Американці при зустрічі запитують, як справи. У Житомирі на це відповідали: "Мы не знакомы"

До приїзду в Україну знав алфавіт і слово "прівєт"Я навчався в Мексиці.

Рік в американському університеті вартує в середньому 40 тисяч доларів.

У Мексиці за семестр треба заплатити 6,8 тисячі на українські гроші.

Той досвід мені згодився.

Мексика, як і Україна, належить до країн, що розвиваються.

Мають подібні проблеми – інфраструктурні та корупційні.

У Мексиці така ж, як в Україні, ситуація з дешевими машинами з-за кордону.

Так звані американські бляхи.

Я таку мав – Ford Focus 2000 року.

Мексиканцю достатньо комфортно буде в Україні, а українцям – там.

Це дві консервативні громади, які цінують свою історію, культуру і традиції.

В житті обох важливу роль відіграють релігійність і сім'я.

Брав участь у студентському житті.

Вступив до партії з консервативними поглядами, прихильниками якої є мої батьки.

У законодавстві нашого штату не було прописано нічого про підтримку для молоді, пільги чи державні програми.

У співпраці з експертами написав законопроект.

Депутати із цим затягували.

Прийняли закон, коли я вже був вісім місяців в Україні.Перед приїздом сюди мені дали перелік сайтів і матеріали для вивчення української.

Вдалося запам'ятати алфавіт і слово "прівєт".

У вересні 2017-го разом із 72 волонтерами Корпусу миру приїхав до Житомира.

Поселилися в українських сім'ях.

Мені дісталася кімната у хрущовці.

У квартирі жила жінка з двома дітьми.

Її чоловік приїжджав на вихідні.

Помешкання було маленьке, але мене вразила привітність українців.

До мого приїзду стіл заставили стравами.

Найкраще господині вдалися голубці.

Холодець не сподобався.

Щодня вп'ятьох збиралися у квартирі інструктора.

По 3–4 години вчили мову.

Опановували лексику з різних тем: продукти, транспорт, дозвілля, сім'я.

Мали практичні завдання – піти в магазин за харчами.

Кажемо продавчині: "Добрий день! Чи є у вас цукор, серветки і молоко?" А вона нам: "Что? Что дать? Сахар? Скока? Какие салфетки?" Таких слів не знали, але якось порозумілися.

Найважче було вимовляти м'які та шиплячі звуки.

"Люблю" – складне слово.

А замість "жінка" виходила "шинка".

Родина, в якої мешкав, не розуміла, коли намагався зробити комплімент.

У мене виходило: "Ваша шинка добре готує".

Американці звикли при зустрічі запитувати, як справи.

У мене виходило українською щось подібне до "як sparrow".

Але в Житомирі часто відповідали: "Мы незнакомы".

Аби швидше вивчити мову, переписувався з україномовними знайомими.

Деякі слова не міг перекласти.

Онлайн-перекладач підказував, що вираз російською.

Коли переключав на російську, писало, що вираз українською.

Так дізнався про суржик.

Зрозумів, що це природне явище для мультикультурних громад."Тобі пощастило.

Там говорять літературною українською мовою", – казали житомирські друзі, коли вирушав на захід України.

Приїжджаю в Самбір і чую: "Чесьть (польською – привіт.

– Країна)! Як ся маєш?" Думаю: що я повинен мати? Питають: "Як тобі Україна?" Не розумів, бо в реченні не було дієслова.

Або ще: "Даєш собі раду?" Думав, що кому маю дати.

Приїхав до Самбора 1 грудня.

Лежав сніг, а я в легенькій курточці і кросівках.

Питають: "Де твої зимові мешти?" У словнику мештів не було.

Співрозмовники розтлумачили.

Черевики купив.

А жінка, в якої орендую хату, віддала чоловічу дублянку, бо не могла дивитися, як мерзну.

Знайти житло допоміг Корпус Миру.

На земельній ділянці стоїть ще одна хата, в якій живуть господарі.

У своєму помешканні сам мушу прибирати.

Деколи, коли недобре замету, господиня жартує, що наступного разу візьме дівчинку, аби тримала все в порядку.

У лютому торік мене запросили покататися на лижах до Розлуча в Турківському районі на Львівщині.

Їздити не вмів, але інструктора не взяв.

Знайомі навчили основам.

