Ліга досвідчених джентельменів. Моніторинг ток-шоу 10-14 червня 2019 року

«Свобода слова» (ICTV), 10 червня.

@video=//www

@video=//www

«Свобода слова» вирішила представити глядачам максимальну політичну палітру й запросила до студії на два спецвипуски одразу дев’ять політичних сил.

Усі гості отримали по півгодини й усі використали їх для піару.

Біля мікрофону виступали представники: Руслан Стефанчук, «Слуга народу».

Юлія Тимошенко, «Батьківщина».

Петро Порошенко, «Європейська солідарність».

Святослав Вакарчук, «Голос».

Євгеній Мураєв, «Опозиційний блок».

Володимир Гройсман, «Українська стратегія».

Анатолій Гриценко, «Громадянська позиція».

Андрій Садовий, «Самопоміч».

Олег Тягнибок, «Свобода».

Експерти в студії: Інна Кузнєцова, головна редакторка Київського бюро «Радіо Свобода».

Віктор Таран, центр політичних студій та аналітики «Ейдос».

Тарас Загородній, політкоментатор.

Олександра Решмеділова, політкоментаторка.

Марія Золкіна, фонд «Демократичні ініціативи».

Олеся Яхно, політкоментаторка.

Олег Саакян, політкоментатор.

Петро Олещук, політкоментатор.

Крім цього, на ток-шоу були запрошені по четверо представників кожної з партій.

Усього на дві програми завітали 37 чоловіків і 16 жінок.

Загальна формула виступів практично для всіх партій була однаковою: лідер відповідає на запитання ведучого (вступний піарний монолог), члени політсили розповідають про свої плани у владі (піарні міні-монологи), експерти ставлять запитання потенційним нардепам (тут уже кому як пощастить).

Із виступів партій доволі чітко вимальовувалося їх позиціонування.

Сергій Стефанчук заявив, що зараз триває третій тур президентських виборів і Зеленському та його команді треба дати шанс.

Юлія Тимошенко видала заготовки значно тонше: більшість часу вона розповідала про «Новий курс» та соціальну політику (дякуємо Олександрі Решмеділовій за запитання про допомогу дітям), але ненароком згадала і про свій досвід як прем’єр-міністра.

Не дарма ж «Батьківщина» постійно нагадує, що люди обирають на парламентських виборах прем’єра.

Петро Порошенко не зраджував своїй президентській кампанії та страшилкам, які транслює «Прямий»: він не хоче втратити здобутки власних реформ і захистить армію від удару в спину.

Святослав Вакарчук розповідав про принципи та оновлення, ставлячи в обох темах нові рекорди.

«Партія "Голос" починає з нуля.

Все, що до нас було, треба поставити в музей історії української політики», - стверджував співак.

По-перше, це досить самовпевнено.

По-друге, до виборів ще півтора місяці, а Вакарчук уже, здається, досягнув максимуму в риториці «оновлення».

«Сьогодні важливо об’єднувати і лівих, і правих на принципах, на чесності...», - так пан Святослав доводив, що принципи фундаментальніші за ідеологію.

І, на біс: «Тим, як я відносився до моєї країни, до своєї роботи, яку я робив якісно й щиро, до тих пісень, які я абсолютно щиро співав людям, я думаю, цим досвідом я заслужив певну довіру».

Євгеній Мураєв хвалив свою партію сильних господарників, розповідав про «опозицію до війни та розрухи» й, звісно, критикував учорашніх колег екс-регіоналів.

До стандартної критики за буцімто фейкові принципи та сумнівну кадрову політику додалася й зовсім неочікувана заява: «А Медведчук 5 лет назад не был кумом Путина? А почему война?» Стоп-стоп-стоп, а до чого тут Путін, якщо війна у Мураєва «громадянська»?.

Володимир Гройсман більшість часу розповідав про свої успіхи на посаді прем’єра й заявляв, що йде у владу, аби продовжити реформи.

Анатолій Гриценко теж лишився при своїх «президентських» позиціях: політична воля, відповідальність, чесність.

Лідер «Громадянської позиції» навіть «відкинув поради штабу» й вирішив просто поговорити з глядачами «про життя», але, по суті, нічого не змінилося.

