"Знаю я цих кандидатів. По місту їздять на джипах, а в село до народу на старому "Ланосі" прилітають"

— Хто б не був, мені пофіг.

Полечу в Лондон.

Кожний раз приїжджаю — і больна від по­тєряних грошей.

Долар падає, а ціни ростуть, — кучерява білявка в затемнених окулярах притримує плечем "Айфон" біля вуха.

Поправляє шлейки короткої сукні.

Дістає паспорт із клатчу.

Іде на виборчу дільницю №051509 у вінницькому районі Вишенька.

В 11-му окрузі у Вінниці балотуються 13 мажоритарників.

Серед них 54-річний Володимир Кістіон від прем'єрської партії "Українська стратегія", 43-річний Андрій Гижко від "Європейської солідарності", 44-річний Сергій Кудлаєнко — самовисуванець.

Раніше всі вони були в партії "Солідарність".

Три кандидати із 13 — жінки.

Неподалік від дільниці — стихійний квітковий ринок.

Торгують із десяток яток.— Люба, приглянь за вазонами.

Побіжу проголосую, — просить колегу чорнява коротко стрижена продавщиця років 45.

— На президентських пішла проголосувати.

Вернулася, а біля Вані стоїть чоловік у дорогому костюмі, купляє 101 розу для дружини.

А в мене ж вони кращі, сама вирощую.

Посчитала, що якби не пішла на дільницю, заробила б грошей, як за півмісяця — майже 3 тисячі.Дільниця розташована в училищі технологій і дизайну, голова комісії Світлана Долгих забороняє фотографувати й говорити з людьми.— Йдіть в Окружну виборчу дільницю і виясняйте.

Нам сказали, зйомка заборонена, — кличе поліцейського.

За півгодини, доки чекаю, Долгих дзвонить в ОВК і після цього дозволяє зайти у приміщення.

Жінка із сивим волоссям, закрученим у пучок, свариться зі спостерігачем.

Її не знайшли у списках виборців.— Хотела проголосовать за Шария (Анатолій Шарій — прокремлівський блогер відомий антиукраїнськими матеріалами, перший номер у списку Партії Шарія.

— ГПУ).

Но эта киевская хунта из Зеленского и Порошенко лишила меня этого.

Я приехала из Луганска.

Бежала от обстрелов в 2014 году.

Думала, что за это время что-то поменяется в стране.

Работаю уборщицей.

С луганской пропиской на хорошую работу сложно устроиться.

Приходиться мыть полы, — каже 52-річна Алла Бабкова й виходить із дільниці.

— Работаю без отпуска.

Пусть политики попробовали бы целый год мыть туалеты за несколько тысяч гривен.

Переселенці з Донбасу й Криму повинні були зареєструватися до 15 липня.

Мають право проголосувати тільки за партію.— Звідки могла знати, що треба реєструватися? — Алла Бабкова ховається у затінок.

— Живу в гуртожитку, телевізора немає.

Бракує грошей навіть на дешевий телефон.

Щомісяця получаю 442 гривні адресної допомоги.Із кабінки для голосування виходить літній чоловік у білому костюмі й великих круглих окулярах.— За Бойка! Спасіба! — складає два бюлетені й кидає у скриньку.

До нього підходять поліцейські.— Дєдушка, вас оштрафують, — каже один.— За що? За те, що голосую? — регоче.

— Залякали народ! Не життя, а розсміши коміка!Молоді майже немає.

Старші люди обговорюють політику і жаліються на життя.

Високий чоловік із пластирем на носі та розбитою скронею виходить із дільниці.— Не може Ісус Христос нагодувати всіх хлібом.

Народ невдячний, — каже 70-річний Іван Кудрін.

— Подивіться, яка стала Вінниця.

І транспорт, і дороги, і безкоштовний проїзд пенсіонерам.

Да, пенсії малі, але жити можна.

Порошенко підняв країну на ноги.

А цей зараз що? Позвільняв, заарештував.

Це для бидла все.

А еліта — це люди, які думають.

На лавці біля дільниці сидять троє жінок із фіолетовим волоссям.— Ой, дєвочки, давайте вже не про політику.

Катя, ти пам'ятаєш Ліду, шо на першому поверсі жила.

Там де зараз Миколина забігайлівка.

Померла від раку.

Оце ходила на похорон, то геть людей не було.

Решта жінок мовчать.

На дільницю заходить чоловік, шкутильгає.

Допомагаю вийти сходами.— 45 років живу у Вінниці.

За Гройсмана проголосую, — каже 80-річний Павло Калинович.

— Подивіться на город.

Вінниця цвіте.

Від цієї влади нічого не очікую.

Треба щоб був нормальний парламент.

Порошенко багато зробив.

Вміє гарно говорити.

Але про народ не думає.

Це його і погубило.

Поряд — кав'ярня.

У ній немає відвідувачів.— Знаєш, Лєнка, була на президентських виборах у виборчій комісії.

Обіцяли заплатити дві тищі.

Просиділа добу там.

Підраховували голоси.

Вранці заплатили 500 гривень.

Наживаються на людях, — каже бариста.

Подає в паперовому стаканчику напій подрузі.— Та тебе киданули! Я роздавала газетки і буклєтіки за Кістіона.

Стояла у палатці і в дощ, і в жару.

Заплатили півтори тисячі за два тижні.

А требували на мільйон — щоб і прічоска була, і одяг як з іголочки.

Наче хтось дивиться.

Люди посилають тебе з тими листівками, — відповідає дівчина з довгим рудим волоссям.

Має татуювання на всю руку.

На тролейбусній зупинці жінка в коротких шортах голосно говорить телефоном.— Я не голосувала.

Знаю я цих кандидатів.

По місту їздять на джипах, а в село до народу на старому "Ланосі" прилітають.

Таня, кому треба ці вибори, якщо все одно нічого не поміняють.

Хіба рил жирних у Верховній Раді стане більше.