На довгу перспективу: скільки можна заробити на вирощуванні льону-довгунцю та до яких труднощів потрібно бути готовим?

За минулий рік посіву льону-довгунцю скоротилися на 10%, до 1300 га.

При цьому країна набагато більше купує лляного волокна з Білорусі та Росії, ніж експортує - на $5,4 млн та $1,2 млн відповідно.

Але й переробка сировини льону в Україні занепадає.

“Назва “Льонокомбінат” залишилась як торгова марка.

Працюємо з бавовною, поліефіром, віскозою.

До нас приїжджали голландці і порахували, що для відродження льонарства на Рівненщині потрібно 8 млн євро", - розповіли на Рівненському льонокомбінаті (ТМ GOLDI).

Окрім нього до Єдиного державного реєстру (ЄДР) занесено ще три діючих “льонокомбінати” - Житомирський і Оршанський (білоруський льонокомбінат в Одесі), які працюють з іноземною сировиною, а також Старосамбірський на Львівщині.

Більшість льонозаводів тільки числиться в реєстрі.

Наприклад, на Козелецькому з Чернігівщини востаннє вирощували льон-довгунець у 2005 році.

“Льон і хміль - це ті культури, які цілеспрямовано знищувала Європа, до якої ми прагнемо.

Вони скупили і під виглядом реконструкції та модернізації знищили наші льонозаводи - Ємільчинський, Новоград-Волинський, Житомирський, Володарсько-Волинський і Коростишівський", - розповідає Сергій Рижук, колишній голова Житомирської ОДА (з 2004 по 2005 та з 2010 по 2014).

- "Немає сенсу вирощувати льон, якщо поряд немає льонозаводу.

Я свого часу двічі відновлював у Житомирі льонокомбінат, і два рази його закривали.

Уперше в 2003 році, тоді ми поставляли вироби з льону до Франції та Італії, в нас було 5000 працівників.

Вдруге поновили льонарство, коли я знову став губернатором.

З Новограду-Волинського та Ємільчиного продавали продукцію комбінатів до Китаю.

Ми по обласній програмі виділяли на кожен гектар посіву по 1000 гривень.

Я пішов з посту губернатора - програму зупинили”.

га довгунцю.

com вдалось поспілкуватись також з трьома крупними виробниками лляного волокна (продукт первинної переробки льону).

Вони практично все вироблене волокно експортують.

Відтак промисловці підтверджують дані статистики: сьогодні в Україні існує лише первинна переробка льону-довгунцю.

А вітчизняні бренди одягу шиють продукцію з білоруського, корейського, італійського та ін.

лляного полотна.

“Усі в світі експортують тільки в Китай.

А дуже якісне волокно йде на маленькі виробництва тканин для лакшері-брендів - Гучі, Пако Рабан тощо.

Все інше надходить в Китай, де роблять пряжу, а з пряжі - тканину”, - говорить керівник ТОВ “Поліська картопляна компанія” Денис Стаценко.

З льону-довгунцю отримують коротке (10-50 см) і довге (50-80, 110-120 см) волокно.

Для виробників найціннішим є останнє, оскільки в подальшому його використовують у текстильній промисловості.

Тоді як коротке волокно іде на технічні потреби у будівництві, меблевій промисловості, з нього роблять канати, сантехнічну паклю, шпагат тощо.

Скільки можна заробити на льоні-довгунцю?.

Льонозавод Linen of Desna у Глухові на Сумщині сьогодні має найбільші посіви прядивного льону в Україні - 400 га.

На руїнах колишнього пенькозаводу виробництво лляного волокна відродив нащадок цукрозаводчиків Терещенків - Мішель Терещенко.

Нині підприємство належить бельгійському власнику.

Директор заводу Сергій Гайдук говорить, що з 1 га можна зібрати 3 т трести.

У ній, в залежності від сорту льону-довгунцю, усього буде близько 30% волокна, причому 10% довгого і 20% короткого або 3 і 6 ц з гектара відповідно.

