#бізнес_ветеранів: Нафтова компанія від добровольця Артема Гульченка

Я зараз на все дивлюся через призму війни.

До війни все було по-різному і цікавився багато чим.

Навчався на вчителя фізкультури, але не працював за спеціальністю – зарплата не така, щоб можна було себе спокійно утримувати.

Я працював у компанії "Оболонь", а безпосередньо перед Майданом і війною був працівником компанії яка займалася прокатом автомобілів.

Колектив в мене там класний був, дуже хороші люди.

Я б навіть сказав, що ми стали друзями.

Коли почався Майдан, я намагався зранку туди завозити їжу.

А ввечері їздив сам.

Одного дня, коли Революція перейшла у гарячу фазу, власниця компанії, в якій я працював, запитала: "А ти ще тут?".

Тоді я рвонув на Майдан і вже, фактично, з кінцями.

Вже звідти і на війну потрапив.

Спочатку на Десну у вишкільний табір, а звідти у 5-ий батальйон Добровольчого Українського Корпусу у Великомихайлівку.

Це був кінець літа 2014 року.

Війна мене дуже змінила.

До неї, навіть до Майдану, в мене проскакували нотки, типу "какая разница" як хто говорить, чи як думає, головне, щоб людина була добра.

Багато до чого був байдужим, нейтрально реагував, наприклад, на георгієвську стрічку і тому подібне.

А тепер все сприймається через призму війни.

Для мене важливо не лише в роботі, а й серед оточуючих знати як людина ставиться до війни, як сприймає її.

Якщо трапляються люди "з протилежного табору", то я навіть не спілкуюся.

Для того, щоб мати успіх у власній справі,.

потрібно пройти все від самого низу.

Після повернення з війни мені не хотілося працювати на когось.

Я з великою повагою ставлюся до людей, які надавали мені роботу раніше, але вирішив працювати сам на себе.

Однозначно, на це рішення вплинув бунтарський дух, воєнний досвід, але значну роль відіграло те, що після повернення з ротації дружина була вагітною, а в кишені було 150 доларів.

Це був конкретний копняк під зад.

Довелося працювати.

Чим зайнятися особливо і не обирав.

Хтось з друзів запропонував займатися дизельним паливом.

На той момент ця сфера діяльності лише набирала обертів.

Якось я випадково зустрів свого теперішнього партнера Костю, ми один одного тоді згадали, адже пересікалися в Києві в лавах ДУКу раніше, і вирішили, чому б нам не об’єднатися.

Заснували ТОВ "Транснафта-сервіс".

Ми абсолютно різні, навіть протилежні люди і за характерами, і в плані організації роботи, але нам комфортно разом працювати.

І не зважаючи на відмінності в характерах, ми не сваримося і не конфліктуємо через роботу.

Зайняли нішу дрібного опту, оскільки людям доволі комфортно, коли їм можуть привезти 200-300-500 літрів дизелю чи талони на пальне.

Не потрібно замовляти цілий бензовоз – від 3 до 5 тонн, або їхати на заправку і тягатися з каністрами, бочками.

Є сервіс, який може привезти додому, в будь-яке місце, або заправити крупногабаритну техніку.

Людям це сподобалося і ми вирішили працювати саме в цьому напрямку.

А починали саме з каністр.

Був мінімальний бюджет на вантажні автомобілі і на перші закупівлі дизельного палива.

А далі все самі…І просякнуті запахом нафтопродуктів були, і напилися, і понюхали, і голови тріщали від того, що надихалися… Для того, щоб мати успіх у справі, на мою думку, потрібно пройти все від самого низу.

Тоді можна чітко уявляти, що може ця справа приносити.

Це наш шлях і ми так бачимо.

Наприклад, знаємо, в якому місці може бути збій і як його виправити, бо пройшли це, робимо роботу над помилками.

Свої помилки б’ють боляче,.

але саме вони запам’ятовуються.

А помилок, насправді, було безліч.

Я тепер всім говорю, хто планує мати власну справу, особливо, хлопцям, які відвоювали, - ніколи не зупиняйтеся, скільки б помилок у вас не було.

Вони будуть.

На чужих помилках не навчитесь, а свої б’ють боляче, але саме вони запам’ятовуються.

У нас були різні ситуації, починаючи від телефонних шахраїв, які нібито замовляли паливо, а насправді ніхто цього не робив – ми втрачали кошти.

До банальних розривів шлангів, цистерн, резервуарів – нафтопродукти просто витікали, ми втрачали і продукт, і кошти.

А скільки було технічних поломок..

Техніка працює, ламається… За час нашої роботи ми врахували багато чого, але впевнений, помилки ще будуть, бо так трапляється в житті завжди.

Але ми працюємо над ними і будемо працювати.

Наш принцип – брати на роботу людей,.

які є нашими однодумцями.

Починали справу ми з Костею разом, але завжди допомагали наші дружини.

Дівчата мали зовсім інші сфери діяльності, але, напевно, бачили, як ми працюємо, як стараємося і вирішили нам допомагати, бо якраз рук і двох голів нам не вистачало.

Вони допомагають з цифрами і просуванням наших позицій.

Також допомагають наші побратими, Родіон Шовкошитний, Уляна Кульчицька роблять нам логотипи, рекламну продукцію.

Світ не без добрих людей, в цьому ми переконалися.

Коли тільки починали, люди готові були давати деякі об’єми дизельного палива в борг.

Мабуть тому, що бачили нас.

Зараз ми співпрацюємо з нафтобазами.

Це все напрацьовувалося з самого низу.

Коли брали по тонні, то робили це в посередників.

Коли нарощували об’єми, почали з’являтися інші люди на шляху.

Навіть рік тому я і не мріяв, що ми будемо брати дизель з танкерів.

