"Звучав гімн України, я стояв на п'єдесталі. Хотілося плакати"

— Тренуюся мінімум п'ять-шість разів на тиждень по 1,5 години.

Інколи маю по два заняття.

На ринг не можу виходити з ненавистю, бо це затуманює розум.

Перед боєм молюся.

Це заспокоює, допомагає налаштуватися на поєдинок, — каже 21-річний Роман ЩЕРБАТЮК із Черкас.

Він став чемпіоном світу з кікбоксингу серед спортсменів вагою до 91 кг.

Минулого місяця на змаганнях у Будапешті в півфіналі переміг угорця, у фіналі — спортсмена з Молдови.— Коли оголосили перемогу на чемпіонаті світу, переживав неповторні відчуття.

Звучав гімн України, я стояв на п'єдесталі.

Хотілося плакати, — говорить Роман Щербатюк.

Він із 9 років займався карате.— На перше заняття прийшли з татом.

Дивилися, як працюють спортсмени і тренер.

Займався цим видом спорту три-чотири роки.

На змагання їздив, але мені не вдавалося досягти успіхів.

Цікаво було спробувати себе в інших напрямках.

13-річним пішов у секцію кудо (японське єдиноборство, що поєднує елементи й прийоми карате, дзюдо, тайського й англійського боксу.

— ГПУ).

Із 2016-го почав тренуватися тільки по кікбоксингу.

Перейшов у цей вид спорту, щоб мати можливість змагатися на міжнародній арені.Виступав у суперважкій ваговій категорії — у 18 років важив 103 кг.

Потім вирішив переходити в нижчу.

За чотири місяці схуд на 10 кг.2016-го взяв участь у Кубку світу з кікбоксингу.— Найважчий бій мав із боснійцем.

Це був високий і майстерний лівша.

Налетів на мене жорсткими ударами, і я одразу подумав: "Куди я потрапив?" У першому раунді витратив майже всі сили.

Зрозумів, якщо не почну щось робити, то мене просто зметуть і перемелять.

Довелося прийняти жорсткий бій.

Із невеликою перевагою мені вдалося отримати більше балів.

Тоді травмував обидві гомілки.

Коли після цього бився за вихід у півфінал із чехом, не зміг перемогти.

Був знесилений через боснійця.

Із ним зустрівся ще двічі.

Жартома веду рахунок.

Поки що 2:1 на мою користь.

Друзям намагається не говорить про змагання.— З досвіду знаю: що менше розпиляєшся, то краще.

Більшість дізнаються про перемогу, коли вже виходять статті чи сюжети.

Після змагань на телефоні маю купу пропущених дзвінків від рідних і друзів, які дивляться онлайн-трансляції.

Шлють багато смс-привітань.

Рахував нагороди тільки в дитинстві.

Коли подорослішав, приходив зі змагань, вішав медаль на стіну і продовжував займатися.

Найцінніша — це медаль із чемпіонату світу 2017 року.

З деякими учасниками змагань спілкуємося.

Можемо перекинутися словами, побажати успіху.

Товариські стосунки не заважають спортсменам разом стояти на рингу.

Навіть найкращі друзі можуть бути злісними суперниками під час поєдинку.

Роман Щербатюк — студент Навчально-наукового інституту фізичної культури в Черкасах.

Пише магістерську роботу.

Бере участь у театральних постановках черкаського режисера Леся Павлютіна.

Грав у п'єсах "Зуі" та "Колодязі" за творами американського письменника Джерома Селінджера.

Вчиться грати на гітарі по урокам з інтернету.— Від змагань люблю відпочивати на природі.

Спортсмен не може тривалий час лежати на дивані, це шкодить.

Звик постійно працювати.

Дозволяю собі трохи розслабитися, коли приїжджаю зі змагань.

За всі офіційні змагання платимо самі, але потім нам повертають гроші з міністерства.

На комерційні турніри їздимо за свої кошти.

За тренування отримую майже 9 тисяч гривень від держави на місяць та премії за перші місця — 100 євро чи 1000–1500.