"Заліз у магазин цукерок набрати, печива. Залишилось відсидіти два роки і 10 місяців" - як живе єдина колонія Білоцерківщини

"Я не розумію, навіщо тут тримати похилих людей.

Дострокового звільнення вони не дочекаються.

Не працюють.

Деякі - вже маразматики.

Ми просто годуємо їх, поки не помруть", - розказує заступник начальника з виховної та психологічної допомоги Білоцерківської виправної колонії Олександр Пешеходов, 48 років.

Одягнений у військову форму.

На руці масивний годинник.

Знаходжуся на території Білоцерківської колонії суворого режиму.

Розташована на вулиці Василя Симоненка, 16.

Займає площу 3 гектари.

Корпуси триповерхові.

Тут відбувають покарання 375 чоловіків віком від 18 до 63 років.

На вході у мене забирають телефон.

Замість нього видають металеву бірку та білий електронний пропуск.

До нас підходить супроводжуючий - психолог Сергій.

Зі мною не говорить.

Біля дверей лунає гучний звук.

Горить зелене світло.

Виходимо на внутрішнє подвір'я.

Є клумба із трояндами та город із цибулею.

Один із засуджених сидить під деревом та палить.

Звертаю увагу Олександра Миколайовича на коня, запряженого у віз.

У солом'яному брилю сидить чоловік.

Привіз продукти.

Пояснюють, що правилами вʼязниці тільки такому транспорту можна заїжджати на територію.

Із вікон їдальні відчутний запах звареної картоплі.

Чутно, як грає російський гурт "Би-2".

"Бунтів через харчування, слава Богу, не було.

Їжу, що передають рідні, засуджені забирають із собою.

Порції у їдальні великі.

Пекарі щодня встають о 4-тій ранку, печуть хліб.

Сьогодні на обід - картопляне пюре, салат і компот.

Загалом в установі годують тричі на день.

Варять все у алюмінієвих казанах по 50 літрів." - каже Олександр Пешеходов.

Решта ув'язнених встають о 6-тій годині.

За бажанням - йдуть на роботу.

Це сприяє достроковому звільненню.

Працевлаштування офіційне, мають погодинну систему оплати.

За 40 годин зароблять по 1 400 гривень.

Виготовляють автомобільні причепи й мішки.

За часів Союзу сів за групове убивство рекетирів у 18 років.

Спочатку душив, а потім зарізав ножем Місце для прогулянок знаходиться поруч із спальним корпусом.

Воно обгороджене металевими ґратами.

Посередині стоїть вішак для одягу та лавка.

Навприсядки сидить засуджений без футболки.

Витирає піт з обличчя.

Цигарку тушить об підошву.

На території колонії є Храм Православної церкви України.

Її збудували ув'язнені в 2000 році.

Іконостас різьбили із дерева 6 років.

По середині - картина "Таємна вечеря".

Службу веде отець Андрій по п'ятницях та неділях."Дзвіницю робив засуджений Виговський, - веде далі Олександр Миколайович.

- За часів Союзу сів за групове убивство рекетирів у 18 років.

Спочатку душив, а потім зарізав ножем.

За тодішніми порядками чекав розстрілу.

Коли прийшов до влади Кучма, то цю міру покарання відмінили.

Дали чоловікові загалом 25 років тюрми.

Вийшов достроково, у 35".

У спальному корпусі пахне фарбою.

Олександр Миколайович проводить рукою по свіжій штукатурці.

Хвалить двох ув'язнених із відром шпателями в руках.

В одній із кімнат розташовані сейфи.

Кожен підписаний ім'ям та прізвищем в'язня.

Там зберігаються особисті речі.

Туалет окремо.

Унітазів немає.

Замість них - дірки у підлозі.

Видно вигрібну яму.

Два туалети розділені цегляною перегородкою.

Поруч - два умивальники.

Душові кабіни в окремій будівлі.

Купаються раз на тиждень.

У кімнаті виховної роботи є телевізор та бібліотека.

У колонії працює баня, перукарня, майстерня з ремонту одягу та взуття.

Ліжка металеві.

Поруч стоять тумби.

На одній із них - фотографія рідних.

Біловолоса жінка разом із двома дівчатами-близнятами.

На стіні висить ікона з рушником.

Під нею - "тривожна кнопка".

