Гримчак-гейт Луценко-гейтом?

Країна переживає черговий корупційний скандал за участю одного з найзавзятіших ура-патріотів Юрія Гримчака.

І поки журналісти навипередки публікують нові пікантні деталі цього, безумовно, огидного інциденту, я пропоную проаналізувати його з різних боків і спрогнозувати, кого може накрити вибухова хвиля цього скандалу з урахуванням поточної політичної кон‘юнктури.

Отже, глобально цей кейс має два аспекти: прикладний і філософський.

Філософський аспект полягає в тому, що матеріальним уособленням національної ідеї в очах українського чиновництва є гроші.

Саме грошам підпорядковується логіка рішень і вчинків, світоглядна парадигма і, як це не прикро, патріотизм.

Тренд на безкоштовну любов до Батьківщини серед наших «державників» не прижився, і низка корупційних скандалів останніх п‘яти років - найпромовистіше цьому свідчення.

політичних еліт самостійно розширювати рамки загальних для всіх обмежень, повідомляє "Цензор".

Прикладний аспект Гримчак-гейту полягає в невідворотності настання негативних наслідків для декого з пов’язаних з ним високопосадовців на чолі з цілим Генеральним прокурором.

Юрій Луценко, судячи з його вчинків на посаді Генпрокурора, як писали раніше в обвинувальних висновках, «після відбування покарання висновків не зробив, на шлях виправлення не став».

Його каденція запам‘ятається нам не заочним вироком Януковичу, з якого дивним чином зникли всі економічні статті, а цілою купою похованих кримінальних проваджень, безбожним піаром і фантастичним збагаченням у максимально стислі строки.

Нещодавно я розповів вам, як Юрій Віталійович моститься на шпагат, намагаючись сподобатися одночасно Зеленському з Трампом, і вже починає зливати друзів, кумів та партнерів заради гарантій безпеки.

Після затримання НАБУ та СБУ Гримчака Луценко, розуміючи, які репутаційні та процесуальні наслідки матиме для нього кримінальне переслідування його багаторічного друга і помічника, зробив з ним те, що раніше неодноразово робив з іншими - злив, заявивши, що він нібито власноруч санкціонував операцію.

Але насправді нічого він не санкціонував, оскільки директор НАБУ Ситник, уникаючи витоку інформації, домовився про це з начальником Управління спеціальних розслідувань ГПУ Горбатюком, який є фактично не підзвітним Генпрокурору.

Це було зроблено якраз для того, щоб виключити Луценка з переліку втаємничених осіб, і Горбатюк, який кілька років перебуває з ним у системному конфлікті, був оптимальною кандидатурою.

Саме його підлеглі відпрацювали Гримчака разом з НАБУ і СБУ.

Тобто Генпрокурор відреагував на ситуацію вже постфактум, але треба віддати йому належне за дуже високий рівень номенклатурної еквілібристики.

Принаймні в соцмережах Юрію Віталійовичу майже вдалося справити враження причетності до боротьби з корупцією без огляду на зв‘язки та регалії.

Але особисто я не маю жодних сумнівів, що вже завтра з подачі Генпрокурора справу почнуть розвалювати.

Ми неодноразово бачили, як Юрій Віталійович міняє маски.

Сьогодні він - принциповий антикорупціонер, завтра - прискіпливий правник, який обов'язково знайде в провадженні процесуальні порушення, натикає вказівок, розвалить, а в фіаско звинуватить Ситника з Горбатюком, як це було не раз і не два.

Наприклад, найочевидніше порушення - це те, що процесуальний нагляд у НАБУшних провадженнях мала здійснювати Спеціалізована антикорупційна прокуратура, а не Управління спецрозслідувань ГПУ.

КПК портновського зразку дає безліч можливостей для саботажу, він для цього і зроблений.

І ось підійшла черга для найцікавішого питання: чи пов'язаний хабарний бізнес Гримчака з Луценком? Наскільки мені відомо, саме наближеність до Генпрокурора робила Гримчака ефективним «рішалою» питань, пов‘язаних з дозволами на будівництво, адже виданий всупереч закону дозвіл боку Міністерства культури не вартий нічого, якщо немає гарантії того, що прокуратура його потім не оскаржить або не відкриє кримінальне провадження.

Ба більше, раніше правоохоронці вже цікавилися Гримчаком, неодноразово проводилася оперативна розробка, але дружба з Луценком і витоки інформації дозволяли йому уникнути будь-яких проблем.

Ще одним важливим фігурантом скандалу може стати Анжела Стрижевська – заступник Генпрокурора, його довірена особа в ГПУ, адже хабар для чиновників Мінкульту це лише один з епізодів у справі.

Гримчак обіцяв бізнесменам не лише допомогти з дозволами на будівництво, але й отримати необхідне їм судове рішення.