Глухівський льонозавод у середньому щомісяця відправляє на експорт фуру короткого і фуру довгого волокна масою 20 т кожна.

Свого часу продукцію купляли Чехія, Польща, Китай.

Зараз основними імпортерами є Бельгія та Франція.

Сергій Гайдук розповідає, що коли відправляли волокно у Китай, то його вантажили у морські контейнери в січні при температурі -20, а воно пливе морями 2-3 місяці і проходить екватор, де температура +40, відтак утворюється конденсат.

Потім китайці писали листи, що їм вислали мокре волокно, і наполягали на тому, щоб наступні партії коштували вдвічі менше.

Тоді як до Європи продукція доставляється максимум за тиждень.

Поки що по Україні розсилають коротке волокно партіями по 1-2 т, є замовлення на продукцію з нього - шпагати, сантехнічну і будівельну паклю.

“Газовики під час роботи з трубами використовують тільки лляну паклю.

З костри ми виробляємо паливний брикет.

Але все це - побічна продукція”, - зауважує Гайдук.

Зібране насіння здають на жирокомбінат у Ніжині.

За тонну волокна на світовому ринку можна отримати від $1 тис.

до понад $2 тис.

в залежності від того, довге це чи коротке волокно.

Причому різниця в ціні між ними складає близько 20%.

“Два-три роки тому у Франції були проблеми з погодою, урожай видався невисоким, ціна підросла, але потім ціни стабілізувалась”, - згадує директор Глухівського льонозаводу.

Linen of Desna самостійно вирощує льон-довгунець на орендованих землях.

Тому все, що отримують орендодавці - це плата за користування землею в межах $150-200 за гектар.

“Єдине, що може переконати аграріїв вирощувати цю культуру – гарний прибуток з гектара", - стверджує керівник Червоноармійського льонозаводу на Житомирщині В’ячеслав Свириденко.

- "При середній урожайності трести 4 т/га ми платимо агровиробнику 8 тис.

Укладаємо форвардний контракт з гарантованою ціною викупу урожаю і даємо одразу насіння, агрономічний супровід, а також самостійно збираємо льон своєю технікою.

Тобто аграрію посів льону забезпечує валовий дохід з гектара під 1 тис.

Насінням і уборкою ми, фактично, закриваємо 50% витрат на вирощування.

Витрати на гектар становлять близько 17 тис.

грн включно зі збиранням”.

Сьогодні Червоноармійський льонозавод має посіви льону-довгунцю площею 200 га, на наступний сезон заплановано розширення площі до 400-500 га.

"На більше просто не вистачить збиральної техніки, вона дуже дорога", - говорить Свириденко.

Обидва заводи - Linen of Desna та Червоноармійський - сьогодні не використовують виробничі потужності на 100%.

Технологічні лінії переважно імпортовані з Європи та вже бувші у використанні.

Льонозавод з Глухова бере запчастини на льонозбиральну техніку у Бельгії та Франції.

В’ячеслав Свириденко говорить, що міг би збільшити виробництво у 10 разів без додаткових інвестицій.

Єдине, що стримує - це неможливість багато збирати.

За словами Дениса Стаценка, новий сет обладнання на 200 га льону коштуватиме 0,5-1 млн євро.

“І за сезон ви з 200 га отримаєте максимум 6-7 млн грн, якщо вийдете на європейські показники.

Тому “відбити” його вартість можна щонайменше за п'ять років", - констатує Стаценко.

- "Торік ми експортували до 300 т волокна в Китай, але більше не будемо вирощувати льон і на 100 га посіємо картоплю.

Оскільки ми не можемо конкурувати з Європою, у них вегетація довша на один місяць, а тому вони отримують у 2-3 рази більше трести і вихід саме довгого волокна з неї 20-25%.

Цього року в нас засуха з 9 травня, і льону майже не буде”.

“Збути - забирають аж бігом, важко виростити.

Та й зараз в Україні не готують фахівців для цієї галузі.

