В’ятрович Володимир Михайлович: націоналіст і відновлювач української ідентичності

В’ятрович Володимир Михайлович – історик, головним завданням якого є формування національного гуманітарного простору.

В’ятрович Володимир Михайлович народився 7 липня 1977 року в місті Львів.

Володимир В’ятрович за освітою історик.

У 1999 році закінчив Львівський національний університет імені Івана Франка.

Через п’ять років Володимир захистив дисертацію і став кандидатом історичних наук.

У 2010-2011 роках він проходив стажування в Гарварді.

Володимир одружений.

Дружину звуть Ярина Ясиневич.

Вона народилася 6 серпня у Львові.

Також має диплом Львівського національного університету імені Івана Франка.

Тут вона вивчала менеджмент на економічному факультеті.

Дружина В’ятровича займається підприємницькою діяльністю.

Крім того Ясиневич займається громадською діяльністю.

Вона є членом таких організацій, як Ініціативна група “Першого грудня”, Реанімаційний пакет реформ (РПР), Центр громадянського представництва “Життя”.

У шостому скликанні Верховної Ради Ярина була помічницею народного депутата Святослава Вакарчука.

Працювала на платній основі.

У 2019 році вона також вирішила балотуватись до Верховної Ради.

На вибори йде з партією “Голос”.

У Володимира В’ятровича та Ярини Ясиневич є один син.

Звуть його Юрій.

З 2002 року протягом шести років Володимир В’ятрович очолював у Львові Центр досліджень визвольного руху.

В’ятрович взяв активну участь у Помаранчевій революції.

Він був членом “Опору молоді”, а також “Чорної Пори”.

Один навчальний рік (2005-2006) Володимир викладав історію українського визвольного руху в 1920-1950-х роках в Українському Католицькому Університеті (Львів).

Одночасно з цим, з серпня 2005 року він працював в Інституті українознавства ім.

Крип’якевича НАН України.

З травня 2007 року Володимир В’ятрович почав працювати в Інституті національної пам’яті.

Тоді він став представником Інституту в рідній йому Львівській області.

Через пів року Володимир очолив архівний відділ.

У 2008 році В’ятрович консультував міжнародний проєкт “Україна пам’ятає, світ визнає”, метою якого визнання Голодомору 1932-1933 років геноцидом українського народу.

З цього ж року В’ятрович керує вченою радою Центру досліджень визвольного руху.

Володимир очолював Архів Служби Безпеки України (2008-2010), консультував главу СБУ з науково-дослідних питань.

З 2012 по 2016 рік він працював в Національному університеті “Києво-Могилянська академія”.

Володимир В’ятрович став активним учасником Євромайдану 2013-2014 років.

У березні 2014 року він обіймав посаду голови Українського інституту національної пам’яті.

У липні 2019 року вирішив стати депутатом.

В’ятрович вперше балотується до Верховної Ради.

В український парламент під номером двадцять п’ять він йде в списку партії “Європейська Солідарність”.

Володимир В’ятрович написав сім монографій і ще три у співавторстві, присвячених визвольному рухові на Західній Україні, Організації Українських Націоналістів (ОУН) та Української Повстанської Армії (УПА).

Крім того, вчений пише історичні статті для українських інтернет-видань.

Глава Інституту нацпам’яті також член Львівської міської громадської наукової організації “Центр досліджень визвольного руху”.

Цитати і заяви.

Про намір йти в політику.

“П’ять років після Майдану були виснажливим марафоном.

Вкладені зусилля дали результат: цілі, які ставив перед собою, йдучи на посаду керівника Інституту національної пам’яті, досягнуто.

Україна засудила комуністичний режим нарівні з нацистським тоталітарним.

Борці за незалежність отримали визнання держави, яка з’явилася завдяки їхньої відданості.

Тисячі людей дізналися в відкритих архівах КДБ справжню долю своїх родин, а через них – минуле своєї країни.

Ми з української точки зору поглянули на історію минулої війни.

Змінився не тільки символ пам’яті – червоний мак.

Ми тепер згадаємо всіх своїх полеглих: на всіх фронтах, на всіх театрах війни, в усі роки.

Наратив змінився з “виняткової ролі партії і вождів” в інклюзивність досвіду багатомільйонного народу.

Так українці повертають собі національну пам’ять, яку ретельно стирали чужі.

Інститут, який я очолюю, створив умови відкритості для роботи дослідників і кожного, хто цікавиться історією.

