“Голлівуд на березі Чорного моря”

Ретроспектива українського кіно від Довженко-Центру на 10-му Одеському міжнародному кінофестивалі.

Цього року на Одеському міжнародному кінофестивалі Довженко-Центр презентує фільми-легенди від культових режисерів Одеської кіностудії у спеціальній програмі “Голлівуд на березі Чорного моря”.

Глядачі познайомляться з кінострічками, які змінили історію українського та світового кіно.

Ретроспектива приурочена до 100-річчя Одеської кіностудії.

До програми увійшли наступні стрічки: “Мовчи, суме, мовчи” (1918, реж.

Петро Чардинін), “Ягідка кохання” (1926, реж.

Олександр Довженко), “Весна на Зарічній вулиці” (1956, реж.

Марлєн Хуциєв, Фелікс Міронер), “Формула веселки” (1966, реж.

Георгій Юнгвальд-Хількевич), “Воєнно-польовий роман” (1983, реж.

Петро Тодоровський) та “Настроювач” (2004, реж.

Кіра Муратова).

Одеса – не тільки місце народження українського кіно.

Це ще й місто, де завжди без упину вирувало кінематографічне життя – від винайдення “кінескопу” Йосипом Тимченком у 1893 році до останніх фільмів Кіри Муратової.

У “Голлівуді на березі Чорного моря”, як охрестив Одеську кіностудію письменник і редактор студії Юрій Яновський, знімалися фільми, котрі ставали непересічними подіями в українському, радянському та світовому кіно.

Сучасна кіностудія виникла на місці кількох ательє на Французькому бульварі, у яких грали ще зірки дореволюційного кіно – Віра Холодна, Осіп Руніч, Вітольд Полонський.

Передісторія українського радянського кіно, а саме ВУФКУ (Всеукраїнського фотокіноуправління) почалась у січні 1919-го в Харкові з утворенням другим більшовицьким урядом Всеукраїнського кінокомітету в структурі Народного комісаріату освіти.

Утім, саме в Одесі у 1920-х роках була основна знімальна база ВУФКУ, куди прийшли працювати як досвідчені майстри на кшталт Петра Чардиніна і Бориса Завелєва, так і молоді та сміливі українські культуртрегери – Олександр Довженко, Лесь Курбас, Іван Кавалерідзе, Данило Демуцький та інші.

Уже в 1927 році Олександр Довженко у “Сумці дипкур’єра” звернувся до “марінистики”, жанру, який досі вважається типовим для кіностудії, потім тут же зняв свої німі шедеври “Звенигора” і “Арсенал”.

Не менший успіх мала кіностудія і в 1950-60-х роках.

“Після окупації і складних повоєнних років, коли тут лише обслуговувалися виробничі процеси інших кіностудій, Одеська кіностудія нарешті у 1953 році запустила власне кіновиробництво.

І один із перших повоєнних фільмів Одеської кіностудії “Весна на Зарічній вулиці” став лідером всесоюзного прокату – його переглянуло понад 30 млн.

глядачів,” – каже кураторка ретроспективи Анна Онуфрієнко, кінознавиця Довженко-Центру.

В Одесі отримали свій перший шанс і простір для експериментів режисери-початківці, які згодом стали культовими – вже згадані Олександр Довженко, Марлєн Хуциєв, Станіслав Ґоворухін, Петро Тодоровський, Радомир Василевський, Олександр Павловський та інші.

Тут розвинула свій унікальний абсурдистсько-філософський стиль і пропрацювала майже все життя Кіра Муратова.

1960-ті роки – це також розквіт фантастичного жанру, зокрема і в українському кіно.

Цікаві формальні пошуки помітні у фільмі “Формула веселки” (1966) Одеської кіностудії, який задав новий – соціально-іронічний – напрямок розвитку радянської кінофантастики.

У цей самий час на кіностудії тему Другої світової війни і людей на війні розробляє Петро Тодоровський у своєму дебютному фільмі “Вірність” (1965).

Через двадцять років саме його “Воєнно-польовий роман” (1983) першим із фільмів, знятих на українських кіностудіях, номінують на “Оскар”.

Покази фільмів “Весна на Зарічній вулиці” і “Настроювач” є присвятами їх режисерам – Марлєну Хуциєву і Кірі Муратовій, які нещодавно пішли з життя.

Вже традиційно кілька фільмів ретроспективи демонструються з кіноплівки – цього року це “Воєнно-польовий роман” і “Настроювач”.