У нас на заводі частина працівників - це люди, які ще працювали на колишньому пенькозаводі.

Багато чому нас навчили бельгійці”, - зазначає Сергій Гайдук.

Вже кілька років закрита аспірантура з льонарства в Інституті луб'яних культур у Глухові.

На довгу перспективу довгунцю.

З кожним роком льону-довгунцю сіють менше, оскільки засухи не сприяють хорошим урожаям, говорять завідувач відділу льону Інституту луб'яних культур Людмила Кривошеєва.

Денис Стаценко також переконаний, що кліматичні умови не дозволяють ефективно вирощувати прядивний льон: “У нас сильні температурні перепади: то заллє, то не ллє”.

За словами Сергія Гайдука, Житомирщина і Волинь – нормальні зони для льону.

Йому також підійдуть Чернігівська область та північна частина Сумської, говорить голова ради директорів Асоціації розвитку льонарства і коноплярства України Микола Шкурко.

Він запевняє, що культура не так, як інші, виснажує ґрунт, не потребує внесення великої кількості хімікатів і земля відпочиває після неї.

Льон також є хорошим попередником для зернових і бобових.

Експерт додає, що виробники олійного льону можуть отримувати додаткові кошти від виробництва короткого волокна.

На думку Шкурка, для розвитку прядивного льонарства варто було б скасувати ПДВ на імпорт ліній для переробки волокна, а також встановити пільгові умови оподаткування для тих, хто інвестує у цю галузь.

А от В’ячеслав Свириденко переконаний, що реальна причина занепаду галузі полягає в тому, що доводиться час від часу боротись з рейдерськими атаками: “Ми живемо від виборів до виборів.

Тільки останні п'ять років не було ризику, ми купили лінію по переробці, почали реконструкцію”.

Водночас він зауважує, що при п’ятирічній сівозміні та площі 10 тис.

га, можна посіяти до 2 тис.

га льону.

І коли агровиробник вирішує, чи включати льон-довгунець у сівозміну, він враховує, які інвестиції для цього потрібні.

Якщо компанія сіє звичайну сівозміну “кукурудза-соняшник-соя-пшениця-ріпак”, то можна найняти зерновий комбайн, всі операції перекриваються між культурами легше, пояснює Свириденко.

Тоді як на льон для посіву і збирання потрібна окрема техніка, яка дорого коштує і виробляється лише закордоном.

Коли на місці колишнього пенькозаводу будували Linen of Desna, ділиться Сергій Гайдук, то бюрократична сторона питання виявилась найскладнішою.

“Радянський завод мав територію понад 30 га.

Ми домовлялись, що як технічну візьмемо тільки 7 га, а решта - це землі сільгосппризначення.

Так нам усі ці 37 га записали як технічну, а це ж інший податок.

Потім ми через виконком, через міську раду вирішували, щоб відмовитись від решти землі, яка нам не потрібна.

Або ще один приклад - на території заводу була своя електрична підстанція на 600 к.

Вт, але коли підприємство не працювало, то її потужність знизили до 150 чи 70 к.

Вт, а нам потрібно не менше 500 к.

Знизити, то вони знизили колись, а щоб її підняти, то знадобилось чи 400 чи 600 тис.

грн заплатити енергетикам.

За власний кошт робили водоканал, ставили лічильники.

Ми відремонтували старі будівлі, але на них слід оформити паспорти, за що також потрібно платити.

Треба було з техніки безпеки провести інструктаж всьому особовому складу, що теж вимагає матеріальних витрат.

Рік пішов на запуск виробництва”, - згадує директор льонозаводу.

А ще він додає, що на перевезення волокна до інших країн витрачається купа грошей, відтак набагато зручніше та вигідніше було б відправляти волокно у Суми, Київ або Козелець, якби тамтешні льонокомбінати працювали взагалі і з українським льоном зокрема.

Чи справді український льон - український?.

