"Кермом зачепив фуру й упав"

— Велосипед — чудовий транспорт для подорожей Європою.

На кордоні не так прискіпливо перевіряють.

Легко можна оглянути всі цікаві місця країни й при цьому спалити зайві калорії, — каже 31-річний Єгор Солдаков зі Жмеринки на Вінниччині.

Із дружиною Владою Солдаковою, 19 років, на велосипедах проїхали від Львова до німецького Берліна.

Відстань між містами — майже 1 тис.

км.Єгор і Влада працювали аніматорами в дитячому розважальному центрі у Жмеринці.

Там познайомилися.

Поїхати до столиці Німеччини на велосипедах вирішили після весілля.— Ще до одруження розповів Владі, що мрію велосипедом дістатися Німеччини, — розповідає Єгор Солдаков.

— Вона підтримала ідею.

Але тоді думав, що Влада не зможе здолати таку відстань.

Казав: "Ти і 50 кілометрів не проїдеш".

Та вона виявилася наполеглива.

Аби здійснити задумане, звільнилися з роботи.

Заяву написали, бо не знали, коли повернемося.

У подорож вирушили 8 травня.— Першу спробу здійснили минулої осені, — каже Єгор.

— Дорогою до Львова дружина захворіла на бронхіт.

Лікарі порадили відмовитися від поїздки.

Влада наполягала, аби весною спробували ще раз.

Вирушили зі Львова.

Баули з речами важили 30 кілограмів.

Взяли ­теплий одяг, намети й газовий пальник, аби готувати їжу.

Продукти купували на місці.

Готували в дорозі.Перші дні маршруту проїжджали 50 км.— Доїхали до українсько-польської митниці "Краковець — Корчова", — говорить Солдаков.

— Прикордонники сказали, що на велосипеді не можна перетинати кордон.

Думали розвертатися назад, їхати на інший пункт пропуску.

Нас зупинив чоловік на бусику.

Запропонував перевезти через кордон.

Після цього повіз на ночівлю до свого друга.

Погодилися, бо почався сильний дощ.

Перед поїздкою розмістили пост із проханням допомогти в групі "Українці в Польщі".

Нам писали з усіх куточків країни.

В Ополі один чоловік зустрічав нас вечерею та окремим ліжком.

Щоб віддячити, наступного дня допоміг йому скопати город.

Якось у Щецині сиділи в кафе.

Один із відвідувачів почув українську мову й запитав, звідки ми.

Коли дізнався, що земляки, дав нам фруктів і запропонував переночувати.

Поїздка тривала три місяці.

Обійшлася подружжю у понад 6 тис.

Гроші витрачали на їжу та хостели.— Були й незаплановані витрати, — каже Влада Солдакова.

— Пішла на три хвилини до магазину в центрі Кракова.

Велосипед залишила при вході.

Коли вийшла, його не було.

Довелося купувати новий за 665 гривень.

У поліцію не стали звертатися, бо такі заяви там навіть не розглядають.— Під час подорожі ми працювали, — продовжує.

— У Щецині були п'ять днів.

Тоді там саме проводили фестиваль "Дні моря".

Ми фарбували дітей аквафарбами.

За два дні заробили 3320 гривень.

У місті ночували спочатку на вулиці, потім — у друга.

Намет ставили подалі від людей, у кущах.

У Польщі заборонено стихійний кемпінг, за це можуть оштрафувати.

Та в Ряшеві умудрилися розбити намет на території місцевого університету під ялинкою.

Вранці, коли збиралися, нас помітили студенти.

Дивувалися: "Як вам вдалося тут провести ніч?"— До кінцевої зупинки прямували через Франкфурт-на-Одері, — додає Єгор Солдаков.

— — На шляху немає велодоріжок, пересувалися трасою.

Їхав поряд із фурою.

Кермом зачепився й упав.

Трохи забився, але велосипед не постраждав.

У Берліні п'ять днів жили біля рейхстагу.

Там саме проходив протест за збереження природи.

Дружина сказала, що ми — борці за навколишнє середовище.

Розбили біля протестувальників намет.

Разом їли й пили.

У той час неподалік тривав "Фестиваль всіх народів".

На ньому чорношкірі сплутали мене із продавцем марихуани.

Я був вбраний у все зелене, на руці мав пов'язку із зображення листя коноплі.

Підходять і питають: "Продаєш ­ґандж?" Дивувалися, коли казав: ні.Тиждень працювали у КраковіЄгор і Влада Солдакови тиждень працювали у польському Кракові — були велокур'єрами компанії "Убер".— Влаштувався роздавати рекламні листівки в центрі міста, — каже Єгор.

— Якось побачив кур'єра з "Убера".

Спитав у нього за роботу.

Він мене зареєстрував.

Возили на роверах бургери з ресторанів та продукти з магазинів.

Робота була незаконна, бо податків у польську казну не платили.

Якби спіймали, депортували б до України і стягнули понад 33 тисячі гривень штрафу.