Олег Тягнибок акцентував на тому, що націоналісти в парламенті захистять українців від реваншу російських сил.

Андрій Садовий пишався своїми львівськими досягненнями та кадровим складом «Самопомочі».

Не те щоб «Свобода слова» допомогла глядачам глибше поглянути на політичні сили, але подібний «огляд» все ж можна назвати корисним: виборці могли побачити, почути та порівняти кандидатів на однакових умовах.

Якби ж ще політики менше піарилися й більше відповідали на запитання справжніх експертів..

Але, хочеться вірити, це ще попереду.

Пульс («112»), 11 червня.

@video=//www

Ток-шоу «Пульс» з кінцями перетворилося на поганий анекдот про Медведчука.

Рік тому, коли кум Путіна начебто купив «112 Україна», дотепники могли жартувати «ага, тепер там половина гостей буде із «За життя» і вони будуть звинувачувати кіборгів у знищенні Донецького аеропорту».

Станом на зараз це реальність.

Спочатку «Пульс» бере годинне інтерв’ю в Медведчука (знову!), потім половина гостей у студії виявляються людьми Медведчука (класика), потім шоу із усіх сил відбілює Росію.

І це вже не обережні натяки, це прямі заяви про громадянську війну.

Інтереси Росії захищали: Віктор Медведчук, лідер «Опозиційної платформи - За життя».

Євгеній Червоненко, політкоментатор.

Василь Німченко, народний депутат, «Опозиційна платформа - За життя».

Наталя Королевська, народна депутатка, «Опозиційна платформа - За життя».

Руслан Бортник, псевдосоціолог.

Ілля Кива, новоспечений член «Опозиційної платформи - За життя».

Нестор Шуфрич, народний депутат, «Опозиційна платформа - За життя».

Олег Волошин, міжнародник часів Януковича.

Ілюзію балансу телеканал запросив створювати: Андрія Білецького, народного депутата, позафракційного.

Андрія Іллєнко, народного депутата, «Свобода».

Ростислава Балабана, політичного коментатора.

Єгора Фірсова, екс-народного депутата.

Валентина Гладких, політичного коментатора.

Олексія Кучеренко, екс-міністра ЖКГ.

Андрія Геруса, представника президента в Кабміні.

Усього 14 чоловіків та одна жінка.

Вісім гостей від Медведчука й сім сторонніх.

Загальнополітична дискусія на шоу вийшла досить в’ялою: нових тем «112» не знайшов, а питання тарифів та рішення Конституційного суду щодо Указу Президента про розпуск Верховної Ради раніше обговорювали вже надто багато разів.

Цікавими видалися всього кілька моментів.

Євгеній Червоненко анонсував, що він думає про балотування по мажоритарці, а то в парламенті, судячи з усього, не буде кому працювати.

Хто би міг подумати, що один із найпопулярніший гостей каналів Медведчука, який регулярно піарить свої досягнення, висловлює позиції з усіх питань у державі та хвалить кума Путіна, весь цей час готувався до походу на вибори? Тим паче, що у січні в ефірі «Пульсу» Червоненко двічі поклявся, що не планує йти у владу.

Ілля Кива, за схожим сценарієм, уже опинився у списках «ОПЗЖ».

А от Андрій Пальчевський чомусь досі не отримав місця за свої послуги й це обурює Червоненка: «Когда я не увидел там [у списку «Слуги народу», - авт] Пальчевского, к примеру, который, как говорится, боролся за Зе.

И увидел Диму Спивака, который прошёл все партии, которые есть...».

Ведуча Ганна Степанець уточнила, що Пальчевський начебто й не збирався в депутати, але також розповіла анекдот, суть якого зводиться до того, що «Одні дуже сильно працюють на рейтинг політсил, у списки потрапляють інші».

До речі про списки, Віктор Медведчук у передмові до шоу розповів, як бере людей у партію: головне, аби розділяли програму, й не важливо, ким вони були раніше.

Ця ж ідея проходила через усю риторику «опозиціонерів»: думайте холодильником, відкиньте вбік ідеологію та минуле.

Подібний підхід зручний, по-перше, для самих екс-регіоналів: голосування за закони 16 січня, підтримка Януковича, провальне перебування при владі, корупційні історії, тиск на ЗМІ - усе це варто забути, заради боротьби за зростання пенсій.

