ринок України інвестора такого масштабу.

Компанія інвестує в розширення земельного банку, придбання сучасної техніки й оборотний капітал.

За наступні два-три роки мають вкласти понад 100 міль­йонів доларів у розвиток.

Це позитивний сигнал для світу – на аграрний ринок України можна виходити.

Раніше 80 відсотків інвестицій в агросфері йшло в логістику – портові елеватори, вагони.

А безпосередньо в бізнес із вирощування зернових чи у тваринництво – вкладали одиниці.Компанія Cargill вирішила будувати портовий елеватор 2015 року, коли економіка падала.

Це був хороший знак для американських компаній – бо Cargill є одним із найбільших американських інвесторів.

Такі приклади працюють краще, ніж уся реклама.

Які є ризики від таких угод, як із "Мрією"?– Це стереотип – що коли приходить інвестор, то економіка України втрачає.

Купуючи компанію в Україні, інвестор не має на меті розібрати завод і перевезти його в іншу країну.

Тим паче що собівартість виробництва у нас нижча, ніж у Польщі, Чехії чи Румунії.Прихід іноземних компаній може суттєво збільшити продуктивність.

Її низький рівень – одна з проблем нашої економіки.

А без нових технологій та інвестицій у засоби виробництва й далі ходитимемо по колу.

Сьогодні середня зарплата зростає швидше, ніж інфляція.

Роботодавці, конкуруючи за робочу силу, піднімають рівень компенсації праці.Торік майже половина інвесторів вперше вклали гроші в Україну.

Чому наважилися?– Україна – це велика економіка, низька собівартість виробництва, наявність ринку та ресурсів.

У нас є робоча сила.

Бо у країнах Східної Європи – її критичний дефіцит.

Тут Україна виграє конкурентну боротьбу.

Угоди про вільну торгівлю з ЄС, Канадою, Ізраїлем та іншими країнами ЄС дають додаткові можливості для розміщення в Україні експортно-орієнтованих виробництв.

Плюс індустріальна база і якість робочої сили.

Для компаній, що заходять у країну, розвинена українська промисловість значно полегшує можливості для залучення локальних підрядників.

Не менш важливими були й позитивні сигнали з України.

Маю на увазі структурні реформи: фінансового, енергетичного секторів, дерегуляцію, впровадження автоматичного відшкодування ПДВ, запуск малої приватизації.

Чи не вперше Україна так довго і послідовно працює з МВФ – це якірний показник того, що реформи відбуваються.

З'явилося розуміння, що є перспектива швидшого економічного зростання.

Які застереження є в зарубіжних партнерів щодо роботи тут?– Вони черпають інформацію з аналітики, рейтингів, ЗМІ, прикладів інших компаній.

На жаль, усе ще можна почути – історії про рейдерство, обшуки чи кримінальні переслідування іноземних інвесторів.

Необхідність судової реформи – найпоширеніший меседж від них.

Ринок і собівартість – це важливо.

Та якщо у країні складно захистити своє законне право і є ризик втратити бізнес – це один із найбільших бар'єрів.

Маємо позбуватися ярлика корумпованої країни.

Це питання пов'язане з політиками з однієї сторони, і з великим і забюрократизованим державним апаратом з іншої.

Що більше дозвільних документів і ролі чиновників, то вище ризики корупції.Грузинський реформатор Каха Бендукідзе казав, що Україна може стати європейським Китаєм.

Ми почали рух у цьому напрямку?– Ми на цьому шляху давно.

Але замість прямої йдемо манівцями, постійно звертаємо.

Щоб стати виробничим хабом, потрібно розуміти: наш товар можна і треба продавати глобально.

Тут повертаємося до угод про зону вільної торгівлі.

Вони є з 56 країнами, в тому числі європейськими.

Щоб активно продавати вироблене в Україні за кордон, потрібна впевненість, що можна однаково легко й імпортувати до нас сировину чи деталі, й експортувати звідси.

Упираємося в необхідність швидко реформувати митні процедури.

Митниця зараз – один із найбільших бар'єрів для торгівлі.