Упав і зламав ногу.

За умовами страховки лікуватися мав у США.

Там зробили операцію.

Коли прокинувся після наркозу, наді мною стояли перелякані медсестри.

Питали: "Девід, що з тобою сталося?" Дали послухати диктофонний запис, змісту якого вони не розуміли.

Під наркозом я кричав українською: "Оой! Нога болить! Я хочу воду пити! Я не хочу плакати, я мужик!"Досі раз на тиждень беру заняття з української у репетитора.

Решту днів займаюся самостійно.

Багато читаю преси.

Коли починав вивчати мову, радили класичну літературу.

Взявся за Тараса Шевченка.

Його "Садок виш­невий коло хати" ще подужав, а в інших віршах натрап­ляв на незнайомі слова і для перекладача.

Наприклад, "спинюся", "спочину".

Мені підказали сучасну прозу.

Взяв "Якби" Ірен Роздобудько.

Теж залишив, бо вона вживає багато слів у переносному значенні.Неправильно наголошую слова.

В іспанській є правила наголошування слів.

В українській, як і в англійській, таких закономірностей немає.

Так само із порядком слів.

Спершу ставив, як і англійською, кожну частину мови на її місце в реченні.

Виходило смішно.

Правильно почав формулювати, коли прочитав багато журналістських статей.

Старався звертатися, як тут прийнято, з додаванням по-батькові.

Нашого керівника відділу звуть Світлана Степанівна.

Часто називав її Степана Світланівна.

Спершу було важко сприймати українську гостинність, коли по кілька разів припрошують їсти-пити.

А випити ще й три рази треба, а четвертий – за чоловіків, а парне число теж не можна, тож мусить бути п'ятий.

Американцям достатньо відмовити тільки раз.

Підзаробляти Корпус Миру забороняє.

Отримую 5 тисяч гривень стипендії.

3 тисячі віддаю за оренду житла.

На решту живу.

Найчастіше харчуюся гречкою, овочами, інколи купую курку.

На молочних продуктах економлю.

Їжджу електричками.

Раніше до Львова коштувала 20 гривень, тепер проїзд здорожчав до 35.

Однак маю повагу від колег, бо живу, як багато українців, а не як американець, що приїхав і розказує, як треба жити.

Потягами об'їхав усю Львівщину і трохи сусідні області.

Громадський транспорт в Україні добре розвинений, ним можна будь-куди дістатися.

Місцеві жаліються на плацкарти, але це зручно – лежиш і платиш недорого.

Подорожував Китаєм.

Там середня тривалість поїздки – 8 годин.

Зі знайомою вдалося купити квитки на поїзд лише на стоячі місця.

Самбірська міська рада запросила проводитИ тренінги з управління проектами.

Був здивований, коли долучився до визначення економічної стратегії міста.

Питав, який напрямок для них пріоритетніший, а мені відповідали: "Всі".

Зрештою зупинилися на туризмі.Проводив тренінги, семінари в різних державних структурах.

Учив досліджувати проблеми, створювати план дій.

Хотіли підсилювати культурно-дозвільну сферу, тому зустрічався з митцями.

Питали, які кошти можуть отримати.

Та, відповідаю, будь-які, залучайте інвесторів.

А мені кажуть: "То добре.

А що можемо від тебе отримати?" Дивувалися, що нічого не можу їм дати.

На початку навчального року з викладачами Самбірського економічного коледжу запропонували студентам тренінг зі створення власної справи.

Після кожного заняття обговорювали проекти.

Американці звикли, що на свою роботу отримують і негативні відгуки – так її вдосконалюють.

Українські студенти не наважувалися критикувати.

А коли казали, що це "нудно", "неправильно", ображалися одне на одного.

Навчив їх "сендвіч-відгуку": позитивний коментар, слабка сторона і порада, як покращити роботу.

Купив у супермаркеті яблук і приніс як гостинці.

А мене питають: "Де взяв? То ж хімія".

Так дізнався, що тут можна поласувати фруктами, якщо дерево виступає за паркан.

У місті мене часто знаходять місцеві, аби практикувати іспанську мову – її хочуть вивчати частіше, ніж англійську.

Запрошують на вечері.

Знаходять навіть під час занять у спортзалі чи посеред вулиці зупиняють.

Погоджуюся говорити, коли маю час.