По-друге, така позиція, звісно, вигідна Росії: окупацію, анексію, взяття в полон та вбивства можна забути заради дешевшого газу.

І (про)російські політики робили для цього все.

Для повного занурення в подальші абзаци радимо ввімкнути гімн Росії у виконанні Володимира Путіна.

Євгеній Червоненко заявив, що в Україні триває громадянська війна (відео) й обурився, що кіборги зруйнували Донецький аеропорт (відео).

Видихнули? Нестор Шуфрич розповів, що Росія офіційно не визнана агресором (відео).

Звісно, ж РФ такою визнана, при чому як Україною, так і ПАРЄ.

Василь Німченко не погодився з тим, що так звана «ДНР» «терористична» (відео).

Руслан Бортник вирішив, що дискусія про шляхи до миру, яка тривала в студії більше години, - це не ідеологія, а звичайне зіткнення інтересів (відео).

Десятки фраз про газові угоди з Росією, героя обмінів Медведчука, компліменти мирному плану «ОПЗЖ» згадувати не будемо - це вже, фактично, саундтрек для каналів кума Путіна.

Відзначимо тільки ще два моменти.

По-перше, проросійські політики не просто просували інтереси агресора, а й захищали їх від посягань.

Ось Ростислав Балабан каже, що в Криму російські війська точно є і це визнав сам Путін.

Зверніть увагу: як тільки для світлого образу РФ виникає загроза, камера тут же показує нам Нестора Шуфрича, який спочатку мовчить, а потім чіпає мікрофон й запитує: «Чому протидії не було?» У вас може виникнути запитання, як реакція жертви (України) виправдовує дії нападника (Росії), але значно цікавіше інше: звідки режисер знав, що Шуфрич зараз стане перебивати візаві? По-друге, Віктор Медведчук заявив, що його мирні плани вже офіційно підтримані у Луганську, Донецьку та Москві.

Гм, кого ж він забув запитати...

На щастя, у студії частину програми пробув Андрій Білецький, який, на відміну від багатьох інших націоналістів, не підігрував «опозиції» у питаннях мови чи історії, а чітко й з датами та фактами пояснював за війну.

Мабуть, його більше не запросять на «Пульс».

Політик попросив домовитися з Росією не про газ, а про поверненя Криму чи Горлівки.

Нагадав, що всі міста, в які сьогодні катається Королевська, повернули не мирні угоди, а армія.

Дав Шуфричу урок історії про бойові дії 2014 року.

Загалом, моніторинги каналів «112 Україна» та News.

One варто віднести до російських ЗМІ.

А про професійні стандарти «Пульсу» яскраво свідчить ця ситуація: Віктор Медведчук запитує своїх ведучих, чи хочуть вони, аби рейтинги його партії зростали.

Далі всі максимально ніяково сміються та віджартовуються про об’єктивність.

Але саме віджартовуються, бо, яка в біса об’єктивність, у програмі, де більше половини гостей представляють одну партію, а роль ведучих зводиться до того, аби давати їм слово?.

«Український формат» (News.

One), 12 червня.

@video=//www

@video=//www

@video=//www

@video=//www

@video=//www

Ток-шоу на каналі News.

One змінило свою структуру й тепер складається із передмови та чотирьох годинних блоків, розділених короткою рекламою.

Можливо, надалі це зробить програму більш динамічною, але поки що виходить прямопротилежна ситуація: часу вистачає якраз на те, аби всі гості видали свої партійні заготовки.

За себе та своїх агітували: Надія Савченко, народна депутатка, позафракційна.

Іван Крулько, народний депутат, «Батьківщина».

Нестор Шуфрич, народний депутат, «Опозиційна платформа - За життя».

Наталя Королевська, народна депутатка, «Опозиційна платформа - За життя».

Дмитро Добродомов, народний депутат, позафракційний.

Ігор Мосійчук, народний депутат, «Радикальна партія».

Ілля Кива, член «Опозиційної платформи - За життя».

Єгор Фірсов, екс-народний депутат.

Родіон Кудряшов, керівник штабу партії Національний корпус.

