Втому від війни відчувають у тилу, але не на фронті, – боєць "Азову"

Взагалі "Азов" – унікальне явище.

На шостий рік протистояння це фактично єдиний полк, особовий склад якого майже не змінився з початку війни.

Про те, чому втомлюються від війни у мирних містах, а не на передовій, що мотивує бути на сторожі кордонів країни 24/7 і деталі операції по звільненню Мар'їнки в 2014 році – читайте далі в інтерв'ю.

З чого для вас починалася війна?.

Війна… Війна починалася з поїздки до брата Ігоря (Ігор "Черкас" Михайленко – член харківської організації "Патріот України", у 2011 році разом із Андрієм Білецьким потрапив в СІЗО у справі "Оборонців Римарської", зараз командир "Національних дружин" – Прим.

ред.), який виходив із СІЗО в кінці лютого 2014 року.

Я покинув дім, залишив дружину з дитиною, і з того періоду для мене почалася війна.

Тобто ви в "Азові" ще з часу "чорних чоловічків"?.

Так, я з самого початку, коли зустрів "Черкаса" із СІЗО, то вже не повертався додому повноцінно, постійно був на протистояннях.

"Азов" вийшов із "Чорного корпусу".

"Чорний корпус" мав свою історію започаткування.

Ми були тим кістяком, який сформувався у Харкові після протистоянь з проросійськими бойовиками під ОДА.

Ви брали участь у операції по звільненню Мар'їнки.

Як готувалися і які були передумови?.

Те, що будемо штурмувати Мар'їнку, ми знали за кілька днів до цього.

В той час "Азов" ще був батальйоном, і ми намагалися створити адекватнішу структуру, ніж запропонований нам державою батальйон патрульної поліції.

Тому ми вже формувалися як військовий підрозділ, формувався штаб, і саме Мар'їнка стала першою бойовою операцією.

Ми її близько трьох днів планували, була мінімальна кількість часу на сон, постійні плани, карти..

Але коли прийшов день операції, під'їхавши до Мар'їнки, наша колона зупинилася… За 5 чи 10 хвилин ми повністю змінили план наступу.

Мар'їнка.

А чому змінили?.

Ми тоді були виключно піхотним підрозділом, то потребували допомоги ЗСУ з танками і БМП.

Розуміли, що зустрінемо важкий спротив.

Це вже не Маріуполь, а повноцінне бойове зіткнення, тому довелося піти по плану збройних сил.

Де знаходилися останні точки бойовиків у Мар'янці?.

Чітко визначених позицій у той час у них не було.

По правій стороні, одразу після легкого спуску починалися багатоповерхівки, справа була п'ятиповерхівка, яка на багатьох фотографіях засвітилася з часів зняття Мар'їнки і була розбита пострілами з танку.

Звідти працювали снайпера і виходили групи, які намагалися нас обійти посадкою та полем соняшника.

Будинок у Мар'їнці, з якого вели обстріли снайпери бойовиків.

У самому місті були зіткнення з бойовиками?.

Місто ми пройшли майже без зупинок, більше займало часу прочісування дворів, ми заточені були під те, щоб не залишити ворога позаду.

Всі будівлі та двори зачищали, щоб не потрапити в засідку.

Коли зайшли трохи глибше в саме місто і знайшли їхню казарму, як зараз пам'ятаю, там знаходилось два налитих "гранчака" горілки, стояло пиво холодне ще… Тобто вони тікали вже зі своїх позицій, коли зрозуміли, що ми не збираємося відходити, а, навпаки, наступати попри всі їхні намагання.

Вони просто покидали все і повтікали, не допивши ранкового "сніданочку", скажімо так… А основні бої розгорілися вже за межами Мар'їнки, зі сторони Донецька.

Що було у вас і в ЗСУ із озброєння?.

У нас найбільшою бойовою машиною був "пряник", який своє відвоював у Маріуполі.

На той час нічого важчого не з'явилося… Отож – крупнокаліберний кулемет і стрілецька зброя.

В підтримку від ЗСУ отримали два БМП і один танк.

Ми йшли перемагати і до конкретних цілей.

Тому в цьому контексті діяли саме так.

Що було в озброєнні у бойовиків?.

Техніки в них не було як такої.

Працювала потужно артилерія, тоді вперше познайомилися з "градами".

На під'їздах до Мар'їнки, за метрів 700-800, по полях вибухали міни, тобто вони вже застосовували міномети.