Виробники лляного волокна частково сіють насіння іноземної селекції і зауважують, що в голландського та французького посівного матеріалу кращі показники, ніж у вітчизняного.

Виробник льону-довгунцю, який побажав зберегти анонімність, сказав, що формально сіяв льон-довгунець української селекції, а насправді - іноземної, і додав, що українська селекція “не працює”.

Чому льонарі неохоче розповідають про те, яке насіння використовують? Причин може бути кілька, зокрема, в Україні заборонено сіяти сорти, які не внесені до Реєстру сортів.

Наразі в цьому переліку, крім українських, є один англійський, два голландських, два французьких, два німецьких та один російський сорт льону-довгунцю.

Теоретично виробниками також є про що мовчати, якщо вони з року в рік сіють сорт і не сплачують його автору роялті.

Водночас в Інституті луб'яних культур насіння льону-довгунцю у 2016 році купувала “Поліська картопляна компанія” (Чернігівщина), у 2017 - ТОВ “Агросоюз” (Житомирщина), у 2019 - Linen of Desna.

Наукова установа вирощує культуру з середини 70-х.

З тих пір в інституті виведено дев’ять сортів льону.

Завідувачка відділу льону Лариса Кривошеєва зауважує, що наприкінці 90-х-на початку 2000-х сорт Чарівний займав більше половини площ посівів льону-довгунцю в Україні.

Зараз інститут вирощує сорти Гладіатор і Есмань, у яких вихід волокна на гектар становить від 1,6 до 2,3 т, з них довгого - від 0,7 до 1,3 т.

Ще два сорти - Сіверський та Усівський - перебувають зараз на держсортовипробуванні в Інституті експертизи сортів рослин у Києві.

Взагалі на виведення нового сорту льону-довгунцю може піти від 15 до 20 років та заразом від 1,5 до 2 млн грн.

Усього в Інституті луб'яних культур зібрано 1400 різних сортів як прядивного так і олійного льону із 47 країн світу.

Процес селекції починається з підбору сортів для схрещування, після якого отримані зразки наступного року висівають.

У подальшому їх досліджують у польових та лабораторних умовах, визначають насіннєву продуктивність, вміст волокна кожної рослини окремо.

На це йде від 4 до 7 років.

В результаті дослідники отримують сім'ї з 5-10 вирівняних за висотою, вмістом волокна і насіннєвою продуктивністю рослин.

На другому етапі протягом 2-3 років важливо розмножити прообраз майбутнього сорту, щоб отримати достатню кількість насіння - 20-30 г - для третього етапу селекції.

Протягом трьох наступних років вивчають якісні показники волокна - гнучкість, розривне навантаження, довжину жмені, на базі яких присвоюють номер.

Четвертий етап передбачає дослідження контрольного розсадника на площі понад 5 кв.

м, що також триває три роки.

Після цього наступає п'ятий етап - селекційне сортовипробування, під час якого протягом трьох років сорти вивчаються на площі до 20 кв.

Аж після цього серед досліджуваних сортів відбирають кращий, йому дають назву і передають ще на три роки на держсортовипробування, зокрема у 2015 році передали Сіверський, у 2016 - Усівський сорти, після цього вони будуть внесені до реєстру.

Перший сорт отримали внаслідок схрещування чехословацького сорту Агрос на німецький Бортелін, другий - завдяки складному схрещуванні за участі українського сорту Зоря-87 і французького Гермес.

“Модернізація відділу селекції – це болюче питання.

Я працюю в інституті з 1993, а у відділі селекції льону – з 2005 року.

У 2002 році як прийшли сюди комп’ютери, так з ними і працюємо.

А радянське обладнання ми, як можемо, підтримуємо, останнє, що нам купили – точні ваги.

В основному державні кошти йдуть на зарплати, і то їх зараз не вистачає.

Ми заробляємо самі, у нас є виробничий відділ, за рахунок цього відділу проводяться ремонти і закупівля матеріалів, - розповідає завідувач відділу льону Інституту луб’яних культур Лариса Кривошеєва.