А також ціла купа «штатних» політичних коментаторів: Юрій Молчанов, Володимир Цибулько, Денис Рафальський, Руслан Бортник, Вадим Карасьов, Ростислав Балабан, Дмитро Співак, Юрій Луканов.

Спеціальний гість: Федір Веніславський, представник президента в Конституційному суді.

Усього 16 чоловіків та дві жінки.

Першою темою обговорення став розгляд Конституційним судом Указу президента Зеленського про розпуск Верховної ради.

Тут News.

One, з одного боку, виділився позитивно й запросив до себе компетентного гостя (це велике досягнення для «Українського формату»!) Федіра Веніславського, представника президента у КСУ.

З іншого боку, телеканал порушив фундаментальний баланс, адже іншу сторону конфлікту, умовних «прокурорів», ніхто не представляв.

То ж ми кілька разів почули позицію про абсолютну правоту Зеленського, Шуфрич пообурювався новою справою проти Медведчука, а в «Радикальній партії» заявили, що не бояться виборів.

Також Нестор Шуфрич та представник Зеленського, здається, погодилися, що Кабмін Гройсмана, як і його рішення, нелегітимні.

Другу та третю частину програми гості займалися неприхованою агітацією.

Зауваження кандидатам робили і ведучий, і присутній юрист, але, на жаль, самих лише попереджень про можливі правові наслідки політикам недостатньо.

Отже, як себе позиціонували кандидати.

Єгор Фірсов та Дмитро Добродомов акцентували увагу на прозорості «Громадянської позиції», мовляв, це чи не єдина партія, яка одразу опублікувала увесь свій список.

Інші ж політсили, мабуть, продають місця й тому вичікують.

Юрій Молчанов повторював мантру екс-регіоналів: «В парламент должны заходить, в первую очередь, люди-профессионалы.

И не у всех профессионалов абсолютно безупречный бекграунд».

Це максимально дивна позиція, адже, по-перше, таким чином Молчанов агітує й за, наприклад, Петра Порошенка.

По-друге, бекграунд усе ж має значення, адже чому тоді з судимістю не можна балотуватися у нардепи? Іван Крулько розповів усім про «Новий курс», а Родіон Кудряшов - про захисників країни у списках націоналістів.

І з часом ситуація ставала тільки гіршою.

«Вы знаете, кто те ребята, которые и остановят, когда надо, и наших привезут домой», - Нестор Шуфрич.

«Единственная команда, которую я вижу способной вернуть мир в Украину [...] "Оппозиционная платформа - За жизнь"», - Наталя Королевська.

«Более эффективного механизма я не увидел ни в одной партии, кроме как "Оппозиционная платформа - За жизнь"», - Ілля Кива.

Іван Крулько нароздавав обіцянок про те, що «Батьківщина» робитиме у коаліції.

А Ігор Мосійчук..

ну ви знаєте: «Я нарахував в одному зі списків, які претендують найбільше на проходження, 33 представника групи Сороса».

Об’єктивно найсмішншим моментом ток-шоу стало сватання до Володимира Зеленського.

Спочатку свого прем’єра (Юрія Бойка) просувала Наталя Королевська, потім про переваги Юлії Тимошенко розповідав Іван Крулько.

Політик навіть встигли трошки посваритися, от тільки плани «Слуги народу» ніхто з них не враховував.

Окремо варто виділити також Іллю Киву.

«"Оппозиционная платформа - За жизнь" взяла те лучшие принципы Советского Союза», - заявив учорашній соціаліст.

На жаль, Кива так і не пояснив, про які саме принципи йдеться.

Прийняття всіх рішень через Москву? Також політик закликав виборців опиратися на досвід та справи кандидатів.

І який же цікаво досвід, достатній для балотування у Верховну Раду, чи тим паче справи, має сам Ілля Кива?.

Крім цього, ефір відзначився одразу трьома специфічними міні-інтерв`ю.

Наприклад, Анатолій Шарій (заберіть дітей від моніторів) по відеозв`язку розповів про трійку своєї власної партії, похвалився, що «загнав» Порошенка й анонсував, що не планує приїздити в Україну, адже досі знаходиться в розшуці.

Також антиукраїнський блогер пообіцяв бути в розумній опозиції до Зеленського.

У передмові до шоу News.

One надав годинний ефір Надії Савченко, в якої розпитували про мову, армію, референдуми, тарифи та націоналістів.