Коли ми дійшли до центру Мар'їнки, надійшла інформація, що сєпари збираються застосовувати "гради".

І вони їх застосували, от тільки промазали.

Чи перелетіло Мар'їнку, чи не долетіло – тільки по самому масиву житловому не спрацювало.

Хто проти вас воював, це були місцеві?.

Я не можу сказати були це росіяни чи якісь місцеві шарахнуті на голову алкаші, які не встигали допивати, коли тікали… Єдине, що можу сказати: бойовий дух у них був значно слабший, ніж наш.

Вони не готові були до відкритого протистояння, їх влаштовувало те, що вони снайперським вогнем зупиняють збройні сили і ті відступають, як у попередні рази.

Коли вони зрозуміли, що ми не маємо наміру зупинятися, то вирішили, що краще відступити в Донецьк.

У 2014 році, коли тривали зачистки міст від бойовиків, чи була можливість звільнити Донецьк і Луганськ? Чого тоді, на вашу думку, не вистачило?.

Не було бажання влади і силових структур.

Ми сміялися – в Маріуполі єдиною нашою серйозною зброєю був великокаліберний кулемет.

Мар'їнку ми штурмували з тим самим "утьосом".

Оримували зброю завжди із запізненням.

Тобто, коли почалася Широкинська операція, якби держава і влада не "зажимали" важке озброєння, яке вже потребували, могли б досягнути більшого.

Але в результаті бюрократичних моментів, отримали озброєння із запізненням, відповідно не могли досягати якісного результату.

Державний апарат не сильно хотів закінчення цих всіх процесів...

Не зрозуміло, чого боявся Порошенко? Зміцнення сили добровольців? Мені здається, він боявся такого формату.

Якби питання Донбасу було вирішене до часу Іловайська, коли вже Російська Федерація вирішила застосувати пряме військове вторгнення, то всі ці добровольчі сили після вирішення питань з сепаратизмом на сході України, приїхали б у Київ і питали, де обіцяна правда, де порядок в державі….

До переломних подій в Іловайську населені пункти звільняли один за одним.

Поки не сталося прямого вторгнення Росії і, як наслідок, Мінських домовленостей.

На вашу думку, вирішення протистояння дипломатичним шляхом можливе?.

Те, що називається дипломатичним шляхом, який відбувався всі ці 5 років – це знущання.

Дипломатія завжди йде рука об руку з військовою силою.

Перемир'я як таке жодного дня не існувало, це факт.

Скільки їх не було – перше, друге, п'яте, сьоме – все одно постійно є протистояння, через яке є поранені і загиблі воїни.

На вашу думку, чи існує зараз механізм закінчити війну?.

Боєць "Азову" Данило Михайленко: Військові готові тільки перемагати / Фото Єлизавета Герасимюк.

Сьогодні варіантів закінчення війни не бачу.

Я вчуся на історичному факультеті, добре знаю історію, і знаю, що такі проблеми не вирішуються за підготовленими шаблонами.

Тим більше після виборів, коли народ каже своє слабке "я" в даному конфлікті….

Важливо, щоб саме президент, Кабмін, Верховна Рада розуміли посил сили, яка стоїть на охороні рубежів країни.

Якщо будемо готові до кінця зберігати територіальну цілісність, то що б не хотіли зробити політики, як би не хотіли максимально злити даний конфлікт – це не вийде зробити.

Бо військові готові тільки перемагати.

Саме такі настрої зараз на передовій?.

У більшості ці настрої є.

Так, є, безумовно, і реальна втома від війни, яку сильно відчувають в тилу, але не відчувають на фронті.

Але є і конкретні цілі, які люди перед собою ставлять.

Можна і 5 років віддати протистоянню, і все життя.

Я розумію наслідки, які будуть, якщо відступитися зараз.

Тому краще стояти до останнього.

Якщо зараз повернутися у цивільне життя, рано чи пізно до мене постукають не найприємніші особистості.

Ті, яких ми ганяли в Мар'їнці, яких ми арештовували і затримували в Маріуполі.

Вони продовжать своє безчинство далі в Україні.

Якщо відступити – ми втратимо все, що здобули, що відстояли.

Отже, ви з тих, хто стоятиме до останнього?.

Інших варіантів не розглядаю.

Є частина людей, які звільнилися і зараз намагаються допомогти армії і побратимам.

Вони прагнуть переламати ситуацію, яка склалася в тилу.

Але я для себе вирішив, що буду в "Азові" й надалі.