А на сьогодні у нас немаленька компанія – працює 12 людей.

Двоє з них не мали відношення до війни, але поглядами ми зійшлися.

Всі решта – хлопці, які пройшли Майдан, різні етапи війни, були в різних гарячих місцях.

Це наш принцип – ми беремо на роботу людей, які є нашими однодумцями.

У нас своя атмосфера для таких людей і немає проблем з пережитим досвідом.

Ніхто в спину не плюне і не скаже: "Я тебе туди не посилав".

Я в цьому став дуже принциповим.

Звичайно, в кожного клієнта не питаю його погляди, але з людьми, які мають протилежну позицію щодо війни, припиняю співпрацю.

Кілька разів до нас заїжджала маршрутка "Киев-Макеевка" (Макіївка, Донецької області, тимчасово окуповане місто), а водії - відверті "ватники".

Вони намагалися заводити розмови про політику і те, що влада вбиває українців та не мириться з Росією… Ми кілька разів натякнули, що досить, а потім сказали прямим текстом, що от вони в нас заправляються, а гроші ми направляємо на патрони для наших снайперів.

Все, після цього чемно розійшлися.

Також я завжди спілкуюся з клієнтами українською.

І якщо дехто з клієнтів намагається нав’язати мені російську, я чемно пояснюю, що такого не буде.

Не обираю як заробити, я обираю сторону своїх принципів.

Я його розумію, так сталося, якщо він мене не розуміє, то: "Друже, ти в моїй країні, вивчай".

Я прихильник того, що будь-яка праця.

повинна оплачуватися.

Заробіток у нас почав з'являтися практично одразу, бо ми не сиділи і не чекали, поки до нас хтось прийде і купить, шукали самі.

Не лінувалися, ходили, стукали в різні двері, рекламу робили, "сарафанне" радіо дуже допомогло.

І найголовніше – ми нормально працюємо з людьми.

В нас в перший час з’явилося багато клієнтів і нас і зараз радять своїм друзям.

Мабуть, це головне.

Коли починали, конкуренція в нас була шалена.

Але наші підходи до роботи дають змогу не лише виживати, а й працювати нормально.

По-перше, ми комунікуємо з клієнтами.

По-друге, є така річ, яку ми називаємо "чесний налив".

Справа у тому, що Законом України передбачена похибка в наливі 2% від об’єму (колонка може не долити чи перелити).

Також ми не "бадяжимо".

Зараз багато хто газоліновим конденсатом розбавляє паливо, але ми від цього відмовилися категорично.

Люди які заправляються такою "бадягою", не одразу це відчувають, а десь на 8-10 раз починаються проблеми з машиною.

Для нас наші клієнти важливі, ми й так цього не робили б.

Я б не сказав, що ми вклали багато у власну справу – кілька тисяч доларів на той момент – три роки тому.

На мою думку, це були не захмарні цифри.

До того ж нам допомагали небайдужі люди.

Звичайно, вони мали свій інтерес, але, тим не менш, якщо не хотіли, не допомагали б.

Я прихильник того, що будь-яка праця повинна оплачуватися.

Ми трудимося заради того, щоб заробляти, а не тільки отримувати кайф від процесу.

Отримати кайф – це якийсь циганській бізнес – щось було в руках і вже немає.

А ми працюємо для того, щоб мати якісь матеріальні блага, щоб дати освіту дітям, їсти, пити, відпочивати, вкладати в розвиток, давати заробітну платню нашим працівникам.

В бізнесі гроші – це головний чинник.

Я не прихильник того, коли друзі звертаються до друзів і просять знижку, або послугу за послугу.

Якщо друг справжній, він радіє твоїм успіхам свого друга і радіє, що дає можливість своєму другу заробити.

Людина починає бізнес, щоб заробляти і прогодувати свою сім’ю.

В моєму випадку моя сім’я – це мій мотиватор.

Коли я бачу свого сина і дружину, – жодна проблема не здається надскладною.

В будь-якому випадку знайду вирішення цієї проблеми.

Але в кожного по-різному – хтось любить ближніх, хтось речі, хтось гроші, хтось тварин.

Звичайна річ може надавати натхнення.

Тому, коли трапляються моменти втоми, вигорання чи просто коли потребуєш трохи більше мотивації, треба знайти те, що тебе надихає.

Той, хто має власний бізнес,.

розуміє, що цим потрібно жити.

Найскладніше коли починаєш свою справу – це "підняти власний зад".

Я сам до останнього чекав, що зараз ми зробимо націоналістичну революцію і так далі… Але поки не склалось, тому вирішили працювати.

Документи у започаткуванні власної справи, податки, інші моменти – це не найскладніше, а похідне.

Але, попри всі складнощі, власна справа – це складніше, ніж просто відходити робочий день з 9:00 до 18:00 в офіс, вона вартує всіх нервів і витрачання часу.

Нерви нервами, в кожного свій поріг нервозності, я рідко коли нервую, бо від цього легше не стане і проблема не вирішиться.

Якщо вона виникає, потрібно її прийняти і вирішувати одразу.

Я реально отримую кайф від свого бізнесу.

Звичайно, прибутки більші, ніж буть-де на зарплаті, на роботі і коли я підбиваю прибутки за якийсь період – мені це подобається.

І основний урок, який я для себе виніс у своїй роботі – все потрібно контролювати.

Контроль, контроль і ще раз контроль.

Якщо ти не контролюватимеш, більше ніхто цього не робитиме.

Це твій власний бізнес і не можна зробити так, мовляв – я почав, довів до якогось етапу, а далі ставлю якогось адміністратора і все працює на мене.

Так не буде.

Це твоє, найбільше воно болить тобі, найбільше воно потрібно тобі.

Від цього залежить твоє матеріальне становище і благо.