Нагадайте, навіщо «Українському формату» ця рубрика? Жодного стосунку до випуску чи забезпечення інформаційних потреб аудиторії розмова не мала, але все ж відзначилася двома цікавими моментами.

Надія Савченко заявила, що конкуренти тиснуть на її партію: блокують рахунки та ховають рейтинги.

На якихось президентських виборах ми таке вже чули.

А Василь Голованов обурювався, що, зокрема, деякі телеканали нав`язують думку про розкол суспільства на націоналістів та «русскоговорящих».

На якомусь News.

One ми таке вже бачили.

Тим часом Дмитро Співак розповів, чому його вигнали він покинув список партії «Слуга народу».

Почав політик з бравади, мовляв, міг би потрапити в «Книгу рекордів Гіннеса», як людина, що мала прохідне місце в партії влади й свідомо його покинула.

Причин для свого «рішення» колишній соратник Королевської навів чотири: реакцію суспільства (на нього «полився бруд»), відсутність підтримки нових союзників, небажання змінювати політичну позицію та те, що в якості вільної публічної людини він принесе більше користі країні.

Це все зрозуміло, але лишається одне запитання - навіщо тоді Співак взагалі пішов у «Слугу народу»?.

Якби «Український формат» був журналістським проектом, йому варто було би багато чого змінити: зменшити кількість гостей, перестати запрошувати випадкових коментаторів, заборонити політичну агітацію, викинути безсенсовне інтерв`ю перед ефіром та включення з відбілюванням одіозних постатей, почати перебивати відвертий пустий піар.

Але шоу на News.

One - це не дискусійний майданчик, а рекламний.

І в цьому контексті його творці все роблять правильно: швидші обговорення, більше скандальних гостей, простіші політичні гасла.

Здається ще трохи, й гості сидітимуть у партійних футболках.

«Право на владу» («1+1»), 13 червня.

@video=//www

Ток-шоу на «1+1» виявилося черговою програмою, яка, як і «Свобода слова», запросила до себе представників ледь не всіх політичних партій, дала кожному по десять хвилин і, природно, не отримала жодного конструктивного результату.

Разом із тим, були в підході «Права на владу» і свої плюси, адже тут представники політсил знаходилися у студії одночасно.

Що, звісно ж, призвело до безлічі сумних та веселих ситуацій.

Агітацією займалися: Дмитро Разумков, голова партії «Слуга народу».

Святослав Вакарчук, лідер партії «Голос».

Андрій Садовий, лідер партії «Самопоміч».

Володимир Гройсман, лідер партії «Українська стратегія».

Софія Федина, представниця «Європейської солідарності».

Євгеній Мураєв, перший номер у списку «Опозиційного блоку».

Експерти у студії: Соня Кошкіна, шеф-редакторка Lb.

Cергій Щербина, головний редактор «РБК-Україна».

Віта Доманська, координаторка руху «Чесно».

Тетяна Ніколаєнко, редакторка Newsroom.

Усього шість чоловіків та чотири жінки.

Загальний зміст програми не відрізнявся від будь-якої іншої компіляції піару.

Володимир Гройсман налягав на пафос: «Мені нагадує ситуація, коли я був призначений прем`єр-міністром тільки єдине: мені дали в руку гранату, видьорнули чеку й кажуть «давай, хлопче, тримай».

Святослав Вакарчук списував гасла Сергія Капліна: «Нас цікавлять зміни для простих людей».

Софія Федина читала з білбордів: «Багато хто каже, що сьогодні ЄС і всі решта речі, такі як НАТО, армія, віра, томос не намажеш на хліб.

Я скажу так - намажеш».

Проте шоу все ж не було позбавлене яскравих моментів.

Наприклад, це був чи не перший ефір Володимира Гройсмана, який той просидів від початку й до кінця, а не пішов після свого виступу.

Ведуча навіть уточнила в прем`єра, як йому такий режим.

Судячи з усього, закиди у прямому ефірі все ж зачепили 41-річного чиновника, то ж він вирішив довести, що не «старий політик»: «Я на три роки, Святослав, молодший, ніж ви.

І на п`ять днів старший, ніж президент Зеленський».