Досягнувши поставленої мети, я сам хотів скористатися ними, повернутися до улюбленої справи – писати історичні книжки.

Але політична ситуація змінилася.

Україна робить вибір в бік ще більших змін.

Я поважаю такий вибір, ми всі прагнули кардинальних змін на Майдані.

Ми ініціювали і завершили декомунізацію.

А це означає, що з публічного простору прибрано сміття совкової пропаганди, а значить – є вільний простір створювати якісне майбутнє.

Тому відновлена ​​пам’ять – це про досвід.

І він нам підказує: зміни – це можливості, виклики і загрози.

Можливостями слід користуватися.

Виклики слід мати відвагу прийняти.

Загрози слід мати силу відвести.

Зараз ключові досягнення в захисті нашого суверенітету – під загрозою.

Загрозою браку досвіду, необачності, реваншу.

Тому я вирішив свої гавелівські “перші п’ять років” використовувати для продовження роботи в інтересах України в безпосередній політиці.

Про можливу співпрацю говорив з двома ідейно близькими мені силами.

Від обох мав аналогічні пропозиції – обиратися по округу у Львові.

Варіант для мене майже безпрограшний, але я відмовився.

Вважаю неправильним, щоб важливі для всієї країни питання національної ідентичності представляли, як такі, що потрібні тільки галичанам.

Але загроза перетворити волю українських змін в реванш ворога зростає.

Тому прийняв пропозицію “Європейської солідарності” про 25 місце.

Я йду в політику заради того, щоб Україна була рідною домівкою, в якій живеш в достатку і куди з радістю повертаєшся.

Щоб наші діти спілкувалися між собою українською, не нехтували іноземними мовами, знали б нашу історію, не спотворену з-за кордону і з упевненістю дивилися в своє майбутнє, незатьмарене ні війною, ні здачею країни.

Особисто я запевняю: не піду ні на які компроміси щодо національних інтересів.

Нехай зміни будуть українською”!.

Про український націоналізм.

“Особливість українського націоналізму в тому, що він неможливий без української мови.

Без нього націоналізм перестає бути українським”.

Про готовність знаходитися в меншості.

“Більшість не виходила на Майдан.

Більшість не пішла на війну.

Більшість не будувала армію.

Навіть якщо нас меншість, ми повинні розуміти, що несемо відповідальність за те, в який бік буде рухатися країна.

Так, ми можемо знайти для себе сотні причин, щоб не виходити знову на вулицю.

Мені вже набридли Майдани.

Не хочеться, вже досить: відстоялися, відкричали.

Але ми все одно повинні вийти, якщо буде потрібно.

У вас є вибір – плюнути і сказати: набридло, все, втомився.

Або залишатися тією меншістю, яка буде штовхати вперед.

Буде несолодко.

Буде важко.

Зате не буде соромно”.

У березні 2019 року Володимира В’ятрович опублікував електронну декларацію про свої доходи за 2018 рік.

У селі Нижча Дубечня у нього є земельна ділянка дев’ятсот шістдесят чотири квадратні метри.

У Львові він має квартиру, якою володіє в спільній власності.

У Ярини Ясиневич, згідно з декларацією чоловіка, є половина квартири у Львові (вісімдесят один квадратний метр), земельна ділянка та житловий будинок в селищі Ворзель на Київщині (двісті шістдесят чотири і сто тринадцять один квадратний метр, відповідно).

Володимир В’ятрович пересувається на Subaru Impreza 2010 року випуску.

У 2016 році голова Інституту нацпам’яті віддав за неї двісті дев’яносто тисяч гривень.

За 2018 рік зарплата в Інституті у В’ятровича склала вісімсот тридцять чотири тисячі гривень.

Книжковий “Клуб сімейного дозвілля” виплатив тридцять дев’ять тисяч гривень Володимиру в якості роялті.

Пів мільйона гривень – дохід від підприємницької діяльності Ярини Ясиневич.

Ще десять тисяч гривень вона отримала в якості соціальної допомоги при народженні дитини.

На банківському рахунку у Володимира зберігається сто тридцять тисяч гривень, у його дружини – тридцять тисяч гривень і тридцять один євро.

Готівковими коштами В’ятрович задекларував п’ятнадцять тисяч доларів.

Стільки ж має і Ярина Ясиневич.

Особиста сторінка Володимира В’ятровича в Фейсбук.