Для цього він планував звернутися до Стрижевської, щоб вона вплинула на голову цивільного Касаційного суду (у складі Верховного суду), який, у свою чергу, мав вплинути на суддів цього ж суду.

Отже, під підозрою наразі не лише кум та друг Генпрокурора, але й його заступник.

ЗМІ стверджують, що об’єктом оборудки Гримчака була забудова ділянки за адресою Набережне шосе, 25, де знаходиться ресторан "Queen", якій належить російській мережі "Bulldozer Group".

Саме цей ресторан фігурує в скандалі з весіллям сина Луценка.

Будівля ресторану "Queen" знаходиться з одної стороні від станції метро "Дніпро", з іншої ринок "Рибалка", територію якого у 2007 році здали в оренду "Катран-К".

У грудні 2018 року "Катран-К" подавало у Міністерство культури документи для погодження історико-містобудівного обґрунтування, oднак Мінкульт відмовив фірмі.

Скоріш за всього, забудувати ринок планували сусіди - "Bulldozer Group".

Виглядає так, ніби власники ресторану спочатку прийшли до Генпрокурора, а вже він доручив довіреній людині Гримчаку їм.

Тому у справі і виникла Стрижевська, яка нібито мала за погодження з Луценком вирішити проблеми з судами.

Затримання Гримчака свідчить, що зокрема НАБУ не просто не зважає на Генпрокурора та його оточення, але й підбирається до нього самого, адже хтось має дати відповідь на питання законності походження статків сім‘ї Луценка і розкрити схеми, в яких вона задіяна.

Думаю, тепер це питання часу, адже зухвалість, з якою державні діячі Луценки будували свою бізнес-імперію, вражає.

Група підприємств сім'ї Генпрокурора на сьогодні налічує майже два десятка компаній, які працюють за кількома напрямками.

Зокрема Луценки володіють салоном краси "Бел фам", численними об’єктами нерухомості, яку здають в оренду, і найголовніше - лісозаготівельними підприємствами.

Цей напрям сімейного бізнесу виник саме в період роботи Юрія Луценка в ГПУ.

Секрет прибутковості цього бізнесу полягає в тому, що цінні пиломатеріали вивозяться з України під виглядом дров.

Тобто ешелони дров з України, потрапляючи до Угорщини, Румунії або Австрії, виявляються цінними породами деревини, з яких виробляють елітні меблі.

І, звичайно, правоохоронці не дуже хочуть лізти в генпрокуророві гешефти.

За таких умов прибутковість бізнесу стає просто фантастичною.

Більша частка лісового бізнесу оформлена на сина Генпрокурора - Олександра Луценка.

Наприклад, ТОВ «ВЕАР» - лісопереробне підприємство в рідній Луценку Рівненській області, яке експортує продукцію до Словаччини та Туреччини.

В Білій Церкві працює ще одне підприємство сина Луценка - ТОВ «ГРАНДВУД ГРУП».

Київське ТОВ «НІР ТУН», де є власником Луценко-молодший, займається лісозаготівлею та оптовою торгівлею лісоматеріалами.

Керівником компаній, які постачають лісоматеріали до Кореї, Німеччини, Сербії, Ізраїля є такий собі Віталій Морозюк.

Морозюк - це такий собі луценківський Курченко.

У минулому він керував сімейним салоном краси, а також ТОВ «УКРАЇНСЬКИЙ ЦЕНТР ПЕРСОНАЛЬНОГО ЗВ'ЯЗКУ», яке фігурувало в корупційному скандалі з приводу постачання послуг мобільного зв’язку за завищеними цінами в бутність Луценка головою МВС.

Сьогодні Морозюк очолює ТОВ "КОМПАНІЯ" ТІМБЕР ТРЕЙД "- постачальника деревини до низки закордонних країн.

Бенефіціаром цієї компанії також є Олександр Луценко.

Втім, схоже, що офіційно оформлені на сина Генпрокурора компанії - лише вершина айсберга.

Наприклад, ТОВ «Тімбер трейд» має той же номер телефону, що і ТОВ «Ел-Гіпс», яке також торгує лісоматеріалами оптом.

Що, куди, в яких обсягах експортують компанії сина Луценка, скільки податків при цьому не потрапляє до держбюджету?.

Джерела в правоохоронних органах стверджують, що попри високу «кришу», вся необхідна інформація щодо бізнеса Олександра Луценка вже акумульована і чекає на відставку його високопоставленого тата.

До якого, як кажуть, також є купа питань, наприклад, з приводу напрочуд дивного занепаду економічних справ ГПУ, по гральному бізнесу, по тому ж Гримчаку та іншим моментам.

Сподіваюсь, Юрій Віталійович, не викинув і не загубив свою чашку з СІЗО, якою він так любив хизуватися перед журналістами.

Щось мені підказує, що вона ще може йому знадобитися.