Святослав Вакарчук, хоч і в усіх сенсах молодий, від постійних походів на ток-шоу вже набрався прийомів у старших колег.

Спочатку він посперечався з Дмитром Разумковим про те, в кого прозоріші списки та краща система очищення кадрів.

Від політиків лунали такі фрази як «Ми зробили це на день раніше, ніж ви», «Мы об этом говорили все-таки раньше», «Мы, в отличии от вас, провели и внутреннюю очистку…» Ще Дмитро Разумков заявив, що в його партії планували провести справжні праймеріз, але «с учётом короткой избирательной кампании, у нас не это не было просто времени».

І хто ж винен у такій тривалості кампанії? Також пан Вакарчук зайнявся маніпуляціями: запитав у Гройсмана, щоб той конкретно змінив у державі, а потім прокоментував його відповідь так: «От чим ми відрізняємося від старої влади [...] Ми хочемо змінити все».

Тобто єдиною правильною відповіддю на запитання про конкретні зміни було «змінити все?» У «Голосі» знають, що означає «конкретно»? Але найкращим моментом за участі Вакарчука стала його суперечка з Андрієм Садовим та Олександром Щербиною про узгодження кандидатів на округах.

Співак, здається, впритул не розумів, як працюють вибори (дріблення електорату), категорично заперечував об`єднання і своє минуле: «С кем обьединятся? Я чекав 28 років, мене там не було.

Я не ходив у владу…» Агов, Святославе Івановичу, а як же 2007-2008 роки?.

Розмови з іще двома гостями виділилися своєю жорсткістю.

Зокрема, гострі запитання знайшлися до Софії Федини: як їй, волонтеру, бути в партії з тими, хто ймовірно наживався на армії? Якщо її політсила не має претензій до людей, поки вони не засуджені, то чому ж тоді не працює з Медведчуком? Чому частина «ЄС» не проходила праймеріз? Пояснення політикині, що кандидати, які оминули відбір, «билися за те, щоб Україна була» викликало у студії неприхований сміх.

Але здебільшого пані Софія трималася гідно й навіть заслужила на компліменти від гостей.

Щоправда, в контексті того, що з такою щирістю та ідеалами, кандидатці немає чого робити в «ЄС».

Найбільше ж сміху, хаосу та перебивань прийшлося на виступ Євгена Мураєва.

Опоненти відверто заважали члену «Опозиційного блоку» говорити, а ведуча Наталя Мосейчук не спішила навести лад у студії.

А ось цей момент, де модераторка сама сміється під час виступу Мураєва, - це вже відвертий непрофесіоналізм.

Хоча сміх - традиційно не найбільший прояв заангажованості, який дозволяє собі пані Мосейчук.

Зокрема, ведуча зробила нетактовний випад до Софії Федини та її колег: «Ви готові запросити запроданців-журналістів в Україну, які виконають будь-яке замовлення влади, і ви ніколи не будете поважати журналістів, які можуть дати вам по зубах».

По-перше, якщо під «запроданцями» пані Мосейчук мала на увазі екс-росіян на каналі «Прямий», - це не красиво й непрофесійно.

По-друге, неймовірно смішно, що канал, який порушував день тиші Зеленським, піарив Зеленського в новинах, транслював новорічні звернення Зеленського та просто показував Зеленського в ефірі кожну сьому секунду, розповідає щось про «давання по зубах».

А щодо поваги до журналістів, то ось Наталя Мосейчук розповідає про повернення чупакабри.

Звісно, це не дає права ботам її ображати (на що журналістка жалілася в ефірі), але це дає їм наочний матеріал.

Коротше кажучи, хоч формат спільного піару партій і не несе змістового навантаження, перебування політиків в одній студії все ж має сенс.

Принаймні, так значно краще проявляється рівень культури присутніх.

«Ехо України» (Прямий), 14 червня.

@video=//www

Поки більшість інших програм обговорювали партійні списки, у «Прямого» була значно важливіша тема - Зеленський.

Зеленський і Конституційний суд, Зеленський і його партія, Зеленський і його обіцянки, Зеленський і його призначення, Зеленський і ситуація в Молдові.

Подібний надмірний акцент викликає запитання сам по собі, але ще яскравіше ситуацію на «Ехо України» описує список діячів, із яким тут протягом однієї програми порівняли діючого президента: Путін, Сталін, Каддафі, Гітлер.