- Співпрацюємо з Білоруським інститутом льону, до війни - також з Інститутом льону у Торжку (РФ), Томською дослідною станцією (РФ).

Останні зразки отримали з Литви, Китаю, Білорусі, виробничники нам дають зразки з Бельгії та Франції, деякі екземпляри ми отримали від Харківського інституту рослинництва.

Окрім нас, льон також вивчають в Інституті Карпатського регіону, Інституті сільського господарства Полісся та Інституті землеробства у Чабанах.

А ще ми здаємо в Інститут олійних культур свої сорти, аби визначити в них вихід і склад олії, а вони здають нам олійні сорти для перевірки їх на вміст волокна”.

Як вирощують льон-довгунець?.

Про особливості вирощування поділився директор заводу Linen of Desna Сергій Гайдук.

Льон сіють навесні за достатньої кількості вологи - максимум до 10 травня.

Перед цим з осені готують ґрунт - проводять оранку або дискування, за потреби - культивацію.

Для посіву необхідна спеціальна сівалка.

“Найгіршим попередником є соняшник, зараз всі використовують модифіковані сорти, які навіть гербіциди не беруть.

А нам це все збирати потім дуже важко.

Найкраще сіяти льон після зернових.

Взагалі його повертають на поле за сім років”, - розповідає керівник Linen of Desna.

Коли рослина входить у фазу “ялинки” і досягає 5-10 см, тоді за потреби посіви обробляють гербіцидами.

Після цього льон-довгунець починає додавати у рості по 3-5 см щодня і зрештою виростає до 60 см.

“Початок цвітіння льону приблизно збігається з літнім сонцестоянням.

До речі, льон цвіте тільки в першій половині дня, потім квітки опадають.

Тобто якщо ви зранку будете на полі, то воно буде синє-синє, а пообіді вже зелене.

Наступного дня усе повториться знову, - зауважує Сергій Гайдук.

- Коли зовсім опали всі квітки, смарагдові поля потроху жовтіють.

Десь всередині липня ми починаємо збирання”.

На цьому етапі льон-довгунець так само потребує спеціального комбайну.

Адже льон не косять, а рвуть, викладаючи його на полі рівними стрічками стеблина до стеблини.

За 10-12 днів комбайн знову виходить у поле, обмолочує коробочки з насінням та перевертає стрічки справа наліво.

Потім льон має “вилежатись” під дощем та сонцем ще близько місяця, аж тоді треста (лляна солома) достигне, і її можна буде скрутити в рулони та відвезти на завод для отримання волокна.

“Торік не було дощу майже 1,5 місяці, а нам все одно треба було чекати, поки льон намокне-висохне, спрацюють мікроорганізми, посіріють стебла і стане можливим відділити волокна від костри (деревна частина всередині стебла - Ред.)”, - згадує директор підприємства.

На цьому етапі важливо швидко зібрати з поля лляну солому, щоб не дати її намокнути під опадами.

При цьому вже о 5-6 годині вечора роботи припиняються, оскільки випадає роса.

Якщо все таки піде дощ, то на поле знову пускають обертач стрічок льону, аби ті підсохли.

Труднощі під час збирання є однією з причин, чому аграрії відмовляються сіяти льон-довгунець.

Два роки тому проблеми зі збором льону-довгунцю мала компанія “Зоря-Агро”, яка відтоді спеціалізується виключно на олійному льоні.

На льонозаводі коротке і довге волокно переробляються на окремих лініях.

Спеціальні м’ялки мнуть лляну солому, зі стебел випадає деревна частина.

Потім бильні планки оббивають стебла, починаючи з кореневої частини.

На виході отримують довге волокно, яке називають тіпаним.

Коротке сплутане волокно тричі проходить через ряд м’ялок і трясилок, відтак утворюється коротке м’яте волокно.

Після цього довге волокно потрібно розсортувати.

Цікаво, що його сортують лише при денному світлі, оскільки електричні лампи викривлюють кольори відтінків.