Футбол, космос і гній на вилах

Історію моєї появи в Києві на посаді редактора газети "Молодь України" згадую як вибрик політичної долі початку 1980 років на заході брежнєвщини.

У резерві на цю посаду я стояв так довго, що й забув про нього.

Аж тут виклик у ЦК і команда: готуйся змінити Ігоря Лубченка.

Як, запитую, ми ж з Ігорем друзі, не­зручно.

Але мудрі хлопці заспокоїли: вашій дружбі ніщо не завадить, Ігор усе розуміє, а тут така ситуація, що хоч Бога з хати винось."Молодь України" звинуватили в українському футбольному націоналізмі.

І звинуватив не хтось, а Зимянін, шеф ідеології в ЦК КПРС.

Мовляв, заступник Лубченка Римаренко підніс до небес Лобановського і протиставив його Бескову, улюбленцю Брежнєва і головному тренеру "Спартака".

А це вже націоналізм.

Сьогодні це звучить як анекдот, а тоді Щербицький публічно запитував Лубченка: "Якій партії ви служите?"Ця подія мала б давно перетліти в душі жужелицею, та я повертався в думках до неї не раз і не два.

Вже працюючи в "Сільських вістях", я тиждень подорожував із російським письменником Віктором Астаф'євим дорогами його фронтової юності.

Одного вечора він попросив познайомити його з Валерієм Лобановським.

Я не фанат футболу, тому звернувся до мого колишнього заступника, а тоді вже редактора "Молоді України" Володі Боденчука посприяти знайомству.

Втрьох ми прийшли на футбольний матч, утрьох потім розмовляли з Лобановським.

Астаф'єв палко переконував великого тренера у його футбольних талантах.

Вже у готелі я вирішив поділитися з ним історією свого приходу в "Молодь України".

Віктор Петрович зауважив: Москва дала вам урок великодержавного шовінізму й водночас визнала, що Україна небезпечна для них як велика футбольна нація.

Тоді він сказав слова, які я вже не раз повторював: "Україна повинна стати незалежною державою.

У вас для цього є все: велика історія, великий народ, великий футбол, великі імена і таланти!"Згодом цю ж історію Павло Глазовий передав так: ЦК побачив теля там, де його ще й не було, а вже приготував довбню.

І зовсім недавно політолог Вадим Карасьов резонно зробив висновок: український футбол часів Лобановського зробив для пробудження націо­нальної самосвідомості українців більше, ніж усі дисиденти разом узяті.

Хоча це не применшує їхніх заслуг і боротьби.

Між іншим, Щербицький, усупереч тому, що змушений був на догоду вищому ЦК лаяти Лубченка за "футбольний націоналізм", ревно опікав "Динамо".

А безпосередньо справами команди займався секретар ЦК КПУ Яків Петрович Погребняк.

Здавалося б, що таке футбол? Гра.

Але — улюблена мільйонів.

Він піднімав, призначав і знімав.

Але він же й будував Україну — ту, яку маємо сьогодні, хоч у ній він іще не відіграє тієї ролі, яка належала би будівничим держави.

Але зараз не тільки футбол — на задвірках держави і наука, і духовна сфера, і сама людина.

Що з нами? Чому хочеться згадувати шевченківські слова: "Горе! Горе! Дрібніють люди на землі, ростуть і висяться царі!" Чому, знову ж таки, на нашу "громаду хоч наплюй! Вона — капуста головата"? Яка лиха сила піймала нас, як сорока Якова? Куди йдемо, як мила ковтнувши?Ми досі називаємо себе космічною державою.

Всі зовнішні атрибути є, але Україна сьогодні так само далека від космосу, як і сто років тому.

Так, радянські кораблі й ракети підняли в космос українці Сергій Корольов, Валентин Глушко, Володимир Челомей.

Так, у нас найбільший у світі ракетний завод, що випускав найстрашнішу "Сатану", а тепер клепає каструлі.

Ми що, свідомо ховаємо себе у мушлі міфічного якщо не футбольного, то містичного не націоналізму, а провінціалізму?Сьогодні у світі здоровий націоналізм чи патріотизм — велика будівнича сила.

Маю на увазі не печерний націоналізм, в якому темно, як у погребі під діжкою, а той, який веде націю до звершень і проривів, робить народ господарем долі.

Перефразовуючи першого італійського прем'єра Камілло Кавура, ми створили Україну, давайте створювати українців.

Як робив це Лобановський.

Влада скаже, що на всі наші побажання потрібні гроші.

Не треба красти, от вони на все і знайдуться.

Як обкрадено Україну і де ці гроші — знають усі.

Ясно, що вони не замінять ні талантів, ні будівничого хисту, але без них ні кроку вперед.

Просто треба знати, де їх шукати.

Не з продажу землі будувати бюджет, як патякають ті, хто щось чув від Сороса.

Чому маємо не повертати гроші з офшорів, а дерти високі тарифи з убогих пенсіонерів і вчителів? Чому диктує у цій сфері не мудрий Скоцик, а "слуга всіх господ" Данилюк? Хто в нас будує, а хто руйнує?Один відомий політик на все про все давно відповів так: "Коли я був стрілочником, я думав — який дурень начальник станції.

Потім став начальником станції".

Лобановський був футболістом, а потім тренером, і так не говорив — він творив великий футбол, який піднімав Україну.

Вчорашні стрілочники її піднімають, як гній на вилах.

Чи не в тому проблема?.