Кісточки Зеленському перемивали: Софія Федина, членкиня партії «Європейська солідарність».

Юрій Мірошниченко, народний депутат, «Опозиційна платформа - За життя».

Остап Єднак, народний депутат, «Сила людей».

Георгій Тука, заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій та внутрішньо переміщених осіб.

Ілля Пономарьов, екс-депутат Держдуми Росії.

Сергій Щербина, головний редактор «РБК-Україна».

Валентин Гладких, політичний аналітик ГО «Слово і діло».

Леонід Ємець, народний депутат, «Народний фронт».

Юрій Ганущак, екс-нардеп.

Тарас Чорновіл, політкоментатор.

Усього дев’ять чоловіків та одні жінка.

Матвію Ганапольському варто віддати належне у двох речах.

По-перше, на його шоу завжди панують розслаблений дружній настрій, жарти та невимушеність.

По-друге, він дозволяє своїм гостям залазити в політичну теорію і, таким чином, обговорювати не поверхневі речі.

Наприклад, проблеми комунікації у великих фракціях чи критерії недієздатності парламенту.

Але на цьому переваги «Еха» стрімко закінчуються і далі починається спрямована кампанія проти Володимира Зеленського.

Наприклад, у сюжеті про Конституційний суд глядачам продемонстрували лише критичних до позиції президента експертів.

Дісталося також пропозиціям Юлії Тимошенко: «Якщо Зеленський прислухається, то вони фактично стануть поплічниками».

Матвій Ганапольський вирішив, що цитата Зеленського «народ України аплодує розпуску Ради» нагадує слова Путіна.

Софії Федині було більше схоже на Сталіна.

Також Матвію Ганапольському належать цитати про те, що «Вакарчук - це Зеленський з розумом» (відео), а Тимошенко не цих виборах має останній шанс (відео).

Якщо загальний настрій ви зрозуміли, можемо перейти до головних страв.

Тарас Чорновіл порівняв дії Зеленського з діями Гітлера: буцімто він сам створив суспільну вимогу і сам її задовільнив.

Остапу Єднаку прихід Зеленського до влади нагадав історію Каддафі.

Цікаво, на «Прямому» справді вважають, що подібна риторика допоможе їхнім улюбленцям, чи місцевим завсідникам просто подобається змагатися в абсурдності чорного піару? До Сергія Пояркова то їм усе одно далеко, але гості «Еха України» не здаються.

Ось Софія Федина розповідає, що не знає планів умовної більшості Зеленського, й хвилюється, що та федералізує Україну як у «Слузі народу».

Ось цілий сюжет про невиконанні обіцянки Зеленського.

Ось Тарас Чорновіл нагадує про російське громадянство дружини Івана Баканова, в.

голови СБУ.

Ось Георгій Тука сподівається, що частину фракції «Слуга народу» перекуплять різні олігархи й у політсилі виникне конкуренція.

А потім Матвій Ганапольський обурюється, що Зеленський ненавидить «Прямий», бо «ми задавали одне питання [...] - «шо ти є за людина?» Та, звісно, це єдина причина для Зеленського недолюблювати «Прямий».

Але не критикою єдиною.

«Ехо України» також продемонструвало глядачам рейтинг «Социс», де «Європейська солідарність» посідає друге місце й набирає майже 10% голосів.

Здогадаєтеся, чому «Прямий» не обрав актуальніше опитування більш авторитетної групи «Рейтинг»? У сюжеті про партії політсилі Порошенка також спрогнозували «рейтинговий прорив», а Софія Федина нагадала про потребу в досвідчених політиках.

Після трьох годин скепсису та образ на адресу Зеленського й компліментів на адресу Порошенка виникає враження, що «Прямий» просто не вміє вчитися на помилках.

«Ехо України» вже проводило точну таку ж інформаційну політику перед виборами президента й не могло не помітити, чим це закінчилося.

Крім того, як ми зазначили вище, на шоу Матвія Ганапольського трапляються справді цікаві дискусії і тут панує справді приємна атмосфера.

То ж дуже жаль, коли це все миттєво обезцінюється порівняннями Зеленського з Гітлером.