Без її реформи й однакових правил для всіх не зможемо бути конкурентні.Ще один блок – можливість швидко побудувати виробництво.

Це доступ до землі та підключення до електромереж.

У рамках децентралізації місцева влада почала це розуміти й конкурувати між собою за залучення виробництв, промислових об'єктів і компаній, що створять робочі місця в регіонах.

Львів, Івано-Франківськ, Вінниця, Житомир активно між собою змагаються за розміщення виробничих майданчиків.

Наступне питання – стабільність.

Від розгляду проекту до безпосереднього будівництва заводу минає два-три роки.

Важливо, щоб за цей період уряд не змінював політику регулювання секторів, дозвільну документацію, податкове законодавство.

Які ще чинники впливають на залучення інвестицій?– У світі є багато грошей, які можна інвестувати.

Ми конкуруємо за них насамперед із сусідами, які вже є членами ЄС – Польщею, Чехією, Словаччиною, Болгарією.

Часто компанії кажуть: "Що Україна може запропонувати, аби ми зайшли?" Торік один із великих виробників автозапчастин розглядав Україну й Сербію як можливі місця для розміщення заводу.

На першому етапі йшлося про 50 мільйонів доларів інвестицій, 500 робочих місць.

Далі – розширення.

Ми кажемо: є логістика, дешевша робоча сила.

А сербський уряд запропонував їм відшкодувати половину інвестицій, дати безкоштовно земельну ділянку й податкові канікули з податку на прибуток.

­Сербія виграла.

Ми не можемо зараз цього запропонувати.

Чому?– З таким інструментом, як податкові заохочення, мусимо працювати обережно.

Щоб процес не перетворився у сумнівний механізм роздачі пільг під бажання олігархів або лобістів.

Його треба вибудовувати зважено.

Ми аналізували інструменти, що країни-конкуренти застосовують для залучення інвестицій.

У більшості з них є спеціальна агенція, яка оцінює такі інвестиційні проекти: мінімальний розмір інвестицій, кількість робочих місць, інноваційність, окремі сектори, які є у фокусі розвитку країн.

Серед інструментів підтримки є фіскальні – податкові канікули, розстрочка виплати податків, розстрочка ПДВ або митних зборів при імпорті обладнання.

І нефіскальні – надання земельної ділянки, допомога з підключення до інфраструктури, надання нерухомості за зниженою ціною тощо.

Роль спеціальної агенції – аналіз і оцінка інвестиційних проектів.

Вона пропонує уряду, які інструменти підтримки використати.

В Україні треба починати про це ­говорити.

Конкуренція за інвестиції стає дедалі жорсткішою.

Що може дати нам приплив інвестицій?– Є три речі.

Перша – судова реформа.

Вона ліквідує ключову перепону, яка стримує інвесторів, а саме незахищеність їх права власності.Друге – відкриття ринку землі.

Це може швидко принести значний обсяг прямих іноземних інвестицій і додатково дати 1–1,5 відсотка зростання ВВП.

Третє – приватизація.

Торік уряд розпочав малу приватизацію.

Сьогодні доходи від неї в бюджеті – понад мільярд гривень.

Початок великої приватизації стане сильним позитивним сигналом зовнішнім ринкам щодо України.

А український бізнес готовий вкладати в країну?– Він уже вкладає.

Динаміка зростання капітальних інвестицій – 27 відсотків 2018 року.

Тоді їх обсяг сягнув 526 міль­ярдів гривень і становив майже 15 відсот­ків ВВП.

Яке місце України на економічній мапі світу?– Ми себе бачимо величезною країною в центрі Європи, з колосальними ресурсами, з великим потенціалом.

А як нас бачать? У групі країн, що розвиваються.

Зі всіма плюсами й мінусами таких ринків.

Середня дохідність проектів для інвесторів в Україні вища за показник у розвинутих країнах.

Вона пов'язана з вищими ризиками України.

Компанії, які готові приймати такі ризики, інвестують і більше заробляють.

Із нами в групі Бразилія, Туреччина, Індія, Китай.

Не можна сказати, що це група лузерів.

Ми – в непоганій компанії, але з амбіціями перейти на рівень вище.