Закриття Європейських ігор на «Інтері»: якби ж коментатори не заважали…

Не гадав, що писатиму цей текст.

Й от канал транслював церемонію закриття Ігор у ніч на 1 липня.

І виявилося, що трансляція відкриття – це були тільки квіточки, тільки репетиція.

Бо трансляція закриття змусила крутитися в голові одне-єдине слово: знущання.

Ефірний садизм.

Можливо, таке враження склалося через те, що церемонія закриття – це, по суті, був велетенський концерт, цілком відповідно до світових тенденцій останнього часу.

І якщо заглушування коментаторами просто спортивно-художнього дійства ще можна сяк-так назвати коментуванням, то заглушування ними суто музичного, пісенного дійства ані якого логічного пояснення не витримує.

Бо якщо на церемонії відкриття музика складала атмосферу дійства, його настрій, то на церемонії закриття вона була змістом дійства, причому єдиним його змістом – інших не було.

Глядачів того змісту геть позбавили: дивитися, як черговий артист відкриває рота, й не чути, що він співає – це задоволення хіба що для мазохістів.

Як то кажуть, щоб ви так ваші новорічні вогники коментували.

Бо й справді: є ж на каналі традиція святкових концертів – давня традиція.

Й серед їхніх ведучих неодноразово був помічений Роман Кадемін.

То просте відчуття ведучого мало б йому підказати: коли співають артисти, коментатори мовчать.

Цього разу партнеркою Романа Кадеміна була Олена Говорова.

Попри зміну «50% особового складу» ведучих порівняно з трансляцією відкриття, інтерівський принцип зберігся: Кадемін розмовляв українською, Говорова – російською.

І, нарешті, в автора цих рядків сформулювалося остаточне переконання: це – не просто політичне божевілля на догоду власникам каналу – прихильникам «двомовності».

Це – тонка спецоперація: у такий спосіб «Інтер» наполегливо переконує своїх глядачів, що українська та російська – це буцімто одна й та сама мова, її різновиди – адже люди, зазвичай, ведуть діалоги однією мовою.

Що ж до самого коментування… Якби ж то коментатори заглушували пісні інформацією про підсумки змагань, про досягнення української збірної! Та ж ні: вони просто вивалювали в ефір усе, що їм на думку спаде – а от інформація про підсумки була куцою, дуже фрагментарною й безсистемною.

Інформація про зміст тих епізодів, які вимагали пояснення, нічого до пуття не пояснювала.

Камери крупним планом показали гасло на стадіоні: «Час яскравых перамог».

«Час яскравих перемог», – переклав Кадемін трохи згодом – якраз тоді, коли вже почався черговий виступ.

Інформація про артистів – така сама випадкова й фрагментарна.

Свої враження, думки з приводу й без.

«Мінськ – одне з найкращих міст Європи (от цікаво, хто це визначив? – Б.

Б.), його населення становить…» – і далі пішли якісь розрізнені факти про білоруську столицю, які однаково не створили про неї найменшого уявлення.

Зате чи не провідною темою коментування було виголошування банальностей, загальновідомих і загальноочевидних речей, а також пустопорожніх фраз.

Говорова стала розмірковувати, що спортсмени відчуватимуть завтра, коли Ігри скінчаться.

«Триває дуже великий темп… привертає увагу глядачів.

– А представляешь, как это всё выглядит там, на стадионе?» Та глядачі, власне, й намагалися уявити, як це виглядає – якби ще коментатори не заважали!.

«Іноземці, що не розуміють слів, однаково реагують на мелодію» – на відміну від іноземців, глядачі трансляції можливості реагувати на мелодії були позбавлені.

Та й слів пісень не те щоб не розуміли – вони їх просто не чули, їм не дали змоги.

Коли виступала Iowa, ведучі якраз розвивали тему: «Что чувствует спорстмен перед стартом, о чём мыслит, что думает?» Коли співали Navi.

Band, тільки й було чути, що: «Звучит очень светлая, жизнерадостная песня» – залишалося тільки подякувати ведучим, що якщо вже не дали глядачам отримати власні враження, то хоч поділилися своїми.

Коли виступали Tesla Boy: «Хочется послушать ещё его хиты».

То дали би глядачам послухати бодай цей!.

А знаєте, чий виступ коментатори не перевали жодним словом, а всі свої враження вихлюпнули вже потім? Виступ Лукашенка! І справді: послухати його, то Білорусь і гостинна, й відкрита, й вільна, й динамічно розвивається, й з усіма такими різними сусідами мирно живе – одне слово, от він, взірець для наслідування Україною! Ну, хіба можна ж було такий чудовий виступ заглушувати банальностями? Та ще й який контраст: на тлі геть заглушуваних артистів, на тлі постійного словесного снодійного від коментаторів промова Лукашенка мала неодмінно залишитися в пам’яті й проникнути до свідомості глядачів: контрастне подання матеріалу є одним із хрестоматійних пропагандистських прийомів.

«Вистава казкова», – казали насамкінець ведучі.

То невже саме заради виступу Лукашенка, з суто пропагандистських міркувань вони й знищували для глядачів цю казку?.