"Це на той випадок, якщо комусь стане зле.

Якось у засудженого був серцевий напад, - пояснює Олександр Пешеходов.

- Шо, хлопці, позбиралися? Дівка гарна, да?" - показує на мене.

Позаду мене стоять восьмеро ув'язнених.

У одного на зубах видно карієс.

У іншого - обидві в татуюваннях.

Біля вікна стоїть смаглявий 39-річний Олександр.

"Мене перевели із Бучанської виправної колонії, - каже.

- Там відсидів вісім років.

А сюди перевели на останні два місяці досидіти" "Тільки я не можу понять, чого ти там вже не досидів, - каже заступник.

Веде мене далі.

Показує одну з особових справ.

- Ось, чоловік прибув у квітні цьогоріч.

До цього вже не раз сидів.

Цього разу судили за крадіжку.

Вкрав 115 гривень та цигарки", - пояснює.

Він у розхристаній футболці.

Живіт та щоки спечені сонцем.

Василю Мартинову 33 роки.

Сьогодні він виходить на волю.

"Давай, Вась, не попадайся більше, - звертається до нього Олександр Миколайович.

- Багато пив.

Здається, за крадіжку алкоголю і сів.

Навіть тут робив брагу із хліба і цукру.

Забирали неодноразово, а він не зупинявся.

Казав, що робив, робить і буде це робити".

У медчастині працює 25-річний фельдшер Сергій.

Для увʼязнених працює стоматологічний кабінет, рентген, амбулаторія та ізолятор.

Лікування - платне, консультації безкоштовні.

При потребі викликають "швидку".

У такому випадку керівництво в'язниці теж їде в лікарню.

Під час операцій завжди присутні представники адміністрації.

Робити татуювання заборонено.

Так передаються інфекції.Часто жінки оформляють себе як матері-одиначки.

Це для того, щоб мати більше соціальних виплат."Буває так, що жінки виходять заміж за чоловіка, якого ніколи не бачили.

Увʼязненим треба, щоб хтось носив передачі.

Знайомляться у газетах.

Виписують мемуари, - продовжує Олександр Миколайович.

- До нас приходить жінка із РАЦСу, оформляє шлюб.

Можуть найняти фотографа.

Запрошують батьків.

Після урочистостей молоді йдуть у кімнату побачень.

Колись жінка принесла з собою наркотики.

То ледве її відкачали".

Кімнати для побачень діляться на стандарт та люкс.

Там є меблі, холодильник, телевізор, мікрохвильова піч.

Поруч гральна кімната для дітей.

По середині стоїть гойдалка.

Раз на місяць засуджені можуть взяти кімнату від одної доби до трьох.

Оплачують самі або їхні рідні.

Вартість - 78 грн/доба, "люкс" - 85 грн.

В опалювальний період - від 141 грн.

"Часто жінки оформляють себе як матері-одиначки.

Так отримують більше соціальних виплат.

Але щоб побачитися у в'язниці з чоловіком, їм потім доводиться довести батьківство, - додає Пешеходов.

- Адміністрації робить тест ДНК.

Лише після цього пускаємо на побачення" В інтернет-кімнаті стоять чотири комп'ютера.

Пʼятий - для судових засідань.

Доступу до соціальних мереж та еротичних сайтів немає.

Дзвонити по телефону в'язням дозволяють за гроші.

На місяць це коштує 75 гривень.

Костянтину 18 років.

Одягнений у гольф.

Ховає руки за спину.

"Заліз у магазин цукерок набрати, печива, - пояснює, чому потрапив у тюрму.

- Залишилось відсидіти два роки і 10 місяців.

На волі чекає мама.

"Похвалила", сказала, так і продовжувати.

"Нікому не подобається, що у нього забрали свободу.

Істерять, ріжуть вени, голодують.

Здебільшого це ті, хто вперше потрапив у вʼязницю.

Тут діляться на "землячество".

Шукають своїх з області, району або міста.

Жінки їх чекають.

Приїжджають з грудними дітьми, - говорить Олександр Миколайович.- Але все ж при виході на волю - ламаються.

Крадуть, убивають і повертаються назад.

Рідше стають набожними, ходять у церкву.

За бійку між арештантами покарали всю колонію.

В'язні побили охоронців.

Двоє зазнали струсу мозку і переломів ребер